2. Характерні риси та типи процесів управління

У теорії менеджменту виокремлюють такі типи управління організаціями: бюрократичний та адаптивний. Вони побудовані на принципово різних підставах і мають специфічні риси, що дають змогу виявляти сфери їхнього раціонального використання і перспективи подальшого розвитку.

Бюрократичний тип управління сформувався історично першим. Концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив німецький соціолог М. Вебер на початку XX ст. Він сформулював нормативну модель раціональної бюрократії, що кардинально змінювала комунікаційні системи, які діяли раніше: звітності, оплати праці, структури роботи, відносин на виробництві. В основі концепції цієї моделі — підприємства як організації, що висувають жорсткі вимоги як до людей, так і до структур, у межах яких діють.

Ключові концептуальні положення нормативної моделі раціональної бюрократії такі:

• чіткий поділ праці, використання на кожній посаді кваліфікованих фахівців;

• ієрархічність управління, за якої нижчий рівень підпорядковується вищому і контролюється ним;

• наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків;

• дух формальної безособовості, характерної для виконання офіційними особами своїх обов'язків;

• здійснення найму на роботу відповідно до кваліфікаційних вимог до посади, а не за суб'єктивними оцінками.

Більшість сучасних організацій є варіантами моделі бюрократії. Теорія М. Вебера розглядала бюрократію як певну нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації.

Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає в тому, що їх характеристики більш властиві промисловим фірмам, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ.

Бюрократичний тип структури управління — це раціональність, відповідальність й ієрархічність. Серед переваг бюрократичної структури управління потрібно назвати ефективність, особливо у великих і дуже великих організаціях, у яких необхідно забезпечувати злагоджену чітку роботу величезних колективів людей, що працюють на єдину мету. Ці структури дають змогу мобілізувати людську енергію та кооперувати працю людей під час реалізації складних проектів, у масовому і великосерійному виробництві.

Управлінські рішення реалізуються через певний комплекс функцій. Функція управління — це вид діяльності, у процесі якої справляється ефективний вплив на об'єкт управління і досягається мета. Визначають такі основні функції управління: планування, організація, координація, мотивація, контроль.

Процес управління розпочинається з планування. Планування передбачає вибір мети, розробку шляху її досягнення. Виокремлюють стратегічне (понад один рік), воно є набором дій і рішень, визначених керівництвом, які приводять до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей, та оперативне (поточне) планування (до одного року).