10.2. Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Технічний розвиток підприємства — це процес формуванні

і вдосконалення його техніко-технологічної бази. І

Технічний розвиток як об'єкт оргапізаційно-екопомічпого управ-нння охоплює різноманітні форми, що відображають відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу та забезпечують відтворення пі повних фондів підприємства.

Підтримування техніко-технологічної бази здійснюється за ра-Купок капітального ремонту устаткування, заміни спрацьованого уста-гкуваиия новим такого самого технічного рівня, технічного доозбро-.....я підприємства.

Розвиток техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок проведення модернізації, технічного переозброєння, реконструкції, розширення, нового будівництва.

Оцінка технічного рівня різногалузевих підприємств здійснюється Періодично (один раз па 3-5 років). Для цього використовуються ти­пові показники, що характеризують:

> рівень технічної оснащеності праці — фондооснащеність праці; енергооснащеність праці;

> рівень прогресивності технології — структура технологіч­них процесів за трудомісткістю, питома вага нових технологій за обся-іим або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних техно­логічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів;

> технічний рівень устаткування — продуктивність (потуж­ність); надійність, довговічність; питома металомісткість; середній строк експлуатації; питома вага прогресивних видів устаткування в загальній його кількості; питома вага технічно та економічно застарілого устатку-м.шня у загальному його парку;

> рівень механізації та автоматизації виробництва — ступінь охоп-мі'ііня робітників механізованою працею; питома вага обсягу продукції, що мін отовляється за допомогою автоматизованих засобів праці.

Для поглибленої аналітичної оцінки стану технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої обумовлюється снеціаль- , пшо перспективною програмою, застосовуються інші показники, иключаїочи ті з них, що відображають галузеві особливості виробницт­ві. До таких показників належать:

> механоосиащеність праці (відношення середньої вартості ма­мин та устаткування до чисельності робітників у найбільшу зміну);

> коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

> коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість іастосовуваних пристроїв оснастки та інструментів у розрахунку па ідпу оригінальну деталь кінцевого виробу);

> рівень утилізації відходів виробництва;

> рівень забрудненості природного середовища, що визначається'Я за спеціальною шкалою в балах. Я

Процес економічного управління технічним розвиткомш підприємства містить наступні етапи: Я

> установлення цілей — визначення і ранжирування, вігокреЯИ млення пріоритетів; ■

> підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогиоз|Н ної інформації; Я

> варіантний вибір рішень — розробка можливих варіаіітівЯ вибір критерію, оцінка ефективності варіантів рішень; Я

> програмування робіт — погодження вибраних рішень, їх і її Я теграція в комплекс заходів у межах програми технічного розвиткуЯ підприємства; Я

> супроводження реалізації програми — контроль викопаиняЯ заходів, проведення необхідного коригування програми технічного розЯ витку підприємства. Я

Типовий зміст програми (плану) Я

технічного розвитку підприємства. Я

Розділ і. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи .Я

Дослідження і розробки власними силами з певної Те-Ш

матики із визначенням для кожної теми: щ

> цілей дослідження (розробки); Я

> місця впровадження результатів; Я

> головного виконавця і співвиконавців; щ

> строків початку та закінчення роботи; Я

> кошторисної вартості; щ

> очікуваних результатів. щ Розділ 2. Створення, освоєння нових і підвищення якості тихЯ

що виготовляються, видів продукції. щ

Створення та освоєння випуску нових видів продукції. щ

Організація виробництва за ліцензіями або продукції, створепоЯ

іншими організаціями. Щ

Розробка нових стандартів (технічних умов), складання карЯ

технічного рівня. Я

Сертифікація продукції. І

Зняття з виробництва застарілих видів продукції. Я

Розділ 3. Запровадження прогресивної технології, модернізаціяЯ

та автоматизація виробничих процесів. 1

Розробка та застосування нових технологій. 1

Запровадження нових видів устаткування та інструменту. Капітальний ремонт і модернізація устаткування. Механізація ручної праці.

Автоматизація виробництва і процесів управління. Розділ 4. Зведені результати здійснення заходів технічного І розвитку.

За окремими напрямками технічного розвитку:

> зниження матеріальних витрат і собівартості товарної про­дукції;

> приріст виробничої потужності підприємства;

> відносне вивільнення працівників. Для всієї сукупності заходів:

> загальні витрати та результати;

> динаміка основних техиіко-екоиомічних показників.

10.3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)

Лізинг — це підприємницька діяльність, що спрямована на інвес-

■ тування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні

іізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який

ядійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін

'іізиигоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових

платежів.

Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні ілсоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліс, водосховища тощо).

Загальновживана класифікація видів лізингу за наступ­ними ознаками:

> • строком використання об'єкта лізингу — оперативний (з непо-иною окупністю) і фінансовий (з повною окупністю);

> масштабом поширення лізингових відносин — внутрішній (за­гальнодержавний) і міжнародний;

> характером лізингових операцій — сервісний і зворотний. Оперативний лізинг (з неповною окупністю орендованого майна)

ідійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця підиовідне майно на термін, менший за період, протягом якого амор­тизується 90% вартості об'єкта лізингу на день укладення договору. Ла умови такого лізингу (оренди) лізипгодавець надає майно у тимча-

Лізингоодержувачімаютьправо:

1. Відмовлятися від прийняття об'єкта лізингу у разі порушення! умов договору та затримувати лізингові платежі до усунення порушення;

2. Вимагати від лізипгодавця покриття збитків, завданих внаслі док його помилкових дій чи бездіяльності під час виконання договір; них зобов'язань.

Лізингоодержувачі зобов'язані:

1. Прийняти і належним чином користуватися об'єктом лізингу! утримувати його згідно з погодженими умовами договору з урахував пям фізичного спрацювання і зміни стану майна.

2. Своєчасно сплачувати лізингові платежі.

3. У разі несплати лізингових платежів протягом двох чергови) строків на вимогу лізипгодавця повернути йому об'єкт лізингу. ,<

4. Надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкті лізингу та свій фінансовий стан.

5. Повернути об'єкт лізингу у разі відмови від реалізації свого! права викупу об'єкта лізингу.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору залишається власністю лізингодавця. У разі переходу права власності на об'єкт] лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає свою правочинність відносно нового власника. Якщо ж лізингоодержувач! стає банкрутом, то об'єкт лізингу відокремлюється від загального майнз банкрута і має бути повернений лізингодавцю, який може розпоряджатия ся таким майном на власний розсуд.

Майно, продане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізиигоодержувача з відповідною поміткою («узято у фінансо­вий лізинг»). Майно, що береться за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця з відповідною поміткою та зарахо-і вується на позабалансовий рахунок лізингодавця з поміткою про отри| мання майна в лізинг. 1

Улізинговихопераціяхберутьучасть,якправило,п'ятЩ суб'єктів: ']

і) виробник (постачальник, продавець); ;

2) лізингодавєць;

3) лізингоодержувач;

4) банк;

5) страхова установа.

Усі витрати на утримання лізингового майна несуть або лізинго/ш вець (за оперативного лізингу), або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). При цьому основними витратами останнього є лізингові платежі.!

Елементний склад лізингових платежів:

> амортизаційні відрахування, тобто сума, що відшкодовуєть-і я за кожного платежу у вигляді частини вартості об'єкта лізингу, нкий амортизується протягом періоду внесення лізингових платежів;

> плата за користування кредитними ресурсами (сума, яка спла­чується лізингодавцю у вигляді відсотка за залучений ним кредит для придбання майна, що передається в лізинг).

> комісійна винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг май­но (у відсотках до його балансової вартості);

> відшкодування страхових платежів за договором страхування, Якщо об'єкт застраховано лізингодавцем;

> компенсація інших витрат лізингодавця, передбачених дого-Ііором лізингу.

За здійснення операцій міжнародного лізингу сплачується дер-Вкавне мито, податок па додану вартість та акцизний збір за ввезення [ об'єктів лізингу на митну територію країни.

Можливі методи нарахування лізингових платежів:

> метод фіксованої загальної суми, за яким сума лізингових Платежів нараховується однаковими частинами протягом усього стро­ку дії договору;

> метод авансу, який передбачає виплату авансової суми в уз­годженому між сторонами розмірі; решта суми розподіляється рівно­мірно чи іншим'способом на весь строк дії договору лізингу;

> метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна і ума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відраху-наїшя від вартості об'єкта лізингу, плату за залучені кошти; комісійну інпіагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізипго-нпго майна.

Оцінка ефективності лізингових операцій

По-перше, порівнюються загальні витрати за можливими варіанта­ми, тобто порівнюється обсяг витрат па виготовлення товарів за умови ми користання лізингу з витратами на одержання банківського кредиту чи на пряму закупівлю відповідного об'єкта лізингу.

По-друге, визначається ціна реалізації товарів з урахуванням и.іннгових платежів (Ц_рл„) за формулою

і,і обмежень:

І

де С — собівартість товару (послуги);

Д — очікувана (мінімально необхідна) дохідність виробництва;

ЛП — абсолютна величина лізингових платежів;

"і Ц — ринкова ціна товарів, що склалася па момент розрахунків;

Сі —.витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержання, кредиту;

Сі — витрати па операцію купівлі-продажу об'єкта лізингу.

По-третє, якщо згадані обмеження викопуються, то здійснення; лізингової операції є економічно виправданим (ефективним). В іішю+' му разі необхідно відмовитися від лізингу або шукати способи здепкм влепня такої операції.

За інших однакових умов ефективність застосування лізингу,

можна визначати як економічну доцільність виробничих інвестицій,!

розглянутою у відповідному розділі. І

І 10.4. Формування та використання виробничої

потужності підприємства

І Під виробничою потужністю підприємства потрібно розуміти максимальні реальні можливості випуску продукції необхідної якості в номенклатурі і асортименті плану за певний період часу (звичайно, рік) при використанні обладнання і реалізації намічених заходів щодо вдосконалення технології, організації виробництва і праці^| і

Чинники,відякихзалежитьвиробничапотужність,роз4 діляютьсянадвігрупи:

> що впливають на розширення обсягу робіт; ;

> на підвищення продуктивності технологічного обладнання і робочих місць- ^:

«Як величина змінна, виробнича потужність розраховується на початок

планового періоду — вхідна потужність і на кінець його вихідна;

потужність.

Під вхідною виробничою потужністю розуміється потужність, яком

має в своєму розпорядженні підприємство, цех або дільницю на початок;»

планового періоду, звичайно на перше січня розрахункового року. Вихідна

виробнича потужність — цс потужність підприємства, цеху, дільниці на;

кінець планового періоду або початок (на 1 січня) наступного розрахун-¹

кового року, яка визначається з урахуванням плану капітальногої

будівництва, робіт по модернізації обладнання, наміченого зміни технології'!

і інших чинників по формулі:

І

1

де М_вх — потужність вхідна, І

л

190 1

М_в — потужність, що вводиться в дію внаслідок виконання буді-нельпих і монтажних робіт, а також наростаюча внаслідок модернізації обладнання і вдосконалення технологічних процесів;

М_виб — потужність, що ліквідується внаслідок зняття з виробниц­тва застарілого обладнання.

Для планових розрахунків використовується показник середньо-1 річної виробничої потужності (М_с), якій буде розташовувати підприєм­ство, цех або дільницю в середньому за плановий період.

де М_у — збільшення потужності за рахунок організаційних і інших іаходів, що не вимагають капітальних вкладень;

М — збільшення потужності за рахунок технічного переозброєн­ня, розширення і реконструкцій підприємства;

М — збільшення (+), зменшення ( —) потужності в зв'язку із іміною номенклатури і асортименту продукції;

П_р П₂, Пр Л₄ — число місяців функціонування виробничих потужностей.

Продуктивна потужність підприємства вимірюється в тих же І одиницях вимірювання, в яких планується і враховується виробницт­во промислової продукції, а в окремих випадках — в одиницях вимі-і рювання об'єму сировини, що переробляється.

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності нсдучих цехів, потужність цехів — по потужності ведучих дільниць, потужність дільниць — по потужності ведучого обладнання.

Розрахунок виробничої потужності повинен проводитися з ура­хуванням заходів по ліквідації вузьких місць.

Вузьке місце — дільниця, відділення, фаза, цех пропускна спро­можність яких найменша в порівнянні з виробничими можливостями інших юшками технологічного процесу. І

При розрахунку виробничої потужності визначають фонд часу роботи обладнання. Розрізнюють три фонди часу роботи обладнання:

> календарний фонд часу являє собою твір числа календарних днів в році на 24 години, тобто 24 х 365=8760 години. Календарний фонд часу застосуємо тільки для підприємстві і цехів з безперервним

І \;ірактером виробництва (наприклад в металургії). Однак і в цьому фонді враховується час на ремонт і зупинки по технічних причинах;

> режимний (номінальний) фонд часу визначається як вироб-и'іпія кількості робочих днів в розрахунковому періоді на кількість

| робочих годин в доби відповідно прийнятому режиму роботи (в одну,

дві або три зміни), з якого віднімається кількість неробочих часів ск<и роченого робочого дня в передсвяткові дні;

> ефективний фонд часу роботи одиниці обладнання розрахої вується як максимально можливий при заданому режимі змінності з| вирахуванням часу виконання ремонтних операції і інженерно-рембЙ тиого обслуговування, технічно неминучих втрат часу. ;

ГВиробпича потужність може бути розрахована для будь-якої^ виду обладнання як'

і або і

щ де ТУ — прогресивний потужність одиниці обладнання;

Т — ефективний фонд часу роботи обладнання;

І — трудомісткість (машиноємність) одиниці продукції, / ^;

У основу розрахунку виробничої потужності повинні прийматися передові технічні норми продуктивності і трудомісткість (машшюємпо> сті) продукції і максимально можливий фонд часу роботи обладнання!

Методика розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, під! приємства залежить від типу організації виробництва. Виробнича потузі ність в масово-нотоковому виробництві (Ммас) розраховується і формулою:

\

і

де П_об — кількість одиниць по ведучій групі обладнання на дільниці Ф_з. — ефективний фонд часу роботи одиниці обладнання за рік; І І — трудомісткість виготовлення одиниці продукції по даній груїі

обладнання дільниці (прогресивна норма часу на виконання деталей

иерації), год/шт. і

Виробнича потужність в апаратах безперервних проце

сів розраховується за формулою:

І де п — кількість одиниць обладнання; ■

Т_еф — ефективний фонд часу роботи обладнання;

а_пр — прогресивна продуктивність одиниці обладнання.

В умовах серійного виробництва розрахунок продуктивної потузі пості ускладнюється, так як тут за кожним робочим місцем Закріпляви ся певна кількість деталеоперацій. При цьому як вимірник виробничу потужності використовується типове виріб-представник. І

Виробнича потужність окремих машин і апаратів є базою для ви-міачсиня виробничої потужності відділень, дільниць, цехів і підприєм-і гна загалом.

Підхід до розрахунку виробничої потужності залежить від прин­ципу спеціалізації цих об'єктів, і, відповідно, оснащення їх обладнан-, ним однакового або різного призначення.

Виробнича потужність, дільниць, па яких здійснюється ряд но-11 іідовиих процесів, визначається за виробничою потужністю ведучого шіарату, машини, тобто по ведучій ланці.

Якщо неможливо виділити як ведучий один вигляд обладнання, можуть бути виділені декілька видів обладнання і відповідно діль­ниць і навіть цехів.

При розрахунку виробничої потужності важливо не тільки прави-ІЛі.ііо встановити її величину, а і виявити пропорціональиість всіх ланок |у виробництві кожного з продуктів, виявити «вузькі місця» і резерви. Тому розрахунок виробничої потузкності повинен проводитися не тіль­ки по ведучих, а по всіх агрегатах, дільницях, цехах основного вироб­ництва, а також по тих дільницях допоміжного виробництва, які мо­жу: ь лімітувати використання виробничої потужності основних цехів. Зіставляти виробничі потужності окремих цехів, дільниць виро-ІГіництва по випуску якого-небудь виду продукції можна тільки після ІІїсрерахунку виробничих потужностей цих стадій в одиниці вимірю-ІИііінія готової продукції.

Зіставлення виробничих потужностей окремих стадій зручно проводити графічно, шляхом побудови «профілю» потужності. Така діаграма дає уявлення про співвідношення виробничих потужностей І<чадій, про «вузькі» місця виробництва і резерви.

Рівень використання виробничої потужності характеризується підносним показником — коефіцієнтом використання виробничої потуж­ності, зіставленням випуску продукції, що обчислюється за рік зі Середньорічною величиною виробничої потужності.

Цей показник є інтегральним і характеризує сукупний вплив всіх винників на використання виробничих потужностей.

Для з'ясування роздільного впливу різних чинників велике значення мис аналіз інтенсивного і екстенсивного використання обладнання.

Інтенсивне використання обладнання характеризується віднос­ним показником (К_1нт):

Для характеристики екстенсивного використання обладнання визнав чається показник, що відображає співвідношення планового або фактичної'» фонду часу роботи обладнання і ефективного фонду (К_екст): Щ

На основі показників інтенсивного і екстенсивного використай і іяЯ обладнання обчислюється інтегральний показник використання ПМ (Л",-)Я

Резерв исдовикористанпя потужності визначається за формулою»

І

V