Тема 6. Нематеріальні ресурси і активи

6.1 Нематеріальні ресурси

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу під-^ приємства, що здатна забезпечувати економічну користь протягом віднсн сно тривалого часу. Для цієї складової характерними є нематеріальна основа і невизначеність величини майбутнього прибутку від її викорие» тання в процесі виробництва. Термін «нематеріальні ресурси» застосову-і ється для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності;

Інтелектуальна власність є юридичною категорією* що використовується для:

> визначення результатів творчої праці людини;

> позначення належності таких результатів відповідним суб'єк-там творчої діяльності;

> закріплення за цими суб'єктами особистих немайпових і май нових прав на розробку та використання створених ними інтелекту»' льних продуктів. і

Об'єкти інтелектуальної власності поділяються ні

три групи.

І Група І. Об'єкти промислової власності

Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якії галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукти (присЦ рій, речовина, штам) і способи (дії над матеріальними об'єктами зі допомогою інших матеріальних об'єктів). Для визначення патенти спроможності винаходу використовують конкретні критерії: І

а) новизна винаходу; І

б) наявність винахідницького рівня; І

в) промислова придатність винаходу. Я Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єкї

том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або йогн

складових. Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. Корисна мо­дель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою та промислово придатною.

Промисловим зразком вважається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльно­сті може бути форма, рисунок, кольори, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетич­них та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'єм­ним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим. Не визнаються промисловими зразками: об'єкти архітектури, промислові гідротехні­чні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестій­кої форми з рідких, газоподібних, сипких і подібних речовин. Вони повинні мати новизну та бути промислове придатними.

Знаками для товарів і послуг (в інших країнах — товарними знаками й знаками обслуговування) є оригінальні позначення (симво­ли), за допомогою яких товари та послуги одних фірм відрізняють від однорідних товарів і послуг інших фірм. Головне завдання таких зна­ків полягає в ідентифікації товару. Тому їх розміщують па самому товарі або на його упаковці. Основними вимогами до знаків і послуг є:

> їхня новизна стосовно сфери використання та часу дії;

> оригінальність, тобто істотна відмінність від уже зареєстро­ваних і відомих позначень.

До позначень (символів), які не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг, належать:

а) державні герби, прапори, офіційні назви держав, наймену­вання міжнародних організацій, печатки тощо;

б) позначення, що не забезпечують миттєвого розпізнавання това­ру, або такі, що є надто подібними до раніше зареєстрованих знаків.

Позначення походження товару може бути двох видів: ііросте і кваліфіковане. Просте позначення — це будь-яке словесне чи графіч­не позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, її регіон, населений пункт, місце-иість тощо). Словосполучення «кваліфіковане позначення походжен­ня товару» об'єднує в один термін назву місця та «географічне позна­чення походження товару». Поряд з назвою певної місцевості основ­ними ознаками походження товару можуть бути:

> географічне середовище зі специфічними природними умо­вами та (або) людськими чинниками;

> наявність у товарі особливих властивостей, які виділяють його і поміж інших однорідних товарів;

> обов'язкова об'єктивна залежність особливих властивостей то­вару від географічного середовища.

Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії) або окремої фізичної особи, від імені якої здійсню-; ється виробнича чи інша діяльність. Воно використовується для іденти­фікації підприємств (окремих підприємців) і виділення їх з-поміж ін­ших, а також для загальної характеристики їхньої репутації на ринку.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії, щоі суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприєм­ницькій діяльності. До недобросовісної конкуренції відносять дії, які

пов'язані з:

а) неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта госі подарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів,! упаковки; копіювання зовнішнього вигляду виробу тощо);

б) створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі кон« куренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дис­кредитація суб'єкта, купівля-продаж товарів і надання послуг з при­мусовим асортиментом; підбурювання до бойкоту суб'єкта господарю­вання; підкуп постачальника або покупця);

в) неправомірним збиранням, розголошенням та використання^ комерційних таємниць інших підприємців (фірм, компаній).

Група 2. Об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами.

До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать творі в галузі науки, літератури та мистецтва, які існують в таких об'єктивнш формах: письмовій, усній, образотворчій, об'ємно-иросторовій та іві Авторське право не поширюється на: офіційні документи; державні символі та знаки; твор народної творчості; прес-іцформацію; винаходи; корисн, моделі промислові зразки; знаки для товарів і послуг, раціоналізаторсьі пропозиції. <

Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму пщ дачі сукупності даних і команд, призначених для забезпечення фунй ціонування ЕОМ (набір інструкцій; операційні системи та приклади програми, виражені у вихідному чи об'єктовому коді). Варто знати; що поняття «комп'ютерна програма» не поширюється на бази даних

Базою даних заведено називати сукупність даних, матеріалів чш творів, систематизованих у формі, яку «читає» машина. Усі бази даниЯ охороняються авторським правом. Проте правова охорона не ноширки ється на ідеї та принципи, що їх покладено в основу бази даних. 1

Топологією інтегральної мікросхеми визнається зафіксоване на мате ріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів

інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними. При цьому обов'язковою умовою правового захисту даного об'єкта є його оригінальність.

Суміжні права — це права, які примикають до авторського права та є похідними від нього. Вони розділяються на три групи (види):

1) права виконавців;

2) права продуцентів фонограм;

3) права організацій мовлення. Права виконавців охороняються, якщо виконання:

а) уперше мало місце на території України;

б) зафіксоване на фонограмі, що охороняється законом;

в) включене в передачу організації мовлення, права якої охоро­няються законом.

Права продуцентів фонограм охороняються, якщо:

а) продуцент є громадянином України чи юридичною особою із місцезнаходженням в Україні;

б) фонограму вперше озвучено на території України. Права ор­ганізацій мовлення охороняються за умови, що вони перебувають офіційно на території України та здійснюють передачі з передавачів, розміщених на території України.

Група 3. Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

Раціоналізаторська пропозиція -технічне рішення, яке є новим і корисним для' підприємства. Раціоналізаторськими вважаються про­позиції щодо вдосконалення техніки, яка використовується, продук­ції, яка виготовляється, способів контролю, а також пропозиції, котрі сприяють підвищенню продуктивності праці та ефективнішому вико­ристанню матеріалів, енергії, устаткування.

Ноу-хау — (від англ. знати як) — не захищені охоронними до­кументами але не відомі господарникам знання і досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та фінансового характе­ру, які можуть бути практично використані в наукових розробках, у процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції. До ноу-хау також відносять не запатентовані з різних причин винаходи.

Комерційну таємницю фірми (підприємства, організації) станов­лять відомості, що безпосередньо зв'язані з її діяльністю і розголо­шення яких може зашкодити суб'єкту господарювання. Комерційною таємницею вважається сукупність науково-технічної, виробничо-гос-подарської та фіпаисово-екоиомічної інформації про діяльність під­приємства, розголошення якої може спричинити економічні збитки. Охорона комерційної таємниці є важливою складовою забезпечення і'кономічної безпеки суб'єктів господарювання.

6.2. Нематеріальні активи І

Нематеріальні активи це це вартість об'єктів промислової і інтелек- Я туальної власності і інших майнових прав, що використовуються Я підприємством протягом довгострокового періоду в господарській дія-льності і приносять прибуток. До нематеріальних активів відносяться Я права користування земельними дільницями, природними ресурсами, Я патенти, ліцензії, ноу-хау, програмне забезпечення, авторські права, Я монопольні права і привілеї (включаючи права на винахід, патент, Я ліцензію на певні види діяльності, промислові зразки, моделі, викори-стання художньо-конструкторських рішень), організаційні витрати Я (включаючи плату за державну реєстрацію підприємств, брокерське місце і т. п.), торгові марки, товарні і фірмові знаки. І

По характеру застосування нематеріальні активи схожі па основні кошти. Вони використовуються тривалий період, приносять прибу-ток, і з течією часу велика частина їх втрачає свою вартість. І

Особливістю нематеріальних активів є відсутність материально-речовинної структури, складність визначення вартості, велика неви-зпаченість при виявленні прибутку від їх застосування. Оцінка нема- 1 теріальних активів проводиться по узгодженню сторін при їх внеску в статутний капітал на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять купована ціна; витрати, ] пов'язані з придбанням і приведенням в етап готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

Знос нематеріальних активів нараховується щомісяця по нормах амортизації до первинної вартості нематеріальних активів. Норми! амортизації нематеріальних активів визначається виходячи з терміну І їх корисного використання, але не більше за термін діяльності госпо-

дарюючого суб'єкта.

Патент являє собою документ, що видається компетентним орга-иом держави і що засвідчує визнання пропозиції винаходом, пріоритет вина­ходу, авторство і виняткове право володаря патента на винахід, його' використання або продаж нового винаходу. Патент дає власнику право і власності на винахід. Патентним захистом користуються лише принци­пово нові технічні винаходи, що застосовуються у виробництві і що до--і зволяють досягнути якісно нового технічного результату. Різного роду? поліпшення і удосконалення, а також технічні знання і досвід патентно-му захисту не підлягають, і контроль над ними зберігається шляхом засекречення. У міжнародному торговому обороті основне значення дода­ється вказаному винятковому праву, при наявності якого виникає можли-

іін її) в межах терміну дії патенту проводити і збувати продукцію, що втілює иіді м шідний винахід, на монопольній основі. Тим самим виключається доступ І фірм конкурентів до запатентованої новинки і забезпечується умова для І тримання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбанням І піп атьох підприємстві галузі. Термін дії патенту, так само як і інші питання І Ціно видачі, визначаються національним законодавством і складає в серед-I цьому 15-20 років. Однак реальний термін дії патенту в сучасних умовах І.ііі.ічію менше (6-9) років. Це пов'язано передусім з швидким науково­му нічним прогресом і появою у фірм-копкурентів більш сучасних технічних Ьішепь, знецінюючих старий винахід.

Більшість володарів патентів, особливо великі фірми, самі вико-I рік говують запатентовані винаходи шляхом виробництва і реалізації ииробів, що втілює винахід. Однак в сучасних умовах різкого загост­рення конкурентної боротьби па ринку патент виступає не тільки і не [(тільки як засіб охорони виробничої і господарської діяльності воло-,даря патента, скільки як самостійний об'єкт комерційних, особливо ;і<жпішньоторгівельних операцій.

У сучасних умовах практично всі винаходи в розвинених краї-ІІіах патентуються, тому всі нові товари, що випускаються на ринок, є і.і патентованими.

Патентоспроможність розуміється як заснована на законі мож­ливість отримання правової охорони винаходів. Для визначення такої можливості необхідно насамперед враховувати специфіку об'єкта, що Патентується. Для визнання за об'єктом патентоспроможності в біль-[ шості розвинених країн необхідна наявність ознак патептоспроможно-гті: моральна новизна, промислова застосовність і неочевидність. По-I иеіодною вимогою є відсутність попередніх заявок, публікацій, що розкривають суть винаходу і доступних невизначеному колу осіб. 11 ромисловим застосуванням в багатьох країнах признається використання нмпаходу в будь-якій області економіки, включаючи сільське господарство І І торгівлю. Неочевидність признається за тими об'єктами, розробка яких означає певний «винахідницький крок» уперед, по відношенню до досягнутого в даній області техніки рівню.

Ліцензія — дозвіл на використання іншою особою або органі-иіціею винаходу, технології, технічних знань і виробничого досвіду, секретів виробництва, торгової марки протягом певного терміну за І (умовлену винагороду.

У сучасних умовах в розвинених країнах нові технічні рішення, міпіаходи і товари, як правило, патентуються, тобто володарю патента представляються виняткові права па їх використання. Ліцензія на пере­дачу права використання патенту без відповідного ноу-хау називається

!

патентною ліцензією. У останні роки все більше поширення отримують ліцензії на використання ноу-хау без патентів па винахід — безпатентні ліцензії.

Розрізнюють три вигляду ліцензій: невиняткова (проста), винят­кова і повна. Основою для такого розподілу служить обсяг прав, що передаються по використанню науково-технічних прав ліцензіара.

При продажу невиняткової ліцензії ліцепзіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використати винахід або секрет виробництва, зали­шаючи при цьому за собою право як на їх самостійне використання, так і надання аналогічних прав іншим зацікавленим особам.

При продажу виняткової ліцензії ліцепзіар надає ліцензіату виня­ткове або монопольне право на використання винаходу або секрету виробництва в межах обумовлених в йому умов і на певній географіч-* ній території, вказаній в угоді.

При цьому ліцепзіар відмовляється від самостійного використан­ня, даного винаходу і тим більше від продажу аналогічних ліцензій третім особам на тих же умовах і на тій же території. Це, однак, не позбавляє ліцензіара права на самостійне використання даного вина­ходу і на видачу ліцензій іншим особам па інших умовах і поза обумо­вленою територією. і

При наданні виняткової ліцензії ліцензиар дуже часто вносить в угоду різного роду обмовки, що обмежують права ліцензіата. Така лі­цензія називається обмеженою винятковою ліцензією. Найбільше поши­рення в практиці ліцензійної торгівлі отримали наступні обмовки:^; позбавлення права ліцензіата на самостійну реалізацію продукції, що^: ліцензується (збут її в цьому випадку проводиться через збутові органи ліцензіара або якої-небудь іншої фірми, призначеної ліцензіаром або! вибраної по угоді сторін); заборона експорту продукції або обмежений його певною територією; обмеження сфери використання предмета уго^ ди суворо певною областю; обмеження кількості продукції, що випуск кається і встановлення максимального рівня її виробництва і інше. !

При продажу повної ліцензії ліцензіату надається виняткове право; па її використання протягом всього терміну дії угоди. На цей період ліцепзіар позбавляється права на використання винаходу або секрету виробництва як самостійно, так і шляхом видачі ліцензії іншим особам.*

Промислові фірми для здійснення безпосередніх операцій по! продажу ліцензій створюють у себе ліцензійні (патентні) відділи, від-| діли закордонного ліцензування і дочірні компанії по закордонному; ліцензуванню. Ліцензійні відділи (сектори) створюються у великих? компаніях розвинених країн, що здійснюють у великому обсязі науково-' дослідні роботи і патентуючі свої винаходи. Функції цих відділів обширпі.,

І Іи перше, вони включають вивчення торгівлі патентами і ліцензіями, іСир і надання підрозділам, відділам, службам інформації про нові технічні досягнення, про нові патенти конкурентів, про стан попиту на ринку мипаходів, про умови ліцензування в різних країнах. Вони також вивчають фірми, що виявляють цікавість до купівлі ліцензій, видають рекомендації про доцільність продажу ліцензії в порівнянні з організацією товарного ніпюрту в країну передбачуваного ліцензіата. По-друге, ці відділи убезпечують патентну охорону результатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми.

Вони проводять патентування винаходів в своїй країні і за кордо­ном, реєстрацію товарних знаків і промислових зразків, спостерігають ,іл випадками порушення іншими фірмами патентних прав відносно своєї фірми, ведуть судові і інші процеси у патентним справах фірми.

Ліцензійні угода — договір, відповідно до якого власник ви­находу або технологічних знань, досвіду і секретів виробництва видає гмоєму контрагенту ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки і т. д.

За способом передачі технології ліцензійні угоди діляться на са­мостійні, супутні.

Ліцензійні платежі — винагорода продавцеві за надання права покупцеві на використання предмета ліцензійної угоди.

Практикується два основних види ліцензійних платежів: І 1) періодичні відрахування від прибутку покупця протягом пері-

I оду дії угоди;

2) одноразовий платіж, не пов'язаний у часі з фактичним вико­ристанням ліцензії, а що встановлюється зазделегідь на основі експер­тних оцінок.

До першого виду відносяться платежі у вигляді ройялті, а також обумовлена участь в прибутку ліцензіата. До другого — виплата пау-шального платежу, передача частини цінних паперів ліцензіата, зу­стрічна передача технологічної документації.

Періодичні відрахування (ройялті) на практиці встановлюються у вигляді фіксованих ставок, які виплачуються ліцензіатом через узгоджені проміжки часу протягом дії ліцензійної угоди. Ставка ройялті встановлюється у відсотках від вартості чистого продажу ліцензійної продукції, її собівартості, валового прибутку або визначається з розраху­нку на одиницю продукції, що випускається. Найбільш поширеним методом г обчислення ройялті в відсотках від вартості продажу продукції:

і^: ■■■■■■ .■. ■ ' . '''І. і . .;',-. Ц^МР >

де /?₅ — ставка ройялті;

/? — річна сума ройялті;

5 річна сума чистого продажу за вирахуванням непрямих податків; зборів, мита.

Формування ставки ройялті визначається, на практиці численни­ми чинниками. До них відносяться:

> чинники міри ризику (виробничого і комерційного);

> конкуренція з боку альтернативних технологій;

> монополізація ринку продукції, у виробництво якої впрова­джується нова технологія, і ряд інших.

Рівень ройялті в сучасній ліцензійній торгівлі варіює в межах від 2 до 10% нри що найчастіше зустрічаються ставках 3-5%.

Участь в прибутку ліцензіата передбачає відрахування на ко»! ристь ліцензіара певної частки прибутку, отриманої внаслідок вико­ристання предмета ліцензій. Частка ліцензіара коливається від 10% по простій до 20-30% прибутку по винятковій ліцензії.

Паушальиі платежі є твердо зафіксованою в ліцензійній угоді! сумою винагороди, здійснюваною одноразово і що не залежить від обсягу виробництва або збуту ліцензійної продукції. Паушальний пла­тіж являє собою по суті фактичну ціну ліцензії.

Паушальний платіж може бути визначений по формулі:

де П — паушальний платіж;

л — термін дії ліцензійної угоди;

Р_(д — дисконтована вартість передбачуваних ройялті в рік Ь;

К_с — ставка ройялті в відсотках від вартості чистого продажу; і

5ї — річна вартість чистого продажу в рік;

г — ставка дисконту. Паушальний платіж практикується при передачі супутніх ліцей зій разом з постачанням технологічного обладнання, нри продажу лі цеизій маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контролі над*виробництвом ліцензійної продукції, при можливих ускладненнях в процесі перекладу прибутку і в деяких інших випадках. Як правило; у виплаті иаушальної винагороди більше зацікавлений продавець (ліцензіар).

Передача частини зустрічних паперів ліцензіата (акцій і облігацій! нерідко зустрічається в міжнародній практиці, що пов'язано з прагненням ліцензіара встановити контроль над виробничою діяльністю ліцензіата.

Ик правило, ліцензіар отримує від 5 до 20% акцій, а в ряді випадків ця частка буває істотно вище.

Зустрічна передача технічної документації частіше за все викорис­тається нри перехресному ліцензуванні і передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями і досвідом. На практиці часто зустрічаються різні поєднання описаних форм винагороди.