Тема 5. Основні фонди

5.1. Характеристика матеріальних активів (виробничих фондів та іншого майна)

Матеріальпо-речовинну. основу виробництва складають засоби виробництва: засоби і предмети праці. У створенні матеріальних благ, засоби і предмети праці виконують різну роль. Предмети праці пере! дають продукту свої природні властивості і утворять його матеріальну субстанцію. Перетворення предметів праці здійснюється за допомогою' засобів праці (апаратів, механізмів, приладів і т. н.

Таким чином, засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких праця виливає на предмети праці (сировина, паливо) і перетворює його в готову продукцію. Беручи участь в створеній вар-! тості товару,, засоби виробництва виступають як виробничі фонди.! У залежності від участі в створенні товару виробничі фонди діляться, на основні і оборотні.

Основні фонди беруть участь в багатьох виробничих циклах, ви користовуються поступово, зберігаючи свою первинну речовинну фор­му, а свою вартість переносять по частках по мірі їх використання.

Оборотні фонди, на відміну від основних, повністю споживають­ся в кожному виробничому циклі, міняють свою речовинну форму повністю переносять свою вартість на продукт, що створюється.

Співвідношення між основними і оборотними фондами залежите від галузевих особливостей.

У період НТР різко зростає роль основних виробничих фондів (ОПФ) в розширеному відтворюванні. З розвитком технічного прогрес.)

се

частка минулої праці у вартості одиниці продукції збільшується, хоч абсолютні витрати сукупної праці (тобто живого і минулого) на одиницю продукції повинні знижуватися.

Важлива роль ОВФ в розширеному відтворюванні визначається їх впливом на працю, підвищення технічного рівня виробництва, т. є. зростання фондоозброєності праці — це головний чинник зростання продуктивності праці. З позиції вимог підвищення ефективності виро­бництва продуктивність праці повинна рости швидше, ніж фондовоо-зброєність праці.

Крім виробничих основних фондів використовуються і невироб­ничі основні фонди (будинку культури, дитячі сади, піонерські табо­ру, житлово-комунальні об'єкти і т. п.). Вони не беруть участі у виро­бництві, їх призначення — обслуговувати працівників виробництва.

Виробничі фонди становлять частину національного багатства країни і відображають її економічний потенціал.

5.2. Оцінка, класифікація і структура основних фондів

Засоби праці, що застосовуються в процесі виробництва, грають неоднакову роль. У групування складових елементів основних фондів за ознакою участі у виробничому процесі називається видовою класи­фікацією основних фондів. За діючою класифікацією ОВФ діляться на наступні основні групи:

і. Будівлі — інжеперио-архітектурні об'єкти, призначенням яких є створення умов для праці, зберігання матеріальних цінностей і т. п.

2. Споруди — інжеперио-будівельні об'єкти, призначені для ство­рення і виконання технічних функцій, не пов'язаного із зміною пред­метів праці: дамби, димарі і т. п.

3. Передавальні пристрої — стаціонарні транспортні засоби рі­зних видів: транспортери, підйомники, крани, пристрої для передачі пара і електроенергії, трубопроводи, підвісні дороги і т. п.

4. Машини і обладнання — об'єкти, призначені для вироблення теплової і електричної енергії і перетворення різного роду енергії в механічну: електродвигуни, генератори, парові казани, турбіни, трансфор­матори, перетворюючі підстанції і т. д. До них відносяться робочі машини і обладнання — знаряддя праці, призначенням яких є зміна форми, розміру або агрегатного стану предметів праці, переміщення або тимчасове накопичення предметів праці, що переробляються у виробничому процесі: контактні апарати, реактори, насоси і т. д.

5. Транспортні засоби — пересувні засоби переміщення предметі в праці, готової продукції, працюючих: автокари, автопогружчики, повітряний і інший транспорт.

6. Інструменти і пристосування — ручні засоби праці: кліщі, пневматичні молотки і інше.

7. Виробничий і господарський інвентар — столи, шафи, пред­мети протипожежного призначення і т. д.

В сучасних умовах діє укрупнена класифікація основних фон­дів, згідно з якою всі основні фонди поділяються на три групи:

1 група — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і пере­давальні пристрої;

2 група — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, телефони, інше офісне обладнання;

3 група — інші основні фонди, що не включені в першу та другу

групи.

Якщо класифікація ОВФ — це простий перелік видів ОВФ, то структура ОВФ характеризується питомою вагою певних фондів в загальній їх вартості.

Розрізнюють галузеву і виробничу структуру фондів.

Галузева — характеризує питому вагу ОВФ окремих галузей в загальній вартості ОВФ галузей промисловості і відображає значення тієї або іншої галузі промисловості в загальному обсязі промислового виробництва.

Виробнича структура ОВФ являє собою співвідношення різних груп фондів в їх загальній вартості. Частка кожної групи ОВФ в їх загальній вартості залежить від особливості галузі.

Ефективність використання ОВФ підвищується по мірі того, як збільшується в їх складі питома вага обладнання. По тому впливу, який надають окремі елементи структури ОВФ на виробничий про­цес, їх можна розбити на дві основні групи: активну і пасивну.

На практиці засоби праці можуть бути охарактеризовані різними натуральними показниками: потужністю двигунів, довжиною трубопро­водів, обсягом будівель, обсягом ємкостей, годинниковою або добовою продуктивністю апаратів і т.'д. Але узагальнюючим показником, що допускає підсумовування всіх основних фондів, є їх вартісна оцінка.

Розрізнюють декілька методів оцінки ОВФ.

Повна первинна вартість являє собою вартість фондів по факти­чних витратах на їх створення, тобто в момент придбання або будівницт­ва фондів. Повна первинна вартість включає вартість обладнання з урахуванням витрат по доставці, зберіганню і монтажу на місцях функ­ціонування, а також вартість будівельних робіт по діючих в момент створення фондів цінам.

Однакові об'єкти, придбані або побудовані в різішй-час, рахуються на балансах підприємств в різних цінах, тобто мають різну первинну вартість. Це утрудняє отримання даних, необхідних для зіставлення вартості ОВФ по однорідних об'єктах і не дозволяє правильно встановити динаміку ОВФ, визначити їх ефективність, розмір амортизаційних відрахувань і собівартість продукції.

Відновна вартість визначає вартість діючих ОВФ в момент їх оцінки, тобто в сучасних умовах відтворювання фондів. Необхідність оцінки ОВФ по відновленій вартості визначається тим, що в даний момент часу величина вартості ОВФ визначається не тими витратами праці, які були суспільно необхідними при створенні фондів, а тими витратами праці, які необхідні в даний час. Відновна вартість ОВФ — це сучасна вартість відтворювання фондів, яка визначається шляхом переоцінки всіх фондів.

Оцінка ОВФ по відновній вартості, іншими словами по вартості їх відтворювання в нових умовах, тобто по цінах, діючих в момент переоцінки, дає можливість виключати спотворюючий вплив цін на вартість ОВФ. Оцінка ОВФ по відновній вартості, забезпечуючи од­номанітність їх оцінки, дає можливість отримати порівнянні дані для встановлення обсягу і структури основних фондів по окремих галузях і промисловості загалом; дозволяє більш точно визначити ефектив­ність основних фондів.

Залишкова вартість ОВФ — це первинна вартість за вирахуван­ням зносу ОВФ.

ф =ф -І+Д ,

ост пере "в'

де Ф„_ерв — первинна або відновна вартість ОВФ; / — сума зносу фондів за весь час їх експлуатації; Д₀ — вартість капітальних ремонтів за весь час експлуатації фондів. Залишкова вартість показує ту частину вартості, яка до даного моменту збереглася в ОВФ після певного періоду їх функціонування. Залишкова вартість ОВФ використовується при розрахунку ефе­ктивності їх заміни.

5.3. Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів

>.У процесі функціонування ОВФ поступово втрачають свої спо­живчі властивості, і по мірі цього відбувається перенесення їх вартості па готову продукцію.

Знос фондів — це процес втрати основними фондами своєї вар­тості. Розрізнюють фізичний і моральний знос. Фізичний знос втрата вартості фондів під виливом природних сил природи внаслідок екс­плуатації. Фізичний знос обладнання може відбуватися не тільки в процесі

їх функціонування при виробництві продукції, але і в період їх бездіяльності. І Момент фізичного зносу обладнання наступає тоді, коли їх ремонт стає і або технічно невигідним або економічно недоцільним.

Величину фізичного зносу можна визначити по формулі:

I

! І

де Тф — фактичний термін служби фондів (років);

А_п — нормативний термін служби фондів або амортизаційний період

(років).

Моральний знос передчасне здешевлення вартості фондів до закіп-і

чення їх фізичної служби.

Фізичний знос виражається в зміні природних властивостей ма-і шини, які в ряді випадків помітні навіть неозброєним оком. Моральний' знос не змінює природних властивостей машини або апарату. Існує дві! форми морального зносу. Перша форма морального зносу є результа­том здешевлення машин або обладнання в машинобудівних галузях під впливом технічного прогресу машинобудівного виробництва.

Під дією НТП в галузях, що виробляють засоби виробництва, для створення таких же апаратів і машин потрібно менше витрат жи^ вого і матеріалізованого труда, чим раніше. Тому відтворювання та­ких же апаратів обходиться дешевше. Відбувається втрата частини матеріалізованого в раніше виготовленому апараті праці. Ця часткова втрата вартості і є моральним зносом першого роду.

Друга форма морального зносу викликана появою більш проду-] ктивних і економних видів машин і обладнання. У цих умовах екрплу-| атація старого обладнання стає економічно невигідною і воно повишіеі бути замінено на більш сучасне._|

У процесі експлуатації основні фонди поступово втрачають свою! вартість, але ця вартість не втрачається безповоротно. Вона поступово; по мірі зносу включається у вартість готового продукту у вигляді амої ртизаційних відрахувань.

1 Процес поступового перенесення вартості фондів на готову про^і дукцію називається амортизацією фондів, а та частина вартості фоп^ дів, яка щорічно переноситься на нродуцію, що виробляється, називав ється амортизаційними відрахуваннями, які визначаються по нормах,; Середньорічна величина зносу основних фондів залежить головний чином від терміну служби — можливого часу функціонування ОВФ 1 процесі виробництва — і в деякій мірі від ліквідаційної вартості ОВФ і Тому основне питання, яке вирішується при розрахунку норми амор­тизації — це визначення терміну служби ОВФ.

Термін служби різний у кожного виду ОВФ, тому норма амортиза­ції встановлюється для кожної їх групи^

Амортизація враховується в собівартості продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, по мірі реалізації продукції величина амортизаційних відрахувань приймає грошову форму і перерахову­ється в амортизаційний фонд, який використовується па підприємстві для придбання нових видів обладнання.)

Оскільки головний параметр при визначенні норми амортизації амортизаційний період, тому важливою задачею є встановлення опти­мального амортизаційного періоду. Якщо в основу розрахунку норм амортизації покласти короткий амортизаційний період, то норми амо­ртизації будуть високими, в результаті зросте собівартість продукції. Якщо амортизаційний період подовжиться, норма амортизації знизиться, однак збільшиться період відшкодування зносу основних фондів. У результаті зростають збитки від недоамортизації фондів у разі їх передчасного висновку з експлуатації.

При встановленні амортизаційного періоду не можна орієнтува­тися тільки па фізичний термін дії обладнання, необхідно враховува­ти можливість морального старіння фондів, тобто морального зносу другого вигляду, викликаного технічним прогресом.

^ нашій країні прийняті як рівномірний, так і прискорений ме­тоди амортизації. При рівномірному методі щомісяця нараховуються рівні суми амортизації відповідно до встановлених норм. У західних країнах, а з недавнього часу і в Україні, використовуються прискоре­ні методи амортизації, коли в перші роки встановлюються підвищені норми, які згодом знижуються,..!'

У країнах з розвиненою ринковою економікою нарахування при­скореної амортизації проводиться методом зменшуваного залишку ба­лансової вартості основних фондів або методом суми чисел.

Амортизаційні відрахування по методу зменшуваного залишку визначаються за допомогою фіксованого (постійного) відсотка від за­лишкової вартості основних фондів. При цьому норма амортизації в два рази перевищує норму амортизації по рівномірному методу. Якщо розраховані по методу зменшуваного залишку річні амортизаційні від­рахування послідовно віднести до первинної вартості засобів праці, то отримані таким чином норми амортизації розподіляються по певній регресивній шкалі.

Річні амортизаційні відрахування по даному методу протягом терміну служби безперервно меншають. У результаті вони повністю не відшко­довують вартість основних фондів, що амортизується. Тому іноді застосовують комбінацію методу зменшуваного залишку і рівномірного

методу. Перехід на рівномірний метод амортизації відбувається у другій 1 половині терміну служби основних фондів. Це дозволяє повністю І амортизувати вартість фондів. 1

Метод суми чисел також характеризується постійним понижен- 1 ням річних амортизаційних відрахувань від початкового, досить висо­кого їх рівня, але на відміну від методу зменшуваного залишку забез­печує повне відшкодування балансової вартості основних фондів. Рі­чна норма амортизації за цим методом визначається шляхом розподілу числа років, що залишилися до закінчення терміну служби основних фондів, на суму чисел від одиниці до числа, рівного загальній трива­лості використання даного вигляду основних фондів. Вказаний розра­хунок проводиться за формулою:

де Н₍ — норма амортизації для 1-го року, %;

Т — загальний термін служби основних фондів, років; і — рік, для якого визначається норма амортизації.

Цей метод забезпечує повне відшкодування вартості основних

фондів.

Прискорена амортизація дозволяє в першу половину терміну! служби основних фондів відрахувати в амортизаційний фонд до двох

третин їх вартості.

Прискорене нарахування амортизаційного фонду є гарантією проти втрат від морального зносу основних фондів, що викликаються неповним відшкодуванням їх вартості. Залишкова вартість основних фондів при методах прискореної амортизації буде в будь-якому році менше, ніж її величина при рівномірному методі відрахувань.

Різниця в залишковій вартості основних фондів при рівномірно^ му методі амортизації в порівнянні з її величиною по прискорених методах буде зростати в першій половині терміну їх служби, а потім! поменшає. У разі заміни основних фондів внаслідок морального зносу до встановленого терміну їх служби методи прискореної амортизації забезпечують скорочення втрат через недовідтворення вартості в більші шій мірі, ніж рівномірний метод амортизації. І

Амортизаційна політика в Україні в цей час визначається дією Закону України «Про внесення змін в Закон України «Праі оподаткування прибутку підприємств» (№283/97-ВР від 22 травня 1997 р.).