1.4. Добровільні та інституціональні об'єднання підприємств (організацій)

Добровільні інтеграційні утворення створюються за принципом абсолютної добровільності входження до їх складу; інституціональні об'єднання створюються ініціативно-иримусовим способом з рішення іиііцих органів управління.

Розрізняють наступні основні види інтеграційних ут­ворень.

Асоціація. Найпростіша форма договірного об'єднання підпри­ємств та організацій з метою постійної координації господарської чи Іншої діяльності.

Корпорація. Договірне об'єднання різних суб'єктів на основі Інтеграції їх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності всіх учасників.

Консорціум. Тимчасові статутні об'єднання промислового і банків-і іікого капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, реалізації великого проекту). Вони можуть бути як національними, так і міжнародними.

Концерн. Інтеграція підприємств різних галузей економіки на основі і /шості власності та контролю, за принципом диверсифікації з втратою окремими підприємствами самостійності і, як правило, підпорядкуванням фінансовим інституціям.

Холдинг. Засноване на об'єднанні капіталів інтегроване товари-і і по, яке безпосередньо не здійснює виробничу діяльність, а викорис-і < >мус свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій

інших підприємств з метою контролю за їх діяльністю. Воно вирішує головні питання діяльності своїх учасників за збереження їхньої само­стійності. І

Фінансово-промислова група. Створюване за рішенням уряду країни інтеграційне утворення, яке складається з різних суб'єктів госпо­дарювання всіх форм власності для реалізацї державних програм розви­тку пріоритетних галузей, а також структурної перебудови економіки.

1.5. Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Ринок — це сфера товарного обігу і повязана з ним сукупність товарно-грошових відносипЮ яка виникає між виробниками (продав­цями) та споживачами (покупцями) в процесі купівлі-продажу товарів.

Ринок виконує наступні основні функції.

Спеціальну — забезпечується рух товарів від виробника до спо­живача.

Регулятивно-контрольну — через посередництво ринку визнача­ється: що, скільки, коли, як і для кого виробляти. Внаслідок дії зако­ну вартості та закону попиту і пропонування встановлюються відтво-рювальні пропорції, оптимізується розподіл ресурсів між сферами ді­яльності, забезпечується контроль за суспільно-допустимим рівнем виробничих витрат.

Стимулюючу — ініціюється виробництво тих товарів, які необхід­ні споживачам. Через механізм конкуренції ринок активно впливає на розширення асортименту і підвищення якості продукції, вилучення з виробництва застарілих її видів.

За структурними ознаками розрізняють наступні ви­ди ринків.

За суб'єктним складом — споживачів; виробників; проміжних продавців; державних установ; міжнародних виробників, продавців і посередників.

За продуктово-ресурсним наповненням — продовольчих і непро­довольчих товарів; знарядь і предметів праці та інших товарів вироб­ничого призначення; житла, землі, природних багатств і корисних копалин; побутових, транспортних, комунальних та інших послуг; валюти, грошей і цінних паперів.

За елементно-технологічними зв'язками — засобів виробництва; предметів споживання; інновацій та інформації; інвестиційних ресур­сів; робочої сили; валютний; грошово-кредитний.

За територіально-просторовою організацією — місцевий (лока­льний); регіональний; національний; транснаціональний; світовий.

Інфраструктура ринку це сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію ижаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просу-млпіія товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Розрізняють такі основні елементи ринкової інфраструктури — Комерційні інформаційні центри; товарні, фондові і валютні біржі; иомерційно-кредитні та інші об'єкти; транспортна і складська мережі; Комунікаційні системи.

Виділяють наступні принципи поведінки субєктів господарюван­ня на ринку.

Базові принципи.

Принцип соціального партнерства визначає будь-яку рп інпнуту ринкову економіку як соціальне орієнтовану, Його зумовлено

І пім, що підприємство як соціально-економічна цілісність функціонує в псиному зовнішньому середовищі. Тому поряд з економічною функцією і виробництва продукції (надання послуг) та одержання в результаті

І цього максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане приділяти належну увагу соціальному розвитку не лише свого трудо-ікно колективу, а й місцевого населення. Соціальне відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання забезпечує необхідний суспіль-

I пий консенсус, надійне партнерство підприємців та інших соціальних

' прошарків населення, громадських організацій.

Принцип свободи підприємництва забезпечується права­ми підприємства у сфері здійснення його діяльності:

1) можливістю самостійної економічної діяльності трудових ко­лективів;

2) самостійністю в організації виробництва та його ресурсного

убезпечення;

3) незалежністю в прийнятті будь-яких госнодарсько-уиравлін-п.ких рішень;

4) реальним правом розпоряджатися власним майном та одержа-ипм доходом.

Локальні принципи:

> спільність комерційних інтересів і постійного пошуку способів максимального задоволення потреб споживачів;

> взаємовигідність ділових відносин, що передбачає достатність прибутку для партнерів за господарськими договорами;

> рівноправність у взаємовідносинах, яка означає однакову від­повідальність за порушення умов договору, альтернативу вибору контр-

агентів; прагнення до постійного інвестування у виробництво і створен-і ня нових робочих місць; \

> підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування! міцного економічного стану підприємства в тривалій перспективі.