Структура хоспісу

Хоспіс має такі служби: поліклінічне відділення (виїзна служ­ба й денний стаціонар), стаціонар на 25—30 ліжок, організаційно-методичний кабінет.

Контингент хворих і критерії відбору

Як випливає з останнього визначення ВООЗ, паліативна допо­мога хворим повинна починатися з моменту встановлення діагно­зу невиліковного захворювання, яке неминуче приводить до смер­ті хворих у недалекому майбутньому. Що раніше і правильніше буде організована й надана ця допомога, тим вірогідніше ми змо­жемо здійснити поставлене перед собою завдання — досягнення максимального поліпшення якості життя хворого і його сім'ї. На цьому етапі паліативна допомога, як правило, надається лікаря­ми, які беруть участь у процесі діагностики й лікування хворого. Критерії відбору хворих для власне паліативної (хоспісної) допомоги, в основному, стосуються тих пацієнтів, радикальне ліку­вання яким було проведено, але захворювання прогресує та пере­ходить у термінальну стадію, або лікування вже не показане у зв'язку з пізнім зверненням хворого по допомогу. Тобто це та гру­па хворих, яким медицина зазвичай «більше нічого не може зро­бити» . На цьому етапі ми говоримо про «допомогу в кінці життя», або «хоспісну допомогу», як розділ паліативної допомоги, тимча­совий і націлений на надання допомоги хворому (і його близьким) у кінці життя. Проте вона показана і тим пацієнтам, які відчува­ють фізичні або інші страждання та потребують активного втру­чання.

Можна виділити три основні групи хворих, яким показана спеціалізова паліативна допомога в кінці життя:

1) хворі зі злоякісними новоутвореннями IV стадії;

2) хворі на СНІД у термінальній стадії;

3) хворі з неонкологічними хронічними прогресуючими за­хворюваннями в термінальній стадії розвитку (стадія декомпен­сації серцевої, легеневої, печінкової і ниркової недостатності, розсіяний склероз, тяжкі наслідки порушень мозкового кровообі­гу та ін.).

На думку фахівців паліативної допомоги критеріями відбору є очікувана тривалість життя не більше ніж 3—б міс; очевидність того факту, що подальші спроби лікування недоцільні (у тому числі упевненість фахівців у правильності поставленого діагно­зу); наявність у хворого скарг і симптомів (дискомфорту), які ви­магають спеціальних знань і умінь для проведення симптоматич­ної терапії.

Показання до тимчасової шпиталізації:

— необхідність корекції тяжкого симптому;

— необхідність дати відпочинок родичам;

— соціальні показання (самотній хворий, з доглядом за яким не справляється виїзна служба).

У хоспісі можливе виділення ліжок для пацієнтів з неонколо­гічними хронічними захворюваннями, що потребують паліатив­ної допомоги. У хоспісі має бути багато персоналу, щоб не було поспіху. Команда хоспісу повинна розглядати сім'ю пацієнта як частину цілого в догляді. Родичі можуть перебувати в хоспісі, коли вони і хворий цього побажають. Для відпочинку родичів ви­діляють окреме приміщення.

Без постійного зняття фізичного й емоційного стресу в персо­налу хоспісу робота буде ефективною.

Духовна допомога важлива в підтримці персоналу й пацієнтів, але поняття духовного і релігійного не завжди збігаються. Від­чуття єдності команди має бути вищим за відмінності між людь­ми і групами. Кожен повинен постійно відчувати, що хтось пі­клується про нього, і з задоволенням допомагати своїм колегам. Слід заохочувати відкрите спілкування між співробітниками. Треба мати бажання продовжувати доглядати хворих усе краще й краще.

Форми організації паліативної допомоги

Існують різноманітні форм надання паліативної допомоги (ПД) пацієнтам. Вони різняться в різних країнах, оскільки в кож­ній країні відбувається розвиток цього напряму за самостійним планом. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, усе різноманіття мож­на розділити на дві основні групи — допомога вдома і в стаціона­рі. Стаціонарними закладами паліативної допомоги є хоспіси, відділення (палати) паліативної допомоги, розташовані на базі лі­карень загального профілю, онкологічних диспансерів, а також стаціонарних закладів соціального захисту.

Допомога вдома здійснюється фахівцями виїзної служби, ор­ганізованої як самостійна структура, або структурним підрозді­лом стаціонарного закладу. Організація паліативної допомоги може бути різною.

Якщо взяти до уваги той факт, що більшість хворих хотіли б провести решту свого життя й померти вдома, то надання допо­моги в домашніх умовах було б найдоцільніше. Проте, як відзна­чає професор А.В. Гнезділов: «2/3 хворих умирають у лікарнях. Це «неякісна цифра», яка свідчить про відсутність можливості отримання хворими допомоги вдома або в хоспісі. Убогі побутові умови, труднощі у взаєминах з рідними змушують багатьох хво­рих шукати в хоспісі останній притулок». Усі форми паліативної допомоги мають бути запропоновані пацієнтові.