Роль медичної сестри в паліативній допомозі

Роль медичної сестри в паліативній медицині дуже відпові­дальна, тому що сестра має найбільший контакт із хворим і його родиною і виконує найбільший обсяг роботи. У багатьох західно­європейських хоспісах медична сестра є головним координатором дій у команді та центральною особою, що приймає рішення щодо догляду.

Для того щоб глибше зрозуміти філософію паліативної допо­моги, слід навести визначення ролі медсестри англійського фа­хівця Вірджінії Хендерсон: «Унікальна роль медсестри полягає в допомозі людині — хворій або здоровій — і зводиться до підтри­мання здоров'я, або його відновлення, або сприяння мирній смер­ті і тому, що людина могла б зробити сама, без сторонньої допо­моги, якби у нього були необхідні сили, воля і знання».

Звичайно, для медсестри, що спеціалізується на наданні палі­ативної допомоги, найсуттєвішою є третя складова її професії — догляд за хворим у процесі його вмирання.

Основні функції медичної сестри:

1) визначення проблем пацієнта;

2) загальний догляд;

3) контроль симптомів: виконання призначень лікаря й прий­няття самостійних рішень щодо окремих симптомів;

4) психологічна і соціальна підтримка пацієнта і його близь­ких;

5) навчання пацієнта і членів його родини;

Щодо сім'ї такого пацієнта необхідно акцентувати увагу на профілактичному аспекті професії медсестри. Надання родичам хворого емоційної і практичної підтримки, навчання основам до­гляду, роз'яснення планів лікування і змін, що відбуваються в стані пацієнта, підтримання у близьких упевненості, що з хворим поводяться якнайкраще — усе це пом'якшує тяжкість стресу, у якому перебувають родичі, і запобігає їх підвищеній захворюва­ності в період втрати.

Особливість стосунків хворого, його сім'ї і медичного персона­лу в галузі паліативної медицини полягає в тому, що вони базу­ються на принципах взаємної співпраці. З хворим і його близьки­ми обговорюються можливі варіанти лікування і догляду, рішен­ня про ухвалення найприйнятніших з них приймаються спільно. Медичний патерналізм («Ми фахівці і ми знаємо краще») або на­дання хворому повної самостійності в ухваленні рішень («Це Ваше Здоров'я, Вам і вирішувати») недопустимі.

Діяльність медсестри, що сприяє одужанню пацієнта, в паліа­тивній галузі представлена мінімально, але завжди треба пам'я-, тати, що в світовій медичній літературі описана значна кількість випадків спонтанного зцілення, коли хворий з термінальною ста­дією онкологічного захворювання раптом одужує навіть без отри­мання протипухлинного лікування.

Психологічна допомога в хоспісі поділяється на три основних

напрямки:

• робота з хворими;

• робота з родичами:

— під час хвороби;

— після смерті пацієнта;

• робота з персоналом хоспісу.

Робота з хворими. У термінальних хворих зростає або знову з'являється потреба в підтвердженні їхньої значущості, любові, прощенні й примиренні з самими собою, з тими, хто їх оточує, і Богом, у розумінні сенсу життя та смерті. Багато пацієнтів потре­бують духовної допомоги.

Одним з важливих розділів психологічної підтримки хворих є невербальна психотерапія, особливо фізичний контакт. Дуже часто саме тримання за руку, дотик допомогли побудувати близь­кий емоційний контакт із хворими, які вважають себе зараз­ними.

Необхідно зупинитися на чиннику присутності й часу. Відчут­тя самотності у хворого буває яскраво вираженим, тому найбіль­ше, що можна дати пацієнтові в даному разі, — це наша присут­ність і наш час. Для хворих у стадії депресії це дуже важливий психотерапевтичний момент (особливо мовчання).

Мета індивідуальної психотерапії — допомогти людині знай­ти сенс життя, розділити його самотність, підтримати, допомогти хворому усвідомити свої тілесні, душевні, духовні потреби.

Робота з родичами під час хвороби їхнього близького. Турбота про родичів є важливою складовою турботи про вмираючого. До­помога родичам під час хвороби їхнього близького полягає в під­тримці, підбадьорюванні, за потреби — навчанні прийомам до­гляду за хворим, у забезпеченні інформацією про особливості пе-ребігу захворювання в термінальний період, про потреби хворого, способи їх задоволення.

Робота з родичами після смерті хворого. Після втрати близь­кого родичі особливо, потребують психологічної підтримки. Ве­лику психотерапевтичну дію справляють такі моменти: участь у поминаннях колишнього пацієнта, телефонні дзвінки з виражен­ням співчуття, листівки зі співчуттям, відвідини родичів удома, проведення груп підтримки або тематичних зустрічей для роди­чів. Такі зустрічі проводять один раз на 3 міс, вони мають нефор­мальний характер і присвячені певній темі; на них присутні й працівники хоспісу. Ці зустрічі дають змогу проявити свої стри­мувані, а деколи і неусвідомлювані відчуття суму й печалі.

Робота з персоналом хоспісу. У хоспісі працюють люди, що бажають допомогти та полегшити чуже горе. Працівники хоспісу розвиваються (психологічно й духовно) і змінюються в процесі роботи з вмираючими людьми. Відбувається природний відбір кадрів, а ті, хто залишаються, стають висококваліфікованими фа­хівцями.

Психологічна допомога персоналу передбачає такі елемен­ти:

— просвітницьку роботу (на заняттях співробітники хоспісу вивчають основи психологічних знань);

— ознайомлення під час індивідуальних бесід з психологіч­ними особливостями конкретних пацієнтів і тактикою їхнього поводження на певному етапі;

— багато працівників хоспісу є віруючими людьми й викорис­товують своє духовне життя (відвідини церкви, читання Біблії, молитва) як джерело сили, надії і любові;

— для запобігання розвитку синдрому згорання і підтримки стомлених співробітників розроблено систему надання годин від­починку з метою переключити їх на інший вид діяльності;

Можна сказати, що важлива частина роботи хоспісу — надан­ня психологічної допомоги хворим та їхнім родичам і персоналу. Таким чином, найдоцільнішим є розвиток, психологічної роботи в хоспісі за цими трьома напрямками.