Лімфедема

Лімфедема — порушення відтоку лімфи — як правило, розви­вається на кінцівках, супроводжується збільшенням об'єму кін­цівок, вираженим набряком шкіри, лімфореєю, целюлітом, від­чуттям розпирання і болем. Це ускладнення частіше розвиваєть­ся після хірургічних втручань на пахвових і пахвинних зонах, після променевої терапії або на тлі рецидиву захворювання. Спри­яють розвитку лімфедеми недостатня рухливість, венозний стаз. Розвиток лімфедеми значно погіршує якість життя пацієнтів, водночас рідко призводячи до небезпечних для життя усклад­нень.

Лікування лімфедеми є складним завданням і повне одужан­ня, як правило, неможливе. Дуже важлива профілактика інфек­ції і догляд за шкірою, тому що лімфостаз сприяє розвитку за­пальних ускладнень, які, у свою чергу, поглиблюють порушення лімфовідтоку, створюючи хибне коло. Правильний догляд за шкі­рою значно зменшує ризик розвитку інфекції. Рекомендують що­денне застосування пом'якшувальних кремів та емульсій з асеп­тичними і протизапальними добавками, відмову від використан­ня мила (пересушення шкіри) і ланоліну (дерматит). Необхідний захист шкіри від травмування: робота у рукавичках, негайне об­роблення антисептиками порізів і ран, захист від сонячних опі­ків, користування наперстком, акуратне гоління і підстригання нігтів. У разі появи ознак запалення необхідне кваліфіковане призначення антибіотиків і протизапальних препаратів з ураху­ванням чутливості мікрофлори. При вираженій лімфореї показа­не еластичне бинтування на 12—24 год протягом декількох діб з періодичною зміною бинтів при їх зволоженні.

Певний ефект при лікуванні лімфедеми дають немедикамен-тозні методи: спеціальні вправи і положення кінцівок. Рух покра­щує дренаж лімфи, запобігає розвитку фіброзу, підвищує актив­ність пацієнтів, сприяє збереженню рухомості кінцівок. Тому па­цієнтам треба рекомендувати постійні активні або пасивні рухи ураженої кінцівки 3—4 рази на день. Підвищене положення кін­цівки менш ефективне, однак також сприяє зменшенню набряку. Для досягнення максимального ефекту ноги треба піднімати вище від рівня серця, а руки — до рівня очей у положенні сидячи (при вищому підніманні відтік лімфи, навпаки, утруднюється). Необ­хідно обмежувати використання іммобілізацийних і підтриму-вальних пов'язок, тому що це призводить до розвитку набряку і малорухомості. Водночас добрий ефект може дати еластичне бин­тування для забезпечення зовнішнього тиску, що обмежує нако­пичення рідини і дає можливість посилити лімфотік зарахунок м'язових скорочень. Для зовнішнього тиску застосовують спеці­альні панчохи, пов'язки і звичайне еластичне бинтування. Бин­тування кінцівок треба починати з пальців, рівномірно розподі­ляючи тиск по всій довжині кінцівки.

Доступним і досить ефективним методом лікування лімфеде­ми є масаж (у тому числі самомасаж), для спрямування току лім­фи з поверхневих у глибокі лімфатичні судини.

Неврологічні порушення

Загальна слабкість — досить частий симптом задавненого пух­линного процесу (60—70 % випадків). Хворі скаржаться на швид­ку стомлюваність, млявість, сонливість, адинамію, апатію, не-здатність до самообслуговування. Причини слабкості різноманіт­ні і лікування, у першу чергу, залежить від них. Основні причини загальної слабкості:

— прогресування пухлинного процесу;

— анемія, лейкопенія, панцитопенія;

— порушення харчування, кахексія;

— виражений больовий синдром;

— неврологічні порушення (невропатія, міопатія, наднирковозалозова недостатність тощо);

— порушення сну, безсоння;

— ускладнення, пов'язані з лікуванням пухлинного процесу (післяопераційні, післяпроменеві, після хіміотерапії);

— ускладнення, зумовлені прийманням лікарських препара­тів, які застосовують для симптоматичної терапії (діуретики, гі­потензивні засоби, цукрознижувальні препарати та ін.).

Локальна слабкість може бути наслідком церебральних або неврологічних порушень, а також різних міопатій.

Лікування слабкості починається із заходів загального плану: зміна способу життя і обмеження фізичного навантаження; ра­ціональне поєднання фізичної активності і відпочинку; нормалі­зація душевного стану і сну; організація правильного харчування (висококалорійна дієта або продукти, які містять клітковину, продукти, що стимулюють гемопоез та ін.); масаж і гімнастика для запобігання розвитку контрактур; забезпечення особистої гі­гієни, профілактика пролежнів. Для отримання високого ефекту хворому і його родичам треба пояснити, що фізична активність і працездатність не є самоціллю на цьому етапі, головне — підтри­мання фізичного і духовного стану, який забезпечує спокій і жит­тєдіяльність організму. Тому потрібна певна переоцінка ціннос­тей, яка може бути досить болісною для пацієнта, але переносить­ся легше, якщо її виправдати необхідністю досягнення будь-якої позитивної мети. У подібних ситуаціях слід постійно визначати те, що є досяжним на сьогодні, і концентрувати увагу хворого на цьому, відвертаючи думки від прогресуючого погіршення його стану.

Медикаментозна терапія загальної слабкості включає препа­рати, які призначають залежно від показань: засоби для покра­щання апетиту; загальнотонізувальні препарати; кортикостерої­ди; антианемічні препарати; седативні і снодійні, полівітаміни тощо.