Якість життя в клінічній практиці

У клінічній практиці, як і в клінічних дослідженнях, необхід­на точна й адекватна оцінка стану хворого, його реакції на ліку­вання та інші методи підтримувальної терапії. Оцінка якості життя — простий і надійний спосіб визначення впливу хвороби на стан хворого, беручи до уваги його фізичний, емоційно-психологічний стан, взаємини з родичами і медперсоналом. Та­кий методологічний підхід забезпечує побудову цілісної програ­ми паліативної допомоги, сформованої на вичерпній інформації, максимально орієнтованої на інтереси хворого і членів його сім'ї. Не менші можливості закладено в методі індивідуального мо­ніторингу стану хворого (оцінка загальної якості життя і його окремих складових протягом тривалого періоду спостереження), оцінюванні вираженості симптомів (оцінка рівня різних станів якості життя залежно від тих або інших патологічних симптомів, наприклад, болю, загальної слабкості та ін.).

Метод оцінки якості життя в клінічній практиці дає змогу:

• підвищити ефективність паліативного лікування;

• проводити своєчасну корекцію терапії;

• забезпечити адекватну психологічну і соціальну допомогу вмираючому хворому для підтримки якості його життя на макси­мально можливому рівні до моменту летального результату.

Оцінка паталогічних симптомів

Одним з основних завдань у паліативній медицині є контроль різних патологічних симптомів, таких як біль, загальна слаб­кість, нудота та ін. У сучасній практиці паліативної допомоги оцінка вираженості симптомів і ступеня впливу їх на якість жит­тя ґрунтується на сприйнятті хворого і проводиться за допомогою спеціальних інструментів.

До інструментів оцінки симптомів відносять описані нижче шкали та різні опитувальники. Поодинокі шкали:

• візуально-аналогові шкали;

• цифрові оцінювальні шкали;

• вербально-аналогові шкали, або шкали, вербальних оці­нок.

Точна оцінка і вимір інтенсивності симптомів допомагає:

-у клінічній практиці:

• досліджувати причину і механізми виникнення симптому; розробляти адекватний план лікування; визначати ефективність і адекватність лікування; здійснювати моніторинг динаміки симптому;

- у клінічних дослідженнях: проводити епідеміологічні дослідження; вивчати механізми формування симптомів; порівнювати ефективність методів лікування.

Паліативна допомога при синдромі хронічного болю

Навряд чи знайдеться людина, яка хоч раз в житті не відчува­ла біль. Біологічне призначення болю полягає в його сигнальній функції. Він попереджає нас про існування або виникнення пато­логічного процесу в організмі.

Біль нерозривно пов'язаний із життям людини. Він захисник і сигналізатор, модулює наші відчуття, емоції, схиляє до розду­мів, примушує діяти або не діяти. Хронічний же біль зі «сторожо­вого собаки» нашого організму перетворюється на «скаженого пса», а це є серйозною загрозою для життя. Запобігання цьому процесу є першочерговим завданням будь-якого спеціаліста. Про­те існує абсолютно інший тип болю, який не лише не виконує сво­єї позитивної сигнальної функції, а навпаки, порушує діяльність органів і систем організму, самої центральної нервової системи, різко обмежує активність хворого, порушує його сон, критично знижує якість життя, а у тяжких випадках приводить до суїцидальних спроб (хронічний біль).

Хронічний біль треба розглядати не як симптом, а як само­стійне патологічне явище. Біль перетворюється на серйозну стре­сову перешкоду для нормального функціонування організму, «розхитує» психічну рівновагу аж до декомпенсації, утруднює, а деколи робить неможливим соціальне спілкування.

Хронічний біль — явище не тимчасове і не продовження гострого болю, а си­туація, що вимагає індивідуального підходу до вибору лікування. При затяжному болю, розвиваються зміни в центральній і пери­ферійній нервовій системі, що мають, залежно від ступеня проя­ву, скороминущий або незворотний характер.

Відомо, що на рівні спинного мозку в шляхах болепровідної системи при тяжкому хронічному болю можуть відбуватися «пластичні» зміни. Тільки при консервативному лікуванні із са­мого початку можна запобігти виникненню хронічного больового синдрому (хвороби).

Ноцицепція — це нейрофізіологічне поняття, що означає сприйняття, проведення і центральну обробку сигналів про шкід­ливі процеси або впливи. Тобто це фізіологічний механізм переда­чі болю, він не стосується емоційної складової. Важливе значення має той факт, що саме проведення больових сигналів у ноцицептивній системі не еквівалентне болю, що відчувається. За класи­фікацією ІА8Р виділяють ноцицепторний біль — пов'язаний з подразненням периферійних больових рецепторів, локальний та іррадіювальний. Локальний біль частіше зумовлений подразнен­ням соматичних ноцицепторів, які містяться на поверхні або в глибині тіла (м'язовий спазм, ураження м'яких тканин, уражен­ня кісток). Іррадіювальний біль здебільшого є вісцеральним, пов'язаним з подразненням ноцицепторів внутрішніх органів і передається в інші зони тіла або на шкіру (канцероматоз серозних оболонок, гідроторакс, асцит, перерозтягнення стінок порожнис­тих органів і капсули паренхіматозних органів, закреп, порушен­ня кишкової прохідності).

Біль — емоційна реакція організму на пошкоджу вальний вплив.

Біль — це усе, що завдає занепокоєння хворому.