Кахексія

Кахексія — це прогресуюча втрата маси тіла, яка супроводжу­ється м'язовим виснаженням. Кахектичний синдром розвиваєть­ся більше у хворих з поширеним пухлинним процесом, частіше при пухлинах травного каналу, раку легенів і підшлункової за­лози. Причини розвитку кахексії різноманітні, але в більшості випадків вона є проявом паранеопластичних процесів, які супро­воджуються глибокими порушеннями метаболізму, або наслід­ком порушень процесу травлення, зумовлених поширеним пух­линним процесом (анорексія, кишкова непрохідність, блювання, діарея та ін.). Найпоширеніші клінічні кахексії: прогресуюча втрата маси тіла і м'язової маси, загальна слабкість, апатія, со­нливість, відсутність апетиту, втрата смакових відчуттів, блідість шкіри, набряки (гіпопротеїнемія). Зміна зовнішнього вигляду хворого призводить до депресії, відлюдькуватості, замкнутості, відчаю.

Методи лікування кахексії різні залежно від ЇЇ причин. При порушеннях травлення треба вжити заходів щодо їх медикамен­тозного лікування, а за необхідності — щодо хірургічної корекції.

При нудоті і блюванні призначають протиблювотні препарати (метоклопрамід, дексаметазон). З раціону усувають харчові про­дукти, які спричинюють нудоту і погіршують апетит. Для покра­щання апетиту можна рекомендувати бульйони, гострі страви, у помірних кількостях — сухе вино, аперитиви або пиво. У деяких випадках можливе призначення кортикостероїдів у невисоких дозах або анаболічних стероїдів (ретаболіл, метандієнон, метан-дростендіол тощо). Загальним протипоказанням до призначення останніх є рак передміхурової залози і рак грудної залози в чоло­віків. При ферментативній недостатності підшлункової залози призначають ферментні препарати: панкреатин, мезим-форте, фестал, трифермент, дегестал, ензистал, панризінорм, плантекс (при посиленому газоутворенні). Дієтичне харчування признача­ється індивідуально і включає висококалорійні і білковмісні про­дукти, а також вітаміни з урахуванням побажань хворого і його можливостей (зубні протези, зондове харчування та ін.). Посиле­не харчування має супроводжуватись підвищенням рухливості з метою відновлення м'язової маси. Необхідно мати на увазі, що парентеральне введення білкових кровозамінників, зокрема аль­буміну, може навпаки сприяти прогресуванню кахексії. Певне значення має сприятлива обстановка в сім'ї, спрямована на під­тримання прагнення хворого до одужання і відновлення сил. В ослаблених і нерухомих пацієнтів мають бути забезпечені догляд за шкірою і профілактика утворення пролежнів у місцях кістко­вих випинів.

Порушення функції органів сечової системи

Нетримання сечі може бути наслідком порушення сечовипус­кання або утворення штучних (нефростома, цистостома, урете-ростома) і патологічних (міхурово-піхвова, міхурово-прямокиш-кова та ін.) нориць. Цьому сприяють й інші чинники: загальна слабкість, порушення свідомості, атонія сечового міхура, цистит та ін. Частою причиною нетримання сечі в жінок може бути м'язове напруження: при кашлю, чиханні тощо. Основні пробле­ми, які виникають при нетриманні сечі, пов'язані із забезпечен­ням особистої гігієни і захистом шкірних покривів. За наявності причин нетримання сечі необхідна відповідна терапія: лікування інфекції, протизапальна терапія та ін. Для підвищення функції

сфінктера можна призначити амітриптилін по 25—50 мг на ніч. Догляд за лежачим хворим значно полегшує катетеризація сечо­вого міхура. Догляд за пацієнтом із сечовим катетером потребує постійної участі лікаря-уролога. Хворому необхідно вживати не менше ніж 1,5—2 л рідини на добу. Обов'язковим є постійний контроль за кількістю і якістю сечі і прохідністю катетера. Для збирання сечі краще використовувати спеціальну герметичну пластикову систему, яку треба накривати постільною білизною і одягом. Залежно від стану сечі (осад, запах, лейкоцитурія, гема­турія) призначається коригувальна терапія для профілактики або лікування інфекції: промивання катетера і сечового міхура анти­септиками (фурацилін, бетадин) через кожні 3—4 год, призна­чення уросептиків. Рекомендують журавлиновий сік (по 150— 200 мл 33 % соку 2 рази на добу), який підвищує кислотність сечі і справляє слабку бактерицидну дію. Хворому з нетриманням сечі необхідно дотримуватися певного режиму сечовипускання, нама­гаючись регулярно спорожнювати сечовий міхур. Активність па­цієнтів можна підвищити також використовуючи памперси, які треба змінювати через 3—4 год. їх застосування не виключає до­гляду за шкірою за допомогою захисних кремів і мазей.