Седація і когнітивні порушення

Перед першим призначенням наркотичного анальгетика необ­хідно поінформувати пацієнта й членів його сім'ї, що протягом декількох перших днів він може бути сонливим, млявим і нетова­риським (седативний ефект). Надалі цей побічний ефект, як пра­вило, зникає без корекції дози наркотичного анальгетика. Інколи седативний ефект триває довго. Це може статися під час швидко­го прогресування основного захворювання, а також при порушен­ні функції печінки і/або нирок, коли пролонгується дія лікар­ського препарату і/або розвиваються метаболічні або електроліт­ні порушення. У такому разі включення в комплекс знеболюваль­ної терапії ко-анальгетика (ад'юванта), як правило, дає змогу знизити дозу наркотичного анальгетика навіть у пацієнтів з ви­раженим больовим синдромом. Прикладом таких ко-анальгетиків можуть бути карбамазепін (фенлепсин), який застосовується в комплексній терапії нейропатичного болю, і кортикостероїди в комплексній терапії при кістковому болю.

Альтернативою також може бути призначення психостимуля-торів. У якості ко-аналгетиків вони протидіють седації, створюю­чи більше терапевтичне вікно для призначення наркотичних анальгетиків. При цьому слід враховувати, що для пацієнтів з ар­теріальною гіпертензією, судомами в анамнезі та підвищеною емоційною лабільністю краще уникати призначення психостиму-ляторів. Психостимулятори будуть ефективнішими в пацієнтів із супутньою депресією, порівняно з трициклічними антидепре­сантами.

Делірій

Делірій — це симптом, який посилюється в міру прогресуван­ня хвороби. Треба враховувати, що збудження може бути виявом погано контрольованого болю, особливо з когнітивними порушен­нями.

Делірій

— порушення свідомості;

— зміни ходу думки;

— гострий початок та лабільний перебіг.

Супутні зміни:

— збуджений емоційний стан;

Паліативна допомога при синдромі хронічного болю

— неспецифічна неврологічна патологія;

— зниження функціональних можливостей. Види делірію:

— гіперактивний:

• асоційоване порушення поведінки;

• галлюцинації;

• марення;

— гіпоактивний:

• усамітнення;

— змішаний:

• наростаючий;

• затихаючий. Причини делірію: інфекція, гострі метаболічні порушення,

патологія ЦНС, травма, гіпоксія, синдроми відміни, токсини та наркотики, ендокринопатії, гострі судинні порушення, закреп, затримка сечовиділення тощо.

Оцінка стану повинна здійснюватися за результатами послі­довних спостережень, медичного огляду когнітивного статусу за шкалою М88Е (Гоїзіеіп Міпі-Мепіаі 8Ше Ехат), перегляд при­йому медикаментів та ретельне лабораторне обстеження для ви­явлення причини делірію.

Принципи лікування зводяться до чотирьох аспектів:

1. Лікування причини. Медикаментозне:

— антихолінергики;

— анальгетики;

— адекватна гідратація.

2. Медикаментозна терапія

— нейролептики:

• галоперидол (неседативний);

• хлорпромазин (седативний);

• рисперидон (неседативний);

• оланзапін (седативний);

• кветіапін (седативний).

— седативні нейролептики:

• хлорпромазін;

• оланзапін;

• кветіапін.

3. Немедикаментозна терапія: — обмеження присутності сторонніх;

— постійна наявність медичного працівника;

— адекватне м'яке освітлення;

— обмеження подразнювальних факторів.

4. Консультація психіатра.

Делірій у термінальних хворих

• оризнаки настання смерті;

• збудження, хвилювання;

• стогін, хрип;

• незворотній стан;

• лоразепам чи мідазолам, щоб помогти заспокоїтися;

• седативні нейролептики.