Спостереження за тяжкохворими та пацієнтами в агональному стані

При спостереженні за тяжкохворими медична сестра повинна вміти правильно оцінити деякі найважливіші симптоми і в разі потреби надати невідкладну допомогу. Стежать за температурою тіла (у нормі не вище 37 °С). Гіпертермія — один із симптомів зло­якісних новоутворень (але не обов'язковий). Стан хворих з висо­кою температурою тіла часто буває дуже тяжким, іноді пацієнт непритомний. Тому необхідно ретельно спостерігати й доглядати за,ним. По можливості встановлюють індивідуальний сестрин­ський пост. Можливі порушення серцево-судинної діяльності, функцій органів травлення, сечовиділення тощо.

Про стан серцевої діяльності можна судити за пульсом та арте­ріальним тиском.

Пульс — поштовхоподібні коливання стінок артерій унаслі­док руху крові й зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. У нормі пульс становить 60—80 за 1 хв.

Артеріальний тиск — тиск крові на стінки судин. У нормі тиск становить 100/60—140/90 мм рт. ст.

Також важливим є спостереження за виділеннями та конт­роль діурезу (у нормі 1000—1500 мл), дихання (частота дихаль­них рухів у нормі 16—20 за 1 хв), наявності задухи, її характеру (інспіраторна, експіраторна). В агональному стані у хворого часто відзначаються такі типи дихання:

— дихання Біота, яке характеризується рівномірним за гли­биною диханням з періодичним виникненням тривалих пауз (до 0,5 хв);

— дихання Чейна-Стокса (хвилеподібне збільшення і змен­шення амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями трива­лістю 40—60 с);

— дихання Куссмауля — дуже сповільнене і глибоке.

Вони є показником погіршення стану пацієнта.

Критичне порушення роботи органів і систем, при якому ви­никає загроза життю, називається термінальним (невідкладним) станом і потребує реанімаційних заходів. За допомогою інтен­сивної терапії та застосування реанімаційних заходів у багатьох випадках можна запобігти енергетичному та структурному де­фіцитам, що розвиваються в організмі при термінальних станах, усунути їх і вбергти пацієнта від загибелі (схема 1),

Інтенсивна терапія — комплекс методів тимчасового штучно­го заміщення життєво важливих функцій організму, спрямова­них на запобігання виснаженню адаптаційних механізмів та ви­никненню термінального стану.

Реаніматологія — наука про повернення до життя організму, профілактику та лікування термінальних станів (за В.О. Негов-еьким). Для існування організму людини необхідно, щоб до нього безперервно надходив кисень і споживався клітинами, виділявся вуглекислий газ. Ці процеси забезпечує злагоджене функціону­вання органів дихання і кровообігу під контролем центральної нервової системи. Тому їхнє ураження призводить до смерті («во­рота смерті» — за визначенням древніх — легені, серце і мозок). Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано як закономірний наслідок старості або невиліковної хвороби. Про розвиток у пацієнта тер­мінального стану обов'язково треба повідомити родичів. Тривалий процес умирання відбувається в кілька етапів. Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності орга­нізму перебувають у стані глибокого виснаження; центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяль-

ність серця ослаблена, пульс ниткоподібний, систолічний тиск знижений понад критичну межу (70 мм рт. ст.); зовнішнє дихан­ня ослаблене, неефективне: дихальний об'єм та його частота не­адекватні; функції паренхіматозних органів порушені. Перед­агонія може тривати декілька хвилин, годин, а то й днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується і закінчується термі­нальною паузою. Хворий непритомніє, артеріальний, тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні. Термінальна пауза триває до 1 хв.

Наступний етап умирання — агонія (боротьба). Унаслідок ви­снаження центрів життєдіяльності вищого порядку (ЦНС) вихо­дять з-під контролю (активуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та реф­лекси, з'являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допо­міжних м'язів). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватися тонус судин — систолічний артері­альний тиск зростає до 50—70 мм рт. ст. Однак в цей час метабо­лічні процеси в клітинах організму стають незворотними. Різко знижується тиск, серцеві скорочення сповільнюються до 20—40 за 1 хв, дихання стає нерівномірним, поверхневим, з рідкими ко­роткими і глибокими дихальними рухами та нарешті зовсім при­пиняється, хворий непритомніє. Відбуваються мимовільні сечо­випускання й дефекація. Зіниці розширюються, зникає рогівко­вий рефлекс. Спостерігаються загальні тонічні судоми, знижу­ється температура тіла. Швидко згорають останні запаси енергії, акумульовані в мікроергічних зв'язках. Тривалість агонального періоду в пацієнтів, які помирають від хронічних захворювань,

— кілька годин.

Потім настає клінічна смерть. Основні ознаки клінічної смерті

— відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою); розширення зіниць з відсутністю фотореакції; від­сутність самостійного дихання.

Допоміжні ознаки: зміна забаралення шкіри (сіра чи синюш­на); непритомний стан; відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.

Важливими чиниками, що впливать на ефективність реані­мації при клінічній смерті, є температура навколишнього сере­довища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клі­нічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусових температурах — 10 хв і більше. Тривалий період вмирання знач­но погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клініч­ної смерті.

Біологічна смерть настає тоді, коли внаслідок незворотних змін в організмі та, насамперед, у ЦНС повернення до життя не­можливе. Лікар констатує факт смерті й записує в карті стаціо­нарного хворого день і час. Після того, як лікар зареєстрував факт смерті, необхідно:

1) поставити ширму біля ліжка померлого або вивезти ліжко в інше приміщення;

2) забрати подушку;

3) зняти одяг з померлого;

4) покласти померлого на спину, закрити очі, підв'язати ниж­ню щелепу, розігнути кінцівки;

5) накрити померлого простирадлом.

Виконавши всі ці дії, тіло залишають у відділенні на 2 год. Після цього його оглядають, і за наявності так званих достовірних ознак смерті (трупне заклякання, трупні плями, зниження тем­ператури тіла нижче 20 °С) медична сестра записує чорнилом на стегні померлого його прізвище та ініціали, номер карти стаціо-нарЕіого хворого. Тіло перевозять на спеціальній каталці в пато-логоанатомічне відділення для подальшого розтину із супровід­ним документом, який заповнює лікар. Речі померлого, які були в нього у відділенні, забирають, описують і передають родичам. Цінності з померлого медична сестра знімає в лікувальному відділенні в присутності чергового лікаря, оформлюючи це актом, і також передає рідним. Білизну з ліжка померлого, включаючи матрац, подушку й ковдру, кладуть у мішок і віддають на дезін­фекцію. Ліжко й тумбочку протирають відповідно до санітарно-протиепідемічного режиму.

Смерть, яка настала вдома, констатується лікарем, який ви­дає довідку — діагноз і причини смерті.