40. Державний лад Франції в період абсолютизму.

Із завершенням періоду роздробленості французька держава набула форми станово-представницької монархії. Її суть: відносно сильна королівська влада поєднувалась із представництвом від станів. Французький абсолютизм (XVI – XVIII ст.)

Вищого ступеня свого розвитку французький абсолютизм досягнув у період самостійного правління Людовіка XIV (1661-1715). Король – спадкоємний глава держави - володів всією повнотою законодавчої, виконавчої, військової і судової влади. Йому підкорявся весь централізований державний механізм (адміністративно-фінансовий апарат, армія, поліція, суд). Всі жителі країни були підданими короля, зобов’язаними йому безвідмовно підкорятися. “Держава – це я“, - заявляв Людовік XVI. “У французів нема прав, є тільки обов’язки“. Центральним органом державного управління була королівська рада. Вона працювала у тісному зв’язку з керівниками основних відомств. Були різко обмежені права парламенту. Королівська влада остаточно підпорядкувала собі духовну владу. Значення абсолютизму для розвитку Франції не було однозначним

37. Державний устрій Арабського халіфата

Арабський халіфат як рання феодальна держава виник у VII ст

Главою держави був халіф. На початку Меккського періоду його обирала мусульманська об­щина, пізніше халіф став називати свого наступника. У руках халіфа була зосереджена вища духовна і світська влада. Він був верховним імамом і головним еміром.

За Абасидів з'явилась посада візира, що вважався першим радником халіфа, охоронцем його печатки. Візир керував фінансовим і військовим відомствами {диванами), організацією іригг поштою, стежив за справністю стратегічних доріг.

Особливо чітко була налагоджена робота апарату з обліку і збору податків. За Омейядів тих, хто не платив податків, кидали до в'язниці або ставили до ганебного стовпа, годинами тримали під пекучими променями сонця, поливали їм голови киплячою олією. Багато еміратів лише формально визнава­ли владу халіфа.

Судова влада значною мірою була централізована й відокрем­лена від адміністрації. Суддя (кади) формально підпорядковував­ся тільки халіфу. Найчастіше це була заможна людина, яка вико­нувала свої обов'язки безоплатно. Як правило, вирок судді вва­жався остаточним, його міг скасувати тільки він сам або халіф. Кади мав також інші обов'язки: контролював, як виконуються заповіти, стежив за розділом майна, встановлював опікування.

42. Мусульманське право

Основною особливістю мусульманського права є те, що воно випливає із релігійних законів ісламу. Звідси й інша його особ­ливість — необхідність для мусульман, у якій би країні вони не жили, керуватись тільки мусульманським правом. Мусульманське право мас два головних джерела: закон (шар) і звичай (адат або урф). Закон, або писемне право (шаріат), скла­дається із Корану (вищого, основного закону), суни або сунета (дії і слова пророка) і фетви (рішень законознавців).

Коран було складено у добу правління халіфа Османа. За на­казом Османа було виготовлено чотири списки священної книги.

Власність є необмеженим правом. Не можуть бути у власності такі речі: повітря, море, пустеля, мечеті, школи, рабиня, що мала дітей від господарята ін.Мусульманське право ділить майно на рухоме і нерухоме, як таке, що характеризується індивідуальними ознаками, і таке, що їх не має. Право розрізняло три види земель: хіджаз, джихад і мульк. Хіджаз — це та частина Аравійського півострова, де жив Мухаммед. Джихад — землі, завойовані мусульманами у війні з невірни­ми. Землі мульк — це землі, власники яких були вбиті або втекли.

Частина загарбаних земель надавалася окремим особам за військову або державну службу. Це був так званий «ікт», з якого володар мав дохід у вигляді податку, що стягувався з населення, яке обробляло його.

Главою сім'ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивилися як на річ. Шлюбний договір в ісламі більш близький до договору купівлі-продажу, воля жінки не мас ніякого значення.

За мусульманським правом чоловіки можуть одружуватися з немусульманками, але мусульманки не можуть одружитися з не­вірними. Чоловік може одночасно мати чотирьох дружин. Шлюб розривається за фізичних недоліків одного із подружжя, при зраді, якщо перебувають у кровній спорідненості, а чоловік може розірвати шлюб без будь-яких причин. Дружина може купити право на розірвання шлюбу. Вона може розлучитись, коли чо­ловік не виконує своїх обов'язків (не утримує її, чинить стосовно неї дискримінацію на користь інших дружин).

Під злочином розуміють: 1) насильницькі дії проти осіб — вбивство, поранення; ці дії караються за принципом таліона.; 2) дії, за які відповідно до Корану, особа підлягає покаранню: подружня зрада, споживання вина, крадіжка (відрубують праву руку), участь у заколоті (смертна кара) і т. ін.; 3) дії, за які закон не встанов­лює покарання — бурлакування, втеча з поля бою, неправдиві звинувачення і т. ін. Судочинство проводить суддя — кадій, якого ' призначає халіф