3.Держава і право Стародавньої Індії.

За формою правління Індія була монархією. Цар (раджа, магараджа) походив з кшатріїв. Влада обмежувалася наглядом брахманів. Останні регулювали виконання царем своїх обов'язків: охорона підданих, опікунство над вдовами і сиротами, організація суспільних робіт, запобігання голоду тощо. В законах Ману зазначалося: «Цар, який по нерозумності безтурботно мучить свою країну, негайно позбавляється з родичами країни і життя».У своїй діяльності цар спирався на бюрократичний апарат, який складався з брахманів і кшатріїв. Цар призначав чиновників центрального і місцевого управління. Поруч з царем діяв дорадчий колегіальний орган з мантрінів, махаматрів (чиновників) і представників міст. Покірність населення держави забезпечувалася за допомогою військової сили.Як уже вказувалося, община була автономна у своєму управлінні. Сільські області складалися з 10, 20, 100 і 1000 селищ , причому на кожному рівні був відповідний управитель. Він контролював збір податків, мобілізацію кшатріїв у разі потреби ведення військових дій тощо. Від єгипетського номарха відрізнявся не лише тим, що був призначуваним, а й тим, що його доходи становили жалування від царя.

Індійське право формувалося на основі релігійних уявлень (закони Хаммурапі були практично позбавлені такого впливу). Закони створювалися брахманами, у них, природно, знайшли відображення релігійно-етичні і правові уявлення цієї касти.

4.Закони Хамурапі..Найдавнішим джерелом права у вавілоні був звичай.Також з»являються правила,встановлені царською владою.Найвизначнішими з них є закони хамурапі,видані у 1775 р.до н.е.У тексті 282 статті(вступ,нормативна частина та епілог).Закони хамурапі регулюють майнові,сімейні,шлюбні,спадкові відносини.Майнові:основними видами власності була власність на землю,рабів,будівлі,нерухоме і рухоме майно.форми власності на землю:державна,храмова,громадська,приватна,земля ілку.Селянин-член громади-володів широкими правами на свою земельну ділянку(продавати, міняти,здавати в оренду,передавати у спадок).Під час царювання хамурапі розвивалась приватна власність на землю.Земля ілку-земельні наділи воїнів і урядовців(надавалось царем за службу).Зобов»язання виникали або з договорів або з правопорушень(договори купівлі-продажу,оренди,позики,міни,найму).Основним засобом забезпечення виконання договірних зобов’язань була застава.Сімейно-шлюбне:шлюб оформлявся договором між сім»ями нареченого і нареченого або між нареченим і батьком нареченої.необхідною умовою договору був перед шлюбний подарунок нареченого сім»ї нареченій.При одруженні батько давав дочці посаг.У давньовавілонській сім»ї панував чоловік(вів спільне господарство,представляв сім»ю у ділових стосунках,мав право розпоряджатись жінкою і дітьми.Жінку,яка ганьбила свого чоловіка дозволялось вигнати з дому або зробити з неї рабиню і одружитись вдруге.Жінка могла розпоряджатись майном,нажитим у шлюбі,отриманим у спадок чи у дарунок.Шлюб не вважався священним чи нерозривним.Розлучення було легкою процедурою для чоловіків а жінка могла це зробити тільки за певних умов(чол. Потрапив у полон,покинув громаду і втік,якшо чол. Постійно принижував і зраджував дружині).Батько міг продати сина в рабство,дочку віддавти в боргову кабалу,у жриці,наложниці.спадкування здійснювалось за законом у рівних долях.Заповітів вавилонське право не допускало.

Відсутня чітка грань між кримінальним і цивільним правопорушенням.Міра покарання залежала від соц. стану злочинця і потерпілого. Найтяжчими правопорушеннями були злочини проти праведної поведінки,проти сімейного обов»язку.Злочини проти особи-вбивство,нанесення тілесних пошкоджень.Закони Хамурапі були досить жорстокими.Мета покарання-розплата.Тяжкі правопорушення карались смертю(відрубув. Голови,втоплення повішення,спалювання)Принцип таліона. Судочинство здійснювалось публічно.Справа порушувалась з ініціативи потерпілого.в якості доказів-свідчення свідків.лжесвідчення-смерть.Судовими доказами служили також клятва та ордалії(випробування водою чи вогнем).Невиконання рішень суду каралось штрафом,конфіскацією майна.

5.Закони Ману. Закони Ману (П ст. до н. е. -1 ст. н. е.) були створені жерцями однієї зі шкіл брахманізму, написані вони у формі двовіршів, що має полегшити їх запам'ятовування. Усього в законах 2650 (2685) статей, розбитих на 12 розділів. Зміст виходить за межі чисто правових норм -тут і політика, мораль, релігійні настанови (каяття, шлюб) і т. д. Покарання порушника не обмежується мирським життям, воно пов'язується і з майбутніми незручностями у житті загробному, загрозою життю і здоров'ю його близьких родичів тощо.

Індія цього періоду перебувала на етапі розкладу первіснообщинного ладу. Сільська община виділяла т. зв. великій сім'ї земельний наділ. Відчужувати це господарство можна було не інакше, як за загальною згодою усіх членів общини. Приватну власність общинників (поле, сад, став) не можна відібрати ні силою, ні залякуванням. Державі належать незаймані землі, знайдені у землі скарби. Власний домен має раджа. В VII главі (пункти 137, 138) зазначається право царя збирати податки, а також протягом одного дня в місяці зобов'язувати виконувати певну роботу ремісників і шудр, що живуть власною працею.

Правомірними способами набуття нерухомої власності є спадщина, купівля, одержання дарунку та набувальна давність.Набуття рухомої власності можливе також, крім названих казусів, через знахідку, здобич, позичку під відсотки, за виконання роботи.Закони Ману регулюють інститут договору. Недійсною вважається угода, укладена з нетверезим, малолітнім, маразматиком, душевнохворим або із застосуванням насильства і обману. Договір неодмінно має укладатися у присутності свідків. Багато уваги приділено договорам позики, У сімейному праві визначається, що жінка завжди перебуває під опікою чоловіків - батько охороняє її в дитинстві, чоловік - у зрілі роки, в старості це мають здійснювати сини. Розлучення може ініціювати лише чоловік, достатньою причиною для негайного розлучення є лайливий характер дружини. Спадщина ділиться між синами порівну або за взаємною згодою переходить у спільне користування.

Карна частина законів Ману вражає жорстокістю покарань: розрізали на частини лезом за підробку, здійснену золотарем; саджали на кіл або відрубували руки нічному злодієві. Злочинцям відрізували ніс, вуха, язик, статеві органи, відрубували кінцівки, осліплювали. П'яниці на лоб ставили тавро у вигляді чарки, злодію - собачої ноги. З цими людьми не можна було сідати їсти, вступати у шлюб тощо. Членоушкодження застосовувалося тільки щодо нижчих каст, брахман і кшатрій могли відкупитися штрафами.За вбивство кшатрія штраф був у чотири рази менший, ніж за убивство брахмана. За вбивство шудри штраф призначався у два рази меншим, ніж за вайшью.Суд і процес зазвичай проходить колегіально. Свідками виступають рівні: жінки щодо жінок, чесні шудри - щодо шудр і т. д.

6.Держава і право Стародавнього Китаю. Держава Шан (Інь). Суспільний лад. Іньське суспільство і держава були ра-бовласницькими. Панівний клас складався із світської рабо-власницької аристократії, жрецької рабовласницької знаті і рабовласницької аристократії підкорених племен. Джерелами рабства були: захоплення полонених на війні, продаж у рабство за борги, обернення в рабство за деякі злочини. Державний лад.Цар був найбільшим рабовласником, верховним військовим вождем, верховним суддею і керівником релігії. Особа царя обожнювалась. Він очолював державний апарат, на вищі посади в якому призначав своїх близьких родичів. Усі інші посади займали професійні чиновники – писарі, збирачі податків, судді та ін.Посадові особи поділялись на три основні категорії.Існували збройні сили, тюрми.Держава Чжоу. Зміцню-ється рабовласницька держава, ускладнюється її структура.Суспільний лад. Панівне становище в суспільстві займа-ла рабовласницька аристократія.Власником землі, як і раніше, був цар. Розвивається велике землеволодіння рабовласницької аристократії. Рабовласницька знать вільно розпоряджалася своїми володіннями і згідно з наявними даними землю можна було відчуджувати, здавати в оренду, заставляти.Найприниженіше становище займали раби. Рабська праця широко застосовувалась у різних галузях господарства. Державний лад. Верховна влада знаходилась у руках спадкового царя (вана). У царстві Чжоу існувала палацова система управління: палацові службовці були одночасно і поса-довими особами. Вищий чиновник сян очолював увесь державний апарат, який складався із великої кількості чинов-ників.Територія князівства поділялась на більш дрібні адмініс-тративні одиниці. Відбувається занепад спадкового землеволодіння ро-дової аристократії і посилення приватної власності рабовлас-ників на землю. У ІV ст. до н.е. посилюється царство Цінь, яке перемагає інші царства і в ІІІ ст. до н.е. засновує нове Цінське царство.Держава Цінь . торкнулися багатьох сфер життя суспільства: економічної, соціально-політичної, державно-правової. Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що за-вдала тяжкого удару общинному землеволодінню. Розпад общини прискорювався завдяки закону про примусове дроблення великих сімей. проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом. Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі. Проведені реформи ненадовго зміцнили державу. Держава Хань. Структура центрального і місцевого апарату залишилась без змін. Великі зусилля царської влади були спрямовані на централізацію держави. Був здійснений новий адміністративний поділ країни, за яким уся територія була поділена на 13 великих округів, які очолювали намісники імператора .Основні риси права За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном бу-ло розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація на-раховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння. У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. Право власності. У період Інь, Західного Чжоу земля вважалась власністю вана, на одержані землі наближені царя мали лише право користування.З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею.Крім землі, важливим об’єктом права власності були ра-биЗобов’язальне право.  Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі. розповсюдження набуває договір да-рування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави,видача письмових зобов’язань. Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю ха-рактерною є велика патріархальна сім’я з абсолютною вла-дою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадку-ванні були обмежені. Шлюб укладали батьки. Кримінальне право і процес. Перелік злочинів дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них бу-ли відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, гра-біж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцт-во, яке тягло за собою смертну кару.Довгий час існувала кровна помста. Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провиннос-тей; “исин” (відрізували носа).Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись. Верховним суддею був імператор. У періоди Інь і Західного Чжоу процес носив звинувачувально-змагальний характер.

7.Організація державної влади в афінах. За пропозицією Солона були скасовані борги селян. Афіняни, хто у рабство за борги, отримали свободу. Заборонялося і надалі звертати вільних афінян на рабів.Реформи Солона не змінили становища рабів, привезених до Афін з інших країн. Найбільшою реформою Солона була сисахфия ("струшування тягаря"). Вона звільнила боржників, яких в Аттиці було у великій кількості. Надалі заборонялися особиста кабала, продаж неспроможних боржників за борги в рабство.Солон створив новий державний орган - Рада чотирьохсот. Він обирався щороку громадянином перших 3 розрядів по 100 чоловік від кожного племені. Рада чотирьохсот керував підготовкою справ обговорення Народним зібранням, розглядав поточні справи управління.Велике значення мало створення Солоном воістину демократичного органу - геліеі - численної колегії суддів, обраних з усіх громадян, включаючи і фетів.

Після відходу Солона з політичної арени знову поновилася боротьба На чолі цієї боротьби став Пісістрат, який об'єднав дві протиборчі угруповання: торговців, судновласників і селян, найманців.При ньому біднякам лунала державна земля, організовувалися громадські роботи, видавався дешевий кредит, укладалися торгові договори з багатьма державами. Був введений постійний прибутковий податок - 10%, який був знижений до 5%. До влади прийшов Клісфен, яким було введено територіальний поділ громадян замість родоплемінного. Аттика була розділена на 10 філ.Рада чотирьохсот була ліквідована. Замість нього стали вибирати рада.Клисфеном був створений новий орган - колегія стратегів, в яку входило по одному представнику від кожної філи.У 462 р. до н.е. афінська демократія, керована Ефіальт, провела нарешті закон про позбавлення ареопагу всіх політичних функцій. Ареопаг стає чисто судовим органом.

Після вбивства Ефіальт афінську демократію очолив Перикл.Провів громадянську реформу. Було встановлено, що повноправним громадянином Афін є лише той, чиї мати і батько були афінянами.Перікл багато зробив для перетворення Афін в морську державу. Посилення морської могутності Афін, розширення торговельних зв'язків висунули на перший план верстви населення, пов'язані з морем.

8. Афінське право. Афінське право було найбільш розвинутою у Стародавній Греції системою рабовласницького права, що помітно вплинула па правові системи інших полісів, особливо тих, які входили до складу Афінського морського союзу. Законодавча діяльність пов'язується з іменами Драконта і Солона. 3.2. Право власності:поняття права власності як абсолютного права особи ще не було.Крім державної землі, існували громадські землі філ та демів. Майно, яке перебувало у приватній власності, поділялося на «видиме» (земля, будинок, раби тощо) і «невидиме» (здатне «ухилятися» від оподаткування і конфіскації — гроші, коштовності).Сама назва земельних ділянок походила від слова «жереб» (клерос), тобто ділянка, отримана від общини в результаті жеребкування, Істотним обтяженням, яке лежало на приватній власності, був обов'язок заможних громадян влаштовувати за свій рахунок пишні святкування (літургії) для афінян. Розмір витрат на літургію визначався багатством зобов'язаної особи. Під час війни на багатих покладалася і триєрархія — обов'язок споряджати за свій рахунок військовий корабель.Зобов'язальне право.Афінське право розрізняло зобов'язання за договорами і зобов'язання, пов'язані із завданням шкоди.Найважливіші договори укладались, як правило, у письмовій формі. Залежно від характеру договору відповідний документ підписувався або обома сторонами (договір купівлі-продажу) або однією (зобов'язаною) стороною (договір позики).Виконання договору забезпечувалося завдатком, поручительством третіх осіб та .Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). При іпотеці заставлена земля запишалася у володінні і користуванні боржника, позбавленою, однак, права розпоряджатися нею. Серед договорів важливе місце посідали купівля-продаж. Сімейне і спадкове право:Дружина для афінянина була старшою служанкою. Афіняни зазвичай вихвалялися тим, що їхні дружини виходять на вулицю не інакше як по великих святах .Дружина жила в особливій половині будинку. Думка жінки так, мало важить, що її можуть не питати ні тоді, коли видають заміж, ні тоді, коли вона є дівчиною, ні тоді, коли вона стає вдовою.Шлюбний договір був справою батька нареченої. Право на спадщину мали лише сини, вони ділили майно у рівних частках. Кримінальне право і судочинство:

Справи про поранення, ушкодження, образи, крадіжки, а також усі справи про убивства і перелюбство могли бути предметом розгляду в суді не інакше, ніж за заявою заінтересованої сторони.Серед державних злочинів найтяжчими вважалися: державна зрада, посягання на демократичний устрій правління і безвірство. Винні у цих злочинах каралися смертною карою або вигнанням.

Смертна кара - отруєння — саме так був страчений Сократ. Мету покарання вбачали у спричиненні страждання, мук. Визначення міри покарання залежало від тяжкості злочину.Основним моментом судового слідства були промови сторін. Сторони зазвичай вимагали прочитання показань, які були дані на попередньому слідстві, або оголошення відповідного закону. «Прочитай показання такого-то», «прочитай закон» — говорили вони секретареві суду.

Судді-присяжні вислуховували доводи сторін і свідків. Головуючий робив висновки і наставляв суддів.

9.Держава і право Спарти. Спарта була рабовласницькою державою, але із сильними пережиткамиобщинного побуту. Основою економіки тут було сільське господарство.

В Спарті дуже довго зберігає свій авторитет спадкоємна аристократія.У Спарті самим численним класом були раби (ілоти), яких нараховувалося

приблизно близько 220 000 чол.Вважають,що ілоти - це завойоване населення, навернене в рабство.

Уся повнота державної влади знаходилася в руках представників найбільш

знатних пологів. Керування зосереджувалося в таких органах, як ефорат і

герусія. Перший з них являв собою колегію з п'яти посадових осіб, що

обирається щорічно в народних зборах. Ефори стояли вище всіх інших органів влади.

Вони скликали герусію і народні збори і управляли в них. Ефори могли навіть усувати царів від посади і віддавати суду. Ефори завідували фінансами і зовнішніми зносинами,

керували набором війська і т.д Другий орган - рада старійшин (герусія) була заснована в ІХ ст. до н.е.

Герусія мала законодавчу ініціативу, тобто підготовляла і розробляла

питання, що підлягають рішенню нібито "народу". Вона контролювала і дії

царів. Вона відала також судовими справами про державні і релігійні

злочини. Існувала і царська влада. Царі були жрецями і полководцями. Народні збори - апелла. По своєму походженню - це дуже древня установа,

що має дуже багато загального з афінським (гомерівськими) народними

зборами.

Право.У Спарті в VI-V ст. до н.е. не існувало приватної власності на землю в

тому виді, у якому вона існувала при розвинутій античній власності.

Юридично верховним власником усієї землі вважалася держава.Окремим громадянам з моменту їх народження держава надавала земельні

ділянки, що оброблялися ілотами.Купівля-продаж землі, так само як дарування, вважалися незаконними.

Однак з часом наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в

руках у окремих власників.Родина і шлюб у Спарті носили риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті утримався (у виді

пережитку групового шлюбу), так званий "парний шлюб".

У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання

гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен

спартанець по досягненні визначеного віку зобов'язаний був женитися.

Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за

пізніше вступ у шлюб і за дурний шлюб.

10.державний лад римської республіки. у Римі встановилася республіка, центральними органами якої були Народні збори, Сенат і магістрати.Народні збори формально вважалися найвищим органом влади й поділялися на три види: 1)центуріатні коміції- відігравали важливу роль (збори війська), приймали закони, вирішували питання війни та миру, обирали вищих магістратів, виконували судові функції (у злочинах, за які було передбачено смертну кару); 2)

трибутні коміції — збори мешканців територіальних триб, на яких ухвалювалися менш важливі рішення: обирали нижчих магістратів, розглядали скарги громадян, з III ст. до Р. X. набули права приймати закони. Існували два види зборів по трибах: для патриціїв і плебеїв (постанови яких називалися "популісцита"), і лише для плебеїв (постанови називалися "плебісцита");

3) куріатні коміції-в їх роботі брали участь тільки патриції, але вони спочатку втрачають політичні функції, а згодом і зовсім зникають. Народні збори скликали вищі посадові особи, що головували на них.

Важливу роль у Римській державі відігравав Сенат, який був постійним органом і відав фінансами держави, чеканкою монет, розподілом провінцій, керував військовими справами.

Магістрати - сукупність посадових осіб, які виконували різноманітні управлінські та судові функції. Вони обиралися центуріатними зборами чи трибутними коміціями на один рік. Найважливішими принципами організації та діяльності магістратів були: виборність, колегіальність, строгість, відповідальність перед народом, безоплатність. Усі магістрати поділялися на ординарні (звичайні) й екстраординарні (надзвичайні), а ординарні - на вищі та нижчі. Вищими ординарними магістратами були консули (їх було двоє, обиралися на один рік і очолювали всю систему магістрату, стежили за виконанням законів, командували військом, головували в Сенаті й Народних зборах, мали право скасовувати рішення інших магістратів (крім трибунів), вирішували питання управління та ін.), претори (спочатку були помічниками консулів і здійснювали керівництво судочинством, охороною громадського порядку, мали право видавати загальнообов'язкові постанови), цензори (обиралися один раз на п'ять років і встановлювали майновий ценз громадян, складали списки сенаторів, слідкували за дотриманням норм моралі).До нижчих ординарних магістратів належали: еділи (слідкували за порядком і виконували поліцейські функції, їх було чотири), квестори (провадили досудове слідство в кримінальних справах, завідували державним казначейством, збереженням державного архіву тощо).

11.Система принципату в стародавньому Римі. У період імперіївиділяють два етапи: принципат (27 р.до Р. X. -284 р.) і домінат (284-476 рр.).На етапі існування держави у формі принципату одночасно діяли дві системи управління—республіканська та монархічна. Роль Сенату й інших республіканських інститутів зменшується,а влада принцепса та створеного ним нового державного апарату зміцнюється. Влада принцепса спочатку не була спадковою. Формально він її набував за рішенням Сенату, але згодом він отримує право призначати свого спадкоємця. Поступово й сам Сенат стає підконтрольним принцепсу.Принцепс отримав вищу військову владу, був одночасно консулом, народним трибуном, великим понтифіком, володів правом проголошувати війну та підписувати мир і міжнародні угоди, правом кримінального й цивільного суду. Постанови, видані ним, набувають найвищої юридичної сили. Складовою системи управління принцепса стає "рада друзів. На противагу старій скарбниці (ерарій), з'являється імператорська - фіск. До того ж, якщо сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, то фіск — срібну та золоту.Провінції поділяються на дві категорії: імператорські та сенатські .Опорою, джерелом могутності й авторитету принцепса стає військо і, зокрема, привілейована преторіанська гвардія, що охороняла імператора та підтримувала внутрішній порядок у державі. Глава преторіанців - префект преторів.

12. Система домінанту в Стародавньому Римі. Зі зростанням і посиленням апарату принцепса стає зрозумілим, що республіканське прикриття для нього більше непотрібне та є всі умови для встановлення міцної централізованої влади. Саме така влада й була встановлена в 284 р., коли римським імператором стає Щоклетіан (284—305). Розпочинається новий період в історії римської держави - епоха пізньої імперії - домінант: імператор - це вже не перша особа в державі, як було раніше, а домініус (господар), абсолютний монарх, який стоїть над законом, божественна особа. З'являються установи (Державна рада — консисторіум, фінансове відомство, військове відомство та ін.), які отримують найширші повноваження й очолюються призначеними імператором і підпорядкованими тільки йому чиновниками (квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії тощо). Діоклетіаном була розпочата й завершена імператором Костянтином (285-337) адміністративна реформа, метою якої було централізувати владу, збільшити кількість чиновників, відокремити цивільне управління від військового. Отож уся імперія була поділена на 12 діоцезів ,що поділялися на провінції (на чолі з ректорами), провінції— на округи (очолювані пагами).Окрім звичайної поліції, утворюється таємна (нічна) поліція для боротьби з пожежами. Діють спеціальні агенти для виконання таємних доручень, запроваджується посада фрументарія (основне його завдання - доносити владі про все).У 324-330 рр. імператор Костянтин на місці грецького м. Візантія побудував нову столицю Риму - Константинополь, куди було переведено деякі центральні державні установи. У 395 р. імперія розділилася на дві частини - Західну Римську імперію та Східну Римську імперію. Кожна з них очолювалась окремими імператорами.

13.Закони 12 таблиць.Плебеї вимагали встановлення зрозумілих і відомих усім законів. Саме під їхнім тиском у 451 р. до Р. X. було обрано комісію з 10 осіб (децемвірів) для складання таких законів. Комісія відвідала Грецію, де ознайомилася із законодавством Солона, та протягом року після повернення підготувала текст законів, які були схвалені Народними зборами, записані на 10 дерев'яних дошках і виставлені на Форумі. Оскільки в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до Р. X. було утворено ще одну комісію, що доповнила вже прийняті закони ще двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів XII таблиць. Текст законів повинні були напам'ять знати всі дорослі римські громадяни.Оригінал тексту Законів XII таблиць до нас не дійшов. Він став відомий з уривків, які збереглися в працях римських юристів, істориків, літераторів. Таблиці І-Шстосувалися судового процесу; ІУ-У- сімейних відносин, опіки та спадкування; VI - власності й володіння; VII - зобов'язального права; VIII-IX— кримінальних покарань, умов застосування смертної кари; X— норм сакрального (від лат. засег- священний) права про поховання; XI—XII- додаткових постанов з різних галузей права.Для Законів XII таблиць характерні риси стародавнього права, зокрема: тісний зв'язок з релігією, обмеженість, індивідуалізм, формалізм і консерватизм.

Ці Закони не охоплювали всього римського права, а містили, переважно, норми цивільного та кримінального права, процесу, постанови про порядок поховання, захищали приватну власність тощо. Закони діяли й дуже цінувалися римлянами, мали важливе значення для подальшого розвитку римського права, а сучасники вважали їх основним джерелом усього публічного та приватного права Риму.

Одним із способів регулювання майнових відносин була манципація.Згідно законів речі поділялись на манциповані(відчужувані шляхом манципації) і неманциповані.Міститься норма про набуття власності за давністю володіння.Містяться норми про римські сервітути,які забезпечували різні обмежені права не власника в чужій речі.Найдавнішим видом боргового зобов’язання була кабала(боржник,який не сплатив борг підпадав під владу кредитора).Передбачався інститут стимуляції(клятва боржника).Жінка переходила під владу чоловіка.Патриції оформляли шлюб у вигляді клятви.Спадкове право встановлювало черговість спадкування. Покарання за злочинні дії призначались жрецями і магістратами

1)злочини проти всього співтовариства.2)злочини проти релігії християнської епохи 3)убивство 4)зловживання владою стосовно громадян 5)підробка та брехня з правовими наслідками (підробка заповіту, мір і ваг та ін.);6)статеві злочини (двоєженство, викрадення жінок, звідництво, мужолозтво тощо); 7)здирництво (хабарництво чиновників, вимагання при здійсненні посадових обов'язків); 8)злочини проти власності (крадіжка); 9)посягання на недоторканність;10)пошкодження майна (окрім майна приватних осіб, злочином було посягання на цілість суспільних будинків, будівель, храмів, гробниць та ін.); 11)передвиборча корупція (підкуп виборців); 12)злочини проти господарського порядку (зловживання економічною монополією: необфунтоване підвищення цін, відмова в продажу товару якійсь особі не з причини ціни; корисливе викори стання торгової свободи (спекуляція)).

Основні види покарань: •смертна кара (відтинання голови, розп'яття на хресті, спалення, замурування в стіні, примус випити отруту тощо); •примусові роботи (два основні види - роботи на рудниках і ви користання в школі гладіаторів); •озбавлення цивільного статусу (могло бути максимальним — повним і остаточним (вигнання з общини назавжди, продаж у рабство за римську територію) та частковим); •ув'язнення (тільки стосовно рабів за незначні злочини); •тілесні покарання (членоушкоджувальні та болючі); •штрафи (за дрібні злочини та стягувалися грішми чи худобою).

14.Кодифікація римського права. У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду.

У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок римського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів.Складовими частинами кодифікації Юстиніана були: •Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.) із 12 книг - зібрання законодавчих постанов римських імператорів II — поч. VI століть; І, IX, X, XI, XII книги були присвячені римському публічному праву, а ІІ-УШ - приватному; •Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі до них) майже з 1500 творів 39 найвідоміших римських юристів,переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - кримінальному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам.

•Інституції - зведений огляд права (підручник римського цивільного права для юридичних шкіл) у чотирьох книгах. Набули юридичної сили з 533 р., на них можна було посилатися судцям у процесі вирішення справ; •Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після обнародування Кодексу. Вони становили основну частину кодифікації. Кожна з них мала свій номер. Загальна кількість новел - 168, з них юстиніанівських — 156.Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз СІУІІІЗ) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів.

15.держава франків. Держава франків була першою феодальною політичною структурою на території Західної Європи.Виникла вона внаслідок завоювання великих чужих територій, для панування над якими родовий лад не мав жодних перспектив. Основою держави став союз північно-германських племен, які дістали спільну назву франків. Вони вже давно розпалися на салічні (приморські) та ріпуарські (прибережні). У V ст. Р. X. у салічних франків розпочався процес державотворення. Вони завойовували території сусідніх племен і, зокрема, в VI ст.—майже всю Галію. Саме на території цієї римської провінції була розташована держава франків.

У першій половині VI ст. Франкське королівство являло собою велике політичне об'єднання. Франкський король здійснював управління в центрі і на місцях через своїх слуг. Особи, наближені до короля, трансформувалися в органи державного управління, витіснивши старовинні виборні посади. Попри поступове зміцнення Франкської держави, вона ще довго перебуватиме в лоні спадкоємниці Римської імперії - Візантії. І лише у VIII ст. титул римського імператора буде присвоєний королю Карлу Великому. За його правління (768-814 рр.) Франкська держава досягла найвищого рівня розвитку.

На початку IX ст. Франкська держава перебувала в зеніті своєї могутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи і не маючи на своїх кордонах сильних противників, держава здавалася нездоланною і вічною. Однак вже тоді всередині країни стали зароджуватися передумови її занепаду і розпаду. По-перше, створена шляхом завоювань і анексій, вона включала в себе конгломерат народностей і племен, пов'язаних між собою лише військовою силою. По-друге, підпорядкувавши собі все селянство і міста, феодали втратили інтерес до власної держави, її єдності та міцності. Нарешті, свою роль відіграв економічний фактор. Господарство франкського суспільства мало переважно натуральний характер, а відтак були відсутні міцні і стабільні господарські зв'язки між регіонами. Це породжувало місцевий сепаратизм, роздробленість, а іноді й ворожнечу між окремими територіями.

Усі наведені вище фактори обумовили переростання Франкської держави від ранньофеодальної монархії до феодальної роздробленості.Держава франків не знала рабовласницького етапу розвитку виробничих відносин. Вона виникла в той час, коли рабство в Європі себе віджило. Хоча Салічна правда - правова пам'ятка франків - вказує на існування рабської праці, проте вона не набула значного поширення. Раб, на відміну від вільного общинника, прирівнювався до живої істоти нарівні з тваринами чи іншими господарськими речами. Шлюб раба з вільною людиною перетворював останню на невільника.