29. Державний лад феодальної Чехії.

Півтора тисячоліття тому виникла Великоморавська держава. Внутрішній лад Великої Моравії IX ст. вже може бути охарактеризований як ранньофеодальний.

З розпадом Великоморавської держави більшість її земель увійшло до складу сусідніх держав. Самостійне державне існування могла забезпечити собі лише Чехія.

У чеських землях, частина яких політично відокремилися ще з кінця IX ст., розгорнулася боротьба за першість між областями. Перемогу здобула Прага і празька князівська династія Пржемисловічей. Об'єднання Чехії завершилося до 995 р.

Державу в Чехії очолював князь, влада якого була спадковою. Він здійснював військову, адміністративну та судову влади, в цьому йому допомагала рада. Вагоме місце посідала дружина князя, саме з числа дружинників призначались на найважливіші державні посади, такі як: палатин (управління князівськими палатами), верховний скарбник, надвірний суддя (управляв лісами, конюшнями). Багатство і політичну вагу Чехії допомогли королю придбати імператорський скіпетр. В якості німецького імператора Карла IV він видав знамениту Золота булла 1356 р. Цей акт, який узаконив політичне роздроблення імперії, в той же час зміцнив привілейований статус Чехії. Чеський король став першим серед світських курфюрстів-князів.

У вищому клірі Чехії були сильні позиції німців. Німці переважали в патриціату Праги та інших великих містах. Це додало соціального конфлікту форму боротьби проти німецького засилля в країні.

30. Державний лад Візантії.

Візантія стала особливим політичним і культурним світом. В історії розвитку Візантійської держави дослідники виділяють кілька етапів.

Перший етап – з кінця VIIст. до кінця XIIст. На середину VIIст. Ромейська імперія прийшла до занепаду. Це був період формування феодальних порядків, які призвели до змін в соціальній організації Візантійського суспільства. З VIIIст. Розпочинається нове зміщення центральної влади у Візантії, яке надовго визначило шлях розвитку її державності.

Єдиною значною політичною силою у Візантійській державі залишалася греко-православна церква.

Сенат (синкліт) – дорадчий орган при імператорові. Повноваження: 1. обговорювання питань запропонованих імператором; 2. готування законотворчих пропозицій; 3.виконання функції вищої судової та апеляційної інстанції.

Державна рада (консенторій) складалась з вузького кола осіб, яких призначав імператор. Супроводжували імператора під час його частих довготривалих поїздок покраїні.

До органів центрального управління відносились і вищі службові особи держави, такі як: магістр офіцій,префекти Преторія, квестор. Магістр офіцій був начальником палацу та усіх його служб. Префект Преторія (сходу) управляв Малою Азією, Єгиптом; 2 префект (заходу) управляв Італією. Квестор – був головою державної ради, головним юристом імперії, мав судову владу і відповідав за розсилання імператорських указів.

Імператором робило не народження, а «божественне обрання». Однак прагнення до самостійності знаті викликало в імперії хвилю міжусобиць, а потім і явну військову і політичну кризу.На поч. XIIIст. (1204р) під ударами лицарів хрестоносців Візантія разом зі своєю столицею Константинополем занепала й тимчасово припинила своє існування як самостійна держава.

Після розгрому 1204р. Візантія вступила в другий етап свого розвитку (XIII-сер XVст.). На її колишній території склалися декілька уособлених держав, найбільш значною з яких стало Нікейське царство. Саме цьому царству вдалося в 1261р. відновити імперію, об’єднавши деякі найбільш важливі центральні області під владою Константинопольських імператорів. У відродженні Візантії встановилася влада нової династії Палеологів (1261-1453рр). Відроджена імперія мало була схожа на стару могутню державу.