31.Памятки права Візантії.

Найдавнішим джерелом права у Візантії була Кодифікація Юстиніана(храм правової науки). У 528р. почалася ця кодифікація. Організатором всієї законодавчої реформи став Квестор Трибуніан. Була створена комісія яка працювала декілька років. Входило 17 чоловік. За 3 р. робота комісії була завершена і схвалена імператором і опублікована як Дегести або Пандекти, які складалися з 50 книг. Ці книги розподілялися на титули , а титули на фрагменти а великі фрагменти на параграфи. Кожний фрагмент містить уривок із праць юриста, що стосується певного питання права. У дегестах зібрано уривки із 2000 тис. праць. З 9 юристів.

У 533 р. Кодифікаційна комісія переробила Інституції юриста Гайя. Який складався з 4 книг, які поділялися на 98 титулів,а титули поділялися на фрагменти.

У період правління імператорів і Саврійської династії були видані 3 збірники правових норм: землеробські, морські, та військові закони.

Землеробський регламентував відносини в галузі с/г і встановлював відповідальність за крадіжку зерна, лісу, крадіжку дерев.

Морські регулювали норми оплати екіпажу кораблів, правила підтримки порядку на кораблях, відповідальності капітана та власника корабля.

Військовий визначав військовий порядок, відповідальність осіб за скоєння військових злочинів.

У 739- 740 рр. за імператора Лева ІІІ Ісавра видано збірник «Еклога», який містить звіт Юстиніана але з вилученням військового, тому що застаріло або заперечило новому імператору законодавства.

У ІХ ст. 879 р. Василій І припинив дію «Еклоги» та видав новий збірник «Прохірон» який містив короткий виклад норми кримінального, цивільного, церковного права.

У 889 р. син Василя І Лев Мудрий видав новий збірник «Василік» або»Базилік».

УХ ст. виникли особливий вид імператорських новел під назвою «Хрисовул» - золото друкованих грамот в яких закріплювались привілеї для знаті духовних в монастирі.

32. Утворення Російської централізованої держави

Утворення Московської держави пов’язане із формуванням російської народності. Перша літописна згадка про Москву датується 1147 р.У другій половині XІV ст. у північно-східній Русі посилилась тенденція до об’єднання земель. Центром об’єднання стало Московське князівство, яке виділилось із Володимира Суздальського ще в XІІст.

Послаблення і розпад Золотої Орди, розвиток економічних міжкнязівських зв’язків і торгівлі, виникнення нових міст і укріплення становища дворянства відіграли роль об’єднуючих факторів. У Московському князівстві інтенсивно розвивалась система помістних відносин: дворяни одержували землю від великого князя за службу і на строк служби. Це ставило їх в залежність від князя і укріплювало його владу.

З XІІІ ст. Московські князі і церква розпочинають здійснювати широку колонізацію заволзьких територій, створюються нові монастирі, міста.Відбувається об’єднання російських земель навколо нового центру – Москви, створюється централізований державний апарат.

Під час централізації відбувається перетворення всієї політичної системи. Замість великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава.

Посилення влади великого князя (царя) відбувалось паралельно з формуванням нової системи державного управління – приказно- воєводської. Для неї були характерні централізація і становість. Вищим органом влади стала Боярська дума, що складалась із світських і духовних феодалів. Це був аристократичний дорадчий орган. Формування державного апарату яке базувалось на критеріях знатності походження. До компетенції Думи відносилась участь у формуванні законодавства, в управлінні та судовій діяльності. Як верховний орган управління, Дума зливалась з приказами.

З XVІ ст. двірцево-вотчинна система управління трансформується в приказно-воєводську систему. Великі князі дають своїм боярам доручення “відати” тією чи іншою областю управління, тобто “приказувати”. Із цих доручень виникають спеціалізовані, галузеві органи управління – прикази, які стають монопольними органами центрального управління (Посольський, Помістний, Розбійний), що суміщають адміністративні і судові функції. Очолює приказ боярин, якому підпорядковані приказні дяки і писарі. На місцях знаходились спеціальні уповноважені. Поряд з галузевими приказами пізніше стали виникати територіальні, які завідували справами окремих регіонів.

Особливості процесу державної централізації зводились до наступного: візантійський і східний вплив обумовили сильні деспотичні тенденції в структурі і політиці влади; основною опорою самодержавної влади став не союз міст з дворянством, а помістне дворянство; централізація супроводжувалась закріпаченням селянства і посиленням станової диференціації.

34. Соборне уложення 1649 р.

Безпосередніми причинами створення Соборного Уложення стали повстання 1648 р. (низів) у Москві і загострення станових протиріч. 16 липня 1648 р. Земський собор створив спеціальну комісію (в ті часи – приказ) для вироблення Уложення, за яким надалі належало “всякие дела делать и вершить”.

Привілейованими станами були бояри і дворяни. І якщо перші в другій половині ХVІ-ХVІІ ст. в міру посилення влади царя поступово усувалися від управління державою, то другі розширювали свої права.

Привілейованим станом було і духовенство, що теж звільнялося від податків і повинностей, володіло вотчинами, мало широкі імунітетні права на своїх землях.

Феодально-залежним станом було селянство.

. Існували три види феодального землеволодіння:

– власність держави або царя;

– вотчинне землеволодіння (родове, вислужене і куплене);

– помістя.

У сімейному праві Соборне Уложення зберегло принципи домострою: зверхність чоловіка над жінкою і дітьми, фактична спільність майна і т.п. Юридично значущим визнавався тільки церковний шлюб. Законом допускалося оформлення однією особою не більше трьох шлюбів за життя.

Помістя переходило у спадок до синів (“по окладу”). Певні долі виділялися “на прожиток” вдовам і дочкам.

. До системи злочинів за Соборним Уложенням належали:

1) злочини проти церкви;

2) державні злочини;

3) злочини проти порядку управління;

4) посадові злочини;

5) злочини проти особи;

6) майнові злочини;

7) злочини проти моралі.

Характерними рисами для системи покарань були:

• індивідуалізація покарання;

• становий характер покарання

• невизначеність при встановленні покарання множинність покарань

Соборне Уложенні передбачало майже 60 випадків застосування смертної кари, яка поділялася на кваліфіковану і просту.