25. «Польська правда»

«Польська правда» - найдавнішій збірник польського звичаєвого права. «П. п.» написано старонімецькою мовою у сер. XIII ст., ймовірно, - для хрестоносців, під пануванням яких у ту годину перебували Хелмноська земля. Видання збірника здійснено 1869.

«П. п. » укладена на основі відповідей, записаних хрестоносцями під годину опитування місцевих жителів. Дослідниками доведено, що запис повністю відповідає старому польському праву. Німецький укладач збірника вказує на польське право, як загальний для всіх польських земель. «П. п. »складається з передмови і 29 статей, які стосуються різних галузей права. Передмова нагадує вступ до «Саксонського зерцала» і оповідає історію права «від Створення світу» до моменту появи пам'ятки. Статті об'єднані в 4 частин. У них ідеться про правоустрій Польщі XIII ст.: кримінальне право і процесуальне, цивільне і сімейне право тощо. «П. п. »характеризує соціальний, політичний і господарський розвиток країни, фіксує різне майнове становище основних станів польського феодального суспільствава.

26. Перше і друге Болгарське царство.

Новоутворену слов'янсько-болгарську державу в історичній літературі називають Першим Болгарським царством (з 681 по 1018рр). У перші століття існування Болгарської держави при дворі домінувала протоболгарська аристократія. Із оточення протоболгарської знаті — виходили головні посадові особи держави. Другою особою після хана вважався його помічник — однією з функцій якого було командування військом.Військо складалося з протоболгарської кінноти та слов'янської піхоти й було всенародним. Народним спочатку був і суд, він по суті не підлягав державним чиновникам. Вироки виносились народними засідателями — присяжними. Соціальна структура ранньофеодальної Болгарії складалася з двох основних класів — аристократії та вільного селянства.У 865р. Борис І запровадив у Болгарії християнство. Цей майстерний політичний хід зрівняв Болгарію з іншими європейськими державами.Борис І був першим проголошеним болгарською православною церквою національним святим і у 889 р. пішов у монастир. Однак спроба його наступника Володимира відновити язичництво змусила Бориса ненадовго повернутися до влади. Володимира осліпили, а трон, за бажанням Бориса, посів його молодший син Симеон.

Царювання Симеона (893—927) в історичній літературі часто називають

"Золотою добою " Болгарської держави. Для цього Симеонові довелося витримати тривалу боротьбу з Візантією та її союзниками — угорцями й сербами. Він чотири рази облягав Константинополь, але так і не взяв його. Воєнні перемоги Симеона сприяли економічному піднесенню країни.

Податкове гноблення особливо посилилося в X ст., коли часті війни вимагали дедалі більших коштів. Народне обурення вилилося в антифеодальний рух, що виник у Болгарії в першій половині X ст. Богомильський рух набув великого розмаху. Він охопив здебільшого селян,але чимало прихильників знайшов і серед городян. Прихильники богомолів удавалися навіть до збройних форм боротьби. Така їхня діяльність підривала могутність феодалів, церкви й царської влади. Ознаки занепаду царської влади почали відчуватись відразу після смерті Симеона. Енергійного, войовничого батька змінив на троні його старший син Петро (927—969), за нього Болгарія вступила в період феодальної роздробленості.

У 1018 р. впала її столиця Охрид. Перше Болгарське царство припинило своє існування. На його землях установилося візантійське панування, яке тривало аж до 1185 р.

Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царства (] 187— 1396рр.). В історії цього царства вирізняють два етапи:

1) піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);

2) поступовий занепад, виникнення на її території кількох незалежних держав (1241—1396).