76. Утворення Румунської держави

У середині 19 ст. у князівствах розгорнувся рух за об'єднання Валахії та Молдови в одну державу. У 1859 обидва князівства фактично злучилися під владою князя Олександра Кузи, що поклало початок возз'єднанню румунських земель. У січні 1862 р. Національні збори обох князівств проголосили створення єдиної держави — Румунського князівства. У 1864 р. було ухвалено закон про аграрну реформу, який ліквідував кріпацтво і наділив селян землею. У грудні 1866 р. стався державний переворот, О. Кузу було повалено, і владу у свої руки взяла так звана потворна коаліція. Новим князем став один із німецьких принців Карл Гогенцоллерн-Зігмарінген, який одержав ім'я Кароля І. У 1866 р. було ухвалено конституцію Румунії.Офіційно Румунія отримала свою офіційну назві в 1862 р. - після завершення об’єднання двох князівств – Волощини і Молдови. Незалежність Румунії проголошена у травні 1877 р. внаслідок російсько-турецької війни. У 1881 р. - стала королівством. У 1918 р. до її складу було включено Бессарабію, Північну Буковину і Трансільванію.29 червня 1866 р. Установчими зборами була прийнята перша в історії Румунії Конституція, санкціонована королем і опублікована 1 липня 1866 р. Вона відбивала досягнутий компроміс між молодою буржуазією і поміщиками-латифундистами, насамперед у сфері організації структурі державної влади. Парламент країни був заснований як двопалатний орган. Нижня палата - Збори депутатів - складалася спочатку з чотирьох, а починаючи з 1884 р. - із трьох колегій (75, 70 і 38 депутатів). Вони формувалися за прошарково-майновим принципом відповідно з міських і сільських власників, міських обивателів, здатних платити певну суму або мають річний дохід щонайменше встановлений мінімум (300 лей). Верхня палата - Сенат - складалася з 110 членів, 60 у тому числі обиралися поміщиками і 50 - буржуазією. Селянство і ремісники своїх представників в Сенаті не мали. Як форму правління Конституція закріпила парламентарну монархію. Вона задекларувала народ джерелом влади (ст. 31), відсутність класових відмінностей (ст. 10), непорушність державних устроїв і всіх форм власності (ст. 19), проголосила ряд властивих на той час прав і свободи громадян. До 1917 р. Конституція не змінювалася.

77.Революція Мейдзи в Японії.

У другій половині XIX ст. почалася масова колонізація регіонів Тихого океану. Після «опіумних війн» відбулося насильницьке відкриття Китаю для європейської колонізації. Могутнім конкурентом європейців у цьому регіоні стали США. їхні дешеві та якісні товари витісняли європейські.У 1853 р. біля берегів Японії з'явився американський флот і загрозою бойових дій змусив японські власті відкрити для торгівлі свої порти. Одночасно з такими ж вимогами виступили Англія та Росія. Проникнення європейців та американців до Японії підірвало авторитет традиційної влади сьогуна, який спирався на князів-землевласників. У 1866 р. помер сьогун Ємоті, який уособлював світську владу, а 1867 р. — імператор (мікадо) Комей, який репрезентував владу релігійну. У країні спалахнула боротьба за владу. Нового імператора Міцухіто підтримували самураї півдня Японії, городяни, селяни. У січні 1868 р. війська імператора, що мали європейську зброю, розгромили війська сьогуна, а в травні вступили до столиці сьогуна Токіо (Едо). Так імператор об'єднав світську й духовну владу. Роки його правління (до 1912р.) отримали назву Мейдзи («освічене правління»).Переворот Мейдзи започаткував радикальні соціальні, політичні та економічні зміни в японському суспільстві. Відбулася швидка модернізація країни на основі застосування іноземного досвіду з урахуванням національних традицій, було створено могутній промисловий потенціал із необхідними для цього нововведеннями у політичних інститутах, правових нормах і т. д.

78. Веймарська Конституція 1919р.

Конституція 1919 р., увійшла в історію під назвою Веймарської (за місцем її прийняття), стала однією з найбільш демократичних конституцій, відомих в цей час буржуазним країнам. Вона розроблялася в умовах, коли революція в Німеччині ще не було придушено, що й знайшло відображення у демократичній, суто компромісному зміст її положень, у закликах до "громадянського миру", "співпраці всіх класів", до "свободи" і "справедливості".Зміст Конституції було обумовлено не тільки зіткненнями інтересів і угод різних соціально-політичних сил у Національних зборах, а й тими кардинальними соціальними та політичними змінами, які відбулися в Німеччині в переломний період її історії з листопада 1918 р. по червень 1919 Перший важливий крок на шляху політичного компромісу було зроблено ще 15 грудня 1918 р., коли Гуго Прейс, професор публічного права в Берлінській торговельній школі, відомий ще кайзерівської Німеччини як "левейшій державознавець" і видатний діяч Національно-ліберальної партії, отримав призначення на посаду Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ разом з пропозицією скласти проект нової конституції. Проект конституції був складений протягом кількох днів на основі розробленого ним раніше з власної ініціативи проекту і після доробки, в якій брав участь як представник уряду М. Вебер *, був направлений в СНУ під назвою "Проект майбутньої конституції (загальна частина)". Що складається всього з 68 статей "попередній проект" конституції містив три розділи: "Імперія і вільні німецькі держави", "Рейхстаг", "Імперський президент і імперський уряд". У ньому конструювати моделі парламентської республіки з двома взаємодіючими і стримують один одного центрами державної влади: рейхстагом і президентом. Основні права і свободи не були детально прописані в проекті і були представлені лише статтями про свободу совісті, про рівність всіх німців перед законом і про захист національних меншин. Укладач прагнув уникнути тривалих дебатів із цього приводу в Національному зібранні, здатних повести в небуття сам проект, як це мало місце у Франкфурті-на-Майні в 1848 р.