2.1. Університет третього віку: міжнародний досвід та особливості реалізації в Україні

У зв’язку із збільшенням тривалості життя людини та кількості громадян похилого віку в науці та соціальній практиці помітно зріс інтерес до геронтологічних проблем. Уже наприкінці ХХ - ХХІ ст. на міжнародному рівні починає активно розроблятися герогогічна проблематика (від «герогогіка» - освіта людей похилого віку). В 2005 р. відбулася Міжнародна конференція Європейської Мережі «Освіта в похилому віці», а той факт, що міжпоколінне навчання сприятиме розвитку європейської демократії, знайшов відображення в низці програмних документів, зокрема у «Зеленій книзі» (Європейська Комісія, 2005) і в «Міжпоколінному пакті», розробленому на молодіжному форумі у вересні 2005 року [25, с. 208].

Нині міжнародна світова спільнота розпочала розробку стандартів щодо захисту прав людей третього віку. Першим таким документом став Міжнародний план дій з проблем старіння, схвалений ООН у 1982 р. У 2002 р. на II Всесвітній асамблеї з проблем старіння населення країнами - членами ООН було прийнято Мадридський міжнародний план дій з проблем старіння [5]. Визначальною складовою даного документу є питання ролі літніх людей у соціально-економічному розвитку країн, їх участь в усіх аспектах життя суспільства. При цьому університети третього віку, впроваджені понад три десятиліття тому в Європі, виступають одним із інструментів активізації ролі людей поважного віку в соціумі.

Лідером міжнародної співпраці щодо визначення основних напрямків європейської освітньої політики, у тому числі й стосовно людей похилого виступає ЮНЕСКО, яка об’єднує більшість країн світу. Освітня політика для громадян похилого віку, що нині набуває активного розвитку у зарубіжних країнах, спрямована на підтримку і розвиток геронтоосвіти. Даний напрямок є основою діяльності IАUTA (International Association of Universities of the Third Age) - Міжнародної Асоціації Університетів третього віку, яка сьогодні нараховує більше, ніж 25000 університетів в усьому світі та 2,2 млн. студентів похилого віку. Головне завдання IАUTA проголошено в статуті цієї організації: «об’єднувати по всьому світу університети 3-го віку та організації, які мають інші назви, але ті самі завдання»; головним принципом асоціації є «створення за підтримкою університетів всього світу міжнародної мережі пожиттєвої освіти, з метою дослідження та за допомогою і участю людей літнього віку їх навчальних потреб» [28, с. 56].

Як добровільна організація, IAUTA сприяє міжнародній співпраці між університетами третього віку, обміну студентами похилого віку. Наприклад, між Великою Британією та партнерськими організаціями США, Японії, Швейцарії. Заохочення та підтримка університетів третього віку в різних країнах, як в тих, де мережа даних університетів розвинута, так і в таких, де цей процес ще тільки починається - це ще одне важливе завдання IAUTA [34, с. 10].

Розглянемо детальніше університети третього віку, як інституції, через членство в яких відбувається реалізація можливостей людей літнього віку. Створення такого першого університету відбулось в Тулузі (Франція) ще на початку 1970-х років за ініціативи професора П’єра Велласа, в час, коли тривалість життя в розвинутих країнах почала невпинно зростати. Університет поставив на меті поліпшити життя літніх людей, їх соціально-економічне становище, здоров’я та соціальну захищеність, які були в незадовільному стані. З такої локальної ініціативи рух «Університети третього віку» поширився по всьому світу і сьогодні буквально мільйони людей похилого віку різних країн та континентів беруть участь в низці інтелектуальних, культурних та оздоровчих заходів, які сприяють саме «активному старінню»[12, с. 31].

Спочатку університети третього віку були інституцією, яка набула поширення на франкомовних територіях, зокрема у Франції, Бельгії, Швейцарії, Квебеку, а згодом розповсюдилась і в європейських та скандинавських країнах: Італії, Іспанії, Польщі, Швеції, Фінляндії. На початку 80-х років університети третього віку поширились і в англомовних країнах: Великій Британії, а пізніше і в Австралії, Новій Зеландії, на Мальті та Кіпрі. Звісно, в кожній країні, в тій чи іншій мірі, трапляються розходження в організації та впровадженні ідеї навчання людей літнього віку, але основні передумови навчання спільноти третього віку залишаються загальними всюди.

У 1995 році Свіндел та Томпсон документально зробили посилання на «Дві моделі університетів третього віку», а згодом, 10 років потому, Президент IAUTA Жан-Льюіс Левеск ідентифікував 5 моделей розвитку [86]. Ці різні типи або моделі Університетів третього віку служать одному і тому ж ідеалу забезпечення відкритої освіти для тих, хто вже вступив у третій вік життя. До них належать:

• західноєвропейська або «Vellas» модель, яка тісно пов’язана з університетом або є його складовою частиною;

• англосаксонська модель, яка особливо практикується в Великій Британії та різних англомовних країнах, де домінантною рисою є взаємодопомога в навчанні;

• північноамериканська франкомовна модель наслідує «Vellas» модель, проте з вагомою участю студентів у плануванні курсів;

• південноамериканська модель на основі «Vellas» із залученням до навчання переважно всього населення літнього віку;

• китайська модель сфокусована на житті спільноти та збереженні традиційної культури.

Основоположними критеріями їх функціонування є:

• форма зв’язку Університетів третього віку з традиційним університетом;

• різноманіття навчальних планів (програм) та різних моделей діяльності передбачених цими навчальними планами (програми);

• вид навчальної діяльності, який пропонується студентам або є затребуваний ними чи навчальною ситуацією [76, с. 4].

«Vellas» або західноєвропейська модель Університетів третього віку полягає в тому, що університети третього віку є складовими традиційного університету і особливістю цього зв’язку є те, що він підтримується обома інституціями. Навчання за спеціально-створеною програмою проводиться штатними викладачами університету, колишніми викладачами, які перебувають у постпрофесійній фазі, або запрошеними лекторами, які є визнаними експертами з даної теми і має форму відвідування лекцій або навчання в групах. Учасники навчання є аудиторією, яка перебирає досвід високопрофесійних лекторів. Від учасників-слухачів не вимагається великий попередній обсяг знань з навчальної тематики, вони не беруть участі в розробці навчальних планів або виборі тем лекцій, а швидше запрошуються на добровільних засадах брати участь в уже налагодженій роботі інституції [55].

Англосаксонська модель була розроблена англійським істориком П. Ласлеттом та презентована британським вченим в області педагогіки Е. Мідвінтером [67, с. 175] за наступними принципами:

1. Принцип третього віку. У Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії університети третього віку є відкритими, без обмежень для всіх людей третього віку. За основу приналежності до даної вікової категорії береться не календарний вік, а перебування в постпрофесійній та постродинній фазі життя. Від дійсних членів Університетів третього віку очікується вияв усвідомленої відповідальності за включення до аудиторії потенційних слухачів університету третього віку та їх сприяння пропаганді цінностей освіти на протязі всього життя та позитивних сторін способу життя пропагованого університетами третього віку, особливо стосовно освітньої діяльності та всього, що може бути корисним для людей у третьому віці.

2. Принцип самоорганізації в навчанні. Університети третього віку в Об’єднаному Королівстві є прихильниками поширеного там навчального принципу самоорганізації. Слухачі мобілізуються в навчальні гуртки, обираючи теми варті, на їх погляд, вивчення. Від учасників навчання не вимагається ніяких індивідуальних іспитів та кваліфікаційних робіт, навчання та вивчення відбувається колективно, методисти-андрогоги та герагоги, тьютори в групах за інтересами сприймаються як рівні члени гуртка без традиційного розмежування: вчитель - студент. Єдиним критерієм, що вивчати і як досягти успіху - є бажання членів гуртка з акцентом на вивченні заради власної мети, з отриманням задоволення від процесу навчання.

Франкомовна північноамериканська модель також до певної міри пов’язана з університетом. Лекції читаються штатними викладачами університету (дійсними або колишніми) або запрошеними лекторами. Навчання проводиться у формі практичних занять, семінарів, групових дискусій та дебатів, творчих майстерень з практичними результатами, екскурсій. Слухачі беруть участь в складанні навчальних програм, плануванні видів діяльності, виборі експертів та викладачів. Повсякденне керування всіма видами діяльності здійснюється студентською асоціацією спільно з університетською адміністрацією. В даній моделі визнаються як власне члени асоціації, так і їх знання та повноваження в студентській асоціації. Таку модель можна назвати поєднанням «Vellas» та англосаксонської моделей.

Південноамериканська модель дуже наближена до західноєвропейської, але має дві відмінні риси:

1) інституційний зв’язок з традиційним університетом вважається самоочевидним, як з боку класичного університету, так і з боку Університету третього віку;

2) турбота про освіту населення поважного віку, в тому числі і малозабезпечених прошарків, є справою всього населення.

Китайська модель пропонує найрізноманітніші форми освіти, від базових інструкцій до високопрофесійного рівня. Велике значення надається сприянню розвитку громадянства, культурній консолідації (знання, традиційні мистецтва, вікові традиції філософської рефлексії), розвитку гармонії душі та тіла, вивченню здорового способу життя людини.

В межах цих моделей, з їх місцевими варіаціями, є програми, які кардинально відрізняються за призначенням: від університетських курсів з гарантіями академічної переваги до автономної навчальної діяльності, якість якої оцінюється за результатами досягнення поставленої студентами мети та значенням, якого вони їй надають.

Суттєвими особливостями університетів третього віку є те, що вступ до них не вимагає ніяких попередніх кваліфікацій та досвіду навчання. Під час навчання не пропонується ніяких нагород і саме тому не встановлюються екзаменаційні бар’єри, які необхідно долати студентам похилого віку. Це дає необмежені можливості для навчання в межах соціального контексту.

Чайковська В. В. розглядаючи поняття третього віку більш детально, трактує його як початок «активного старіння», в значенні збагачення досвідом, тобто, як вік «активної зрілості»[97, с. 246]. У такому «активному та незалежному» третьому віці можна знайти можливості для пізнавального подорожування, культурних, фізичних, інтелектуальних та мистецьких занять, розвитку технічних навичок, а також праці на благо інших в громаді. Ці можливості відрізняються в залежності від країни чи континенту і часто пропонуються організаціями, причетними до забезпечення потреб людей літнього віку, хоча більшість з них, варто зазначити, не прибуткові, а державно-муніципальні. Деякі, зокрема такі як «Третій вік» в США та «Сага» в Великобританії, є комерційними підприємствами, діяльність яких зосереджена на ринку освіти людей третього віку. Проте переважна більшість установ знаходиться під егідою організацій, які діють в рамках «освіти», під яку підпадає більшість програм активного старіння для людей третього віку. Розглянемо зокрема діяльність різноманітних інституцій для людей третього віку в різних країнах світу [64, с. 5].

Досвід освіти людей похилого віку, утворився на базі навчальних програм для дорослих. Згодом, ці програми були модифіковані, шляхом введення специфічних дисциплін, створених для людей похилого віку. На сьогодні в східно- та західноєвропейських країнах існує багато різних за структурою моделей науково орієнтованої неперервної освіти. У навчальних програмах, розроблених для старших дорослих, використовуються різні терміни: навчання старших дорослих, університети третього віку, наукова неперервна освіта для старших дорослих [72, с. 17]. Структура програм для студентів поважного віку залежить від національних, регіональних умов, кадрового забезпечення та фінансування. У деяких країнах навчання людей третього віку інтегроване переважно в університетах (Австрія, Німеччина, Польща), в інших країнах є автономним (Італія) або кооперативно прив’язаним до університетів (Словенія). Але загалом моледі освіти, терміни, структури програм відображають види інституцій, які сприяють або забезпечують освіту людей похилого віку та їх мету, яку вони ставлять перед собою або ставили на момент створення.

Так, університети третього віку в Німеччині створювались інтегрованими в традиційні унівеситети і функціонували як компенсаційні курси тим, хто мав низький рівень освіти. Зокрема навчання дорослих третього віку в Німеччині було започатковане ще у 70-х рр. XX століття, як можливість надолужити знання, які люди похилого віку через певні суб’єктивні причини не змогли здобути після закінчення школи, тобто як спробу компенсувати дефіцит освіти певного рівня. У цей період в Ольденбурзі (1979 р.) та в Дортмунді (1981 р., 1984 р.) відбулася низка дискусій з проблеми відкриття вищих шкіл для старших дорослих. На початку 80-х рр. XX ст. в університеті м. Дортмунд було здійснено пілотний проект «Розвиток та апробація навчальних пропозицій для людей поважного віку для підготовки аніматорів та мультиплікаторів». Таким чином було закладено підґрунтя для розвитку перших навчальних курсів для людей поважного віку в Західній Німеччині. У 1995 р. засновано федеральну спілку (асоціацію) «Відкриття вищих шкіл для старших дорослих» - головну організацію німецьких університетів для людей поважного віку, яка в 1996 р. була перейменована у «Федеральну асоціацію наукової післядипломної освіти для людей поважного віку». Перший набір у навчальні заклади такого типу був проведений на базі університетів Дортмунда, Олденбурга, Манхайма, Франкфурта, Білефельда, Мюнстерата, Магдебурга. Відтоді кількість університетів, які могли забезпечити навчання старших дорослих, постійно зростала. Так, до 1994р. 35 ВНЗ пропонували освітні курси для людей старшого та поважного віку; в 1997 р. їх кількість збільшилася до 42; а в зимовому семестрі 2000/2001 навчального року вже 50 вищих навчальних закладів пропонували свої послуги людям поважного віку [65, с. 41].

Польща також відноситься до країн, де навчання людей похилого віку інтегроване в переважній більшості в університетах. У Польщі університет для осіб третього віку імені Халіни Шварц було засновано в 1975 р., він був одним із перших в Європі. На час заснування в університеті навчалися 323 особи, а вже у 2003/2004 навчальному році кількість слухачів становила вже 1254. За роки існування змінювався сам університет, а разом з ним і його слухачі. Нині тут підтримують тісні зв’язки з інституціями, які займаються навчанням дорослих як в Польщі, так і за кордоном. Усе навчання здійснюється на кількох рівнях і пристосовано до потреб і вимог слухачів [59, 25].

Наразі в університетах третього віку Польщі виокремлюють декілька освітніх цілей навчання:

1) попередження старості (програми університетів ставлять за мету подолання негативних ознак старіння засобами пропаганди фізичної та психічної активності; навчання розглядається як протидія процесу старіння, боротьба з ним);

2) підготовка до пенсії (у межах освітньої програми відбуваються семінари з психології і філософії життя, встановлення контактів з іншими людьми);

3) підготовка до суспільної діяльності (слухачі університетів беруть участь у благодійних акціях, що допомагає їм відчути власну значимість).

Нині навчальну діяльність сконцентровано навколо таких проблемних напрямів, як: літературний, пластичний, туристичний, рухова рекреація, психотерапевтичний тощо. Програмою університету передбачено також вивчення чотирьох іноземних мов.

На відміну від Німеччини та Польщі, у Великій Британії університети третього віку є самостійними благодійними організаціями, де працюють тільки волонтери. Місцеві університети третього віку - це освітні кооперативи, які, спираючись на знання, досвід, майстерність членів свого осередку, організовують групи за інтересами відповідно до побажань членів організації. Так, у Великій Британії фонд «Третій вік» представляє організацію «Університети для третього віку». Фонд допомагає діяльності місцевих відділень Університетів третього віку, надає допомогу в організації освітнього процесу й адміністративну підтримку як органам управління, так і індивідуальним членам, сприяє розвитку мережі Університетів третього віку в усій Великій Британії. Університет третього віку у Великій Британії - це організація, яка діє на засадах взаємодопомоги особам третього віку, які вже не працюють повний день. Організація надає таким людям можливість здобути освіту, знайти творчу роботу, організовує дозвілля у дружньому оточенні. Університети третього віку пропонують навчальні курси з понад 300 предметів у таких галузях, як мистецтво, мова, музика, історія, науки про життя, філософія, комп’ютери, фотографія тощо. Зазвичай університет третього віку об’єднує приблизно 250 осіб, але може складатися й з 12 або 2000 членів. Принцип навчання в університеті третього віку - навчання для задоволення. Тут немає жодних акредитацій, валідацій, не ставлять оцінок і не видають дипломів [53, с. 22].

У США концепція освіти похилих людей має назву Elderhostel її фундатором є Мартін Ноултон. Ідея розроблення концепції виникла під впливом атмосфери співтовариства на європейських туристичних базах й грунтувалася на прагненні перенести її у спільноту літніх людей, щоб показати їм нові можливості свідомого й продуктивного життя у суспільстві. Програма, яка поєднує навчання, подорожі та пригоди, сприятиме, за задумом Ноултона, залученню похилих людей до навчання і підтримуватиме процес самоосвіти, що дозволить познайомитися з новими людьми, побачити нові місця, здобути знання. Першу програму було реалізовано влітку 1975 р. в університеті Нью-Хемпшир співробітниками вищого навчального закладу. Дана практика поширилась і на Канаду. Сьогодні рух Elderhostel вже багато років пропонує своїм слухачам добре організовані інформативні програми навчальних подорожей, які дають можливість познайомитись з народами інших країн та континентів. І хоч даний напрям розпочинався на університетській базі, але наразі він сприяє розвитку автономних навчальних організацій третього віку, більшість з яких в цих країнах діють під загальною назвою «Навчання в Інститутах Пенсійного Віку» [35, с. 213].

В Японії спеціальні заняття для літніх людей відкрилися в 60-х роках ХХ століття. Організації, діючі в рамках японської системи освіти, пропонували різноманітні програми, починаючи з комунальних проблем та закінчуючи навчанням жінок, матерів у період догляду за дитиною. У 1965 році уряд доручив місцевій владі розробити систему подальшої освіти для літніх людей і з 1980 року ця система стала регулярною. Таким чином сфера навчання людей похилого віку Японії наразі є різновекторною і закріплена на державному рівні [38, с. 46].

У Франції, незалежно один від одного, розвиваються три галузі освіти дорослих. Перша, утворилася з традиційного сільського навчання і зараз її визначають, як культурно-громадську освіту. Друга - це сфера освітньої діяльності профспілок. Третя, стосується професійного навчання, яке в останні двадцять років розвивалося дуже інтенсивно і стало домінуючим сектором системи освіти дорослих. Особлива увага приділяється розвитку безперервної освіти для інвалідів та пенсіонерів. Але, як і вся система французької освіти дорослих, вона орієнтована, головним чином, на професійне навчання [47, с. 39].

Університети третього віку або інші інституції, які забезпечують навчання людей похилого віку також можуть різнитися за змістовим направленням: традиційна освіта, мистецтво, фізична активність, декоративно-прикладна діяльність тощо.

Приклади сприяння фізичній активності (плавання, йога, гімнастика) для людей третього віку демонструє португальська організація RUTIS, яка є федеральним органом, під егідою якого знаходяться інституції для людей літнього віку. Бразильський Центр людей похилого віку зосереджує свою діяльність на таких оздоровчих аспектах як ментальний, духовний, соціальний, фізичний [39].

Стосовно мистецького напрямку, то Інститут для Людей Літнього Віку Strathclyde в Шотландії - провідна організація, яка сприяє впровадженню програм для студентів третього віку, які ознайомлюються з основами композиції та виконання, такими поняттями як ритм, висота тону, мелодія, гармонія, акорд, тональність, шкала та модуляція. Тут показують, як сучасні поети-піснярі запозичують прийоми у класиків. По закінченні класу можна отримати ґрунтовні знання музичної теорії, без попередньої музичної освіти [66, с.42].

Напрям традиційної освіти, що включає отримання знань у сфері політики, законодавства, історії, традиційної медицини та вивчення мов пропонує Університет для людей похилого віку (Wuhan University for the Aged) в Китаї [92].

Серед інших започаткувань в сфері геронтології, вирізняється і діяльність Католицького Університету в Чилі, який надає підтримку майстрам похилого віку, представникам традиційних народних ремесел, сприяє їх розвитку та збереженню надбань для наступних поколінь. У виданні під назвою «Майстри-ремісники» описано більше тридцяти різновидів творчості майстрів, представників третього віку з різних регіонів Чилі [67, с. 116]. Це видання не лише засвідчує креативність та артистизм даної вікової групи, а й сприяє зосередженню на пріоритетах, проголошених ЮНЕСКО: збереження і передача культурного спадку та розвиток майстерності.

Зазначимо, що окрім університетів третього віку освітні установи геронтоосвіти можуть діяти як: академії, народні школи, дискусійні клуби, агенції, проектні групи, центри геронтоосвіти, курси, консультативні установи, творчі майстерні, технічні, спортивні, оздоровчі, реабілітаційні, комп’ютерні центри, лекторії, спеціалізовані інститути підвищення кваліфікації, перепідготовки для літніх співробітників тощо. Освітні програми можуть реалізовувати вищі й середні навчальні заклади, міські, сільські школи, політичні партії, культурно-просвітницькі установи і організації, благодійні фонди тощо [87, с. 42]. Спірні питання щодо методів, змісту та забезпечення програмами літніх слухачів можуть бути вирішеними лише на місцевому або національному рівні, але все в комплексі має чітко виражати прерогативу інтересів людей саме третього віку.

Отже, аналіз зарубіжного досвіду щодо організації й функціонування освіти громадян третього віку показав, що існують певні специфічні особливості цієї діяльності, які визначаються національними традиціями, культурою, а освітні послуги реалізують державні навчальні заклади, релігійні установи, підприємницькі структури тощо. Водночас особи третього віку мають можливість самим обирати форми навчання та їх тематичне спрямування. Для організації навчального процесу створено відповідну інфраструктуру, підготовлено кадри, методичне забезпечення та індустрію.

Стосовно особливостей реалізації «Університетів третього віку» як інноваційної форми соціальної роботи в Україні необхідно зазначити, що Закон України «Про інноваційну діяльність» №40-ІV від 04.07.2002 року визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; а інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. В Україні вперше структури, подібні «Університету третього віку», були започатковані Інститутом геронтології. В 1985 році на базі інституту була створена методологія університетів третього віку. Було створено кілька програм, завдяки яким можна сприяти підвищенню соціальної активності людей, їхньому здоровому способу життя. Методика, яка була розроблена в Інституті геронтології, нині практично не використовується (її тільки почали використовувати на підприємствах у радянський період) [23]. А суть її полягає у тому, щоб формувати в людини передпенсійного віку позитивне ставлення до пенсії. Адже зазвичай люди передпенсійного віку не готові до виходу на пенсію, у них немає планів, як жити в цю пору свого життя, чим займатися. А зміна способу життя негативно впливає на самопочуття і здоров’я. Все це може бути знижено чи ліквідовано завдяки систематичній підготовці до пенсійного періоду В останні роки розвиток мережі університетів третього віку, отримав подальший поштовх, завдяки підтримці цього напряму проектами Фонду народонаселення ООН.

Основні концептуальні засади функціонування «Університетів третього віку» в Україні на сьогодні визначені на рівні національного законодавства в Наказі Міністерства соціальної політики України від 25 серпня 2011 року N 326 Про впровадження соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку»[4]. Метою надання послуги є реалізація принципу навчання людей старшого віку впродовж всього життя та підтримка фізичних, психологічних та соціальних здібностей. Основними завданнями надання послуги є організація та проведення безкоштовного навчання та освітніх заходів для людей похилого віку згідно із затвердженими програмами та планами організації послуги.

Надання послуги має забезпечити:

• створення умов та сприяння всебічному розвитку людей похилого віку;

• реінтеграцію людей похилого віку в активне життя суспільства;

• надання допомоги людям похилого віку в адаптації до сучасних умов життя шляхом оволодіння новими знаннями, зокрема щодо:

- процесу старіння та його особливостей;

- сучасних методів збереження здоров’я;

- набуття навичок самодопомоги;

- формування принципів здорового способу життя;

- основ законодавства стосовно людей похилого віку та його застосування на практиці;

- формування та розвитку навичок використання новітніх технологій, насамперед інформаційних та комунікаційних;

- потенціалу та можливостей волонтерської роботи;

• підвищення якості життя людей похилого віку, завдяки забезпеченню доступу до сучасних технологій та адаптації до технологічних перетворень;

• формування практичних умінь і навичок;

• можливість для розширення кола спілкування та обміну досвідом.

Навчання людей похилого віку передбачає: врахування життєвого досвіду та наявних знань, навичок слухачів; інтерактивну форму взаємодії між учасниками навчального процесу [4].

Говорячи про «Університети третього віку» на суспільному рівні, потрібно звернути увагу, що в цьому питанні задіяно два сектори: державний і недержавний. До першого можна віднести обласні, муніципальні, районні управління і територіальні центри та їх партнерів. А ось недержавними формами займаються громадські об’єднання, зокрема професійні асоціації, доброчинні й релігійні організації. В Україні вже є схожі навчальні заклади, при тому як представників державного, так і недержавного секторів.

Щодо державного сектору, то перший «Університет третього віку» відкрили в Ковелі Волинської області на базі Територіального центру соціального обслуговування громадян м. Ковель у 2005 році. У нього є ректор, статут, емблема і гімн. В університеті діє п’ять факультетів: мистецький, соціально-правововий, основ медицини, фізичної реабілітації, комунікаційних та інформаційних технологій [73]. Другий невдовзі з’явився в Кременчуці - на базі Кременчуцької філії Дніпропетровського університету економіки і права. А у вересні 2009 року свої двері відчинили Дніпропетровський і Київський університети, пізніше - Євпаторійський. На сьогодні Університети третього віку функціонують в більшості міст обласного та районного значення, освітні послуги в яких надаються на безкоштовній основі.

Університети третього віку, які створені на базі територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в основному функціонують в складі відділень соціально-побутової адаптації і різняться кількістю і спрямуванням навчальних програм та наявністю різноманітних партнерів: будинків культури, бібліотек, амбулаторій, навчальних закладів тощо. Так наприклад в Миколаєві організовано роботу факультетів: «Здоровий спосіб життя», «Психологія та право», «Соціально-активна життєва позиція», «Культурно-мистецький», «Комунікаційні та інформаційні технології», «Філологічний» [91], а в Чернігові на базі територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Деснянської районної в м. Чернігові ради та за співпраці з факультетом соціальної роботи Чернігівського національного технологічного університету у 2011 році було відкрито факультети: «Соціально-гуманітарний», «Культурологічно-мистецький» та «Комп’ютерних технологій» [83, с. 7].

Стосовно представників недержавної форми власності, то в Україні представлені Університети третього віку, засновані національними громадськими організаціями, рухами або благодійними фондами самостійно чи в партнерстві з іноземними спонсорами; фінансовими структурами; навчальними закладами недержавної форми власності та фізичними особами.

Наприклад на сьогоднішній день при Справі Кольпінга України («Справа Кольпінга» - недержавна громадська організація християнсько-соціального напрямку) діють три Університети для людей похилого віку - в містах Львів, Стрий та Івано-Франківськ. Загальна кількість слухачів налічує близько 300 осіб. Предмети, що викладаються охоплюють найрізноманітніші дисципліни: історія, іноземні мови, комп’ютерна грамотність, література, право, психологія і тощо. Аудиторія студентів становить 50+ - особи, старші 50 років. Місцевий осередок Справи Кольпінга в Україні зайнявся реалізацією даного проекту ще на початку 2013 року. Одним з їх партнерів виступив Чернівецький Національний Університет імені Юрія Федьковича, де і відбулося урочисте відкриття Чернівецького Університету. На сьогоднішній день кількість студентів сягає 130 осіб [85].

Перший в столиці України «Університет третього віку» був створений за ініціативи та сприяння Віктора Пилипишина й громадського руху «Кияни передусім!» - безкоштовний навчальний заклад для пенсіонерів, який відкрився 4 вересня 2009 року. В Університеті третього віку працює десять факультетів: факультет здорового способу життя, факультет психології, факультет права, факультет краєзнавства і культурології, факультет прикладного мистецтва, факультет хорового співу, літературно-художній факультет, факультет англійської мови та міжнародної мови есперанто, факультет інформаційних технологій, факультет бального танцю. І хоч навчання є безкоштовним, але для отримання сертифікату про закінчення «Університету третього віку» студент має в повному обсязі навчально-тематичний план та програму передбачену на факультеті і підготувати реферат на вільно обрану ним тему [90]. Аналогічні вимоги ставить Міжнародний народний університет третього віку товариства «Знання», метою якого є формування у громадян національної самосвідомості, розвиток у співвітчизників професійності та творчих начал, утвердження в них активної життєвої позиції та надання їм дійової допомоги в соціальній адаптації й інтеграції в громадсько-політичне життя села, селища, міста, області і на всеукраїнському рівні [60].

Представником засад співпраці національних та іноземних недержавних організацій є м. Харків, де відкрилася «Школа для тих, кому за... 70». Її організатори - німецький фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» та Всеукраїнський благодійний фонд «Турбота про літніх в Україні». Німецька сторона взялася фінансувати проект як спокутування провини своєї країни перед тими, хто постраждав від фашистів під час Великої вітчизняної війни: колишніх в’язнів концтаборів, єврейських гетто і пережили блокаду Ленінграда. Саме ці люди стали учасниками проекту. В програмі навчання людей третього віку передбачено оволодіння учнями комп’ютером, отримання знань в галузі юриспруденції, психології, історії, політології. Проводяться також і уроки фізкультури. Ця Школа працює на території Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» [23].

Прикладом організації навчання людей похилого віку фінансовими структурами є експеримент соціальної стратегії банку «Надра», який до Дня людей похилого віку, з якого традиційно починається жовтень, в усіх регіонах України банк відкрив перший фінансовий Пенсійний клуб. У цьому клубі представники старшого покоління можуть отримувати безкоштовні консультації з питань фінансів і заощаджень, а також приємно проводити час у колі своїх товаришів, заводити нові знайомства, обговорювати останні новини і навіть займатися творчістю. Перше засідання клубу, що пройшло більш ніж у 100 відділеннях банку в 70-ти містах України, зібрало понад одну тисячу людей поважного віку. Учасникам клубних зустрічей настільки сподобалися засідання, що керівництвом банку було прийнято рішення проводити такі зустрічі регулярно [32].

Одним зі специфічних напрямків розвитку Університетів третього віку є он-лайн курси, ініціатором створення яких є фізична особа. Саме так була створена Комп’ютерна академія - сайт, на сторінках якого можна знайти відповіді на багато питань про користування комп’ютером та Інтернетом. Проект «Комп’ютерна академія для пенсіонерів» створив військовий лікар на пенсії - Сергій Георгійович Авдевнін. Сайт містить безкоштовні уроки по користуванню комп’ютером та Інтернетом, викладені простою і зрозумілою мовою - спеціально для людей похилого віку, які ніколи не працювали з комп’ютером раніше. Також на сторінках Комп’ютерної академії для пенсіонерів можна знайти форум для спілкування. Сайт містить, зокрема, такі тематичні блоки як «Пізнаємо комп’ютер», «Освоюємо Інтернет», «Корисне», «Безкоштовне». Є й спеціалізований «Форум просунутого пенсіонера» [20].

Якщо у всіх, вище перерахованих варіантах «Університету третього віку» навчання є безкоштовним, то в Україні є також і платні курси для людей похилого віку. Зокрема Навчально-науковий Інститут магістерської підготовки та післядипломної освіти з жовтня 2009 року розпочав навчання осіб «третього віку». Це програми освіти і спілкування для людей, які досягли пенсійного віку, спрямовані на вирішення трьох проблем: проблеми здоров’я; проблеми нездатності працювати з попередньою віддачею, яка обумовлена застаріванням отриманих раніше знань та необхідністю їх якісного оновлення та проблеми вільного часу. Саме на вирішення цих проблем спрямовані навчальні програми здорового способу життя, класичних бальних танців, психології, ейдетики (поліпшення уваги, пам’яті), арт-терапії, комп’ютерних технологій, іноземних мов (ангільської та німецької). Термін навчання становить від 1 до 10 місяців в залежності від програми. Пропонуються дві форми занять: денна і вечірня. Денна, при якій заняття проводяться 1 раз на тиждень по 3-4 навчальні години; вечірня, при якій заняття проходять 2 рази на тиждень по 2 навчальні години. При цьому слухачами програм навчання осіб «третього віку» можуть бути особи, які досягли пенсійного віку або близькі до нього, активні, яким все цікаво, що відбувається у житті. Вартість даного виду навчання становить 180 гривень за місяць [63].

Також в Україні функціонують Університети третього віку, створені на основі співпраці державного і недержавного секторів. Прикладом даного Університету є вечірній народний університет «Третій вік», який почав новий проект «Вік живи - вік навчайся» з вересня 2013 року за ініціативи громадської організації «Центр Поділля-Соціум», м. Вінниця та Вінницької міської ради. Мета проекту - допомога літнім людям у соціальній адаптації до сучасного ритму життя; розширення простору для спілкування; підвищення правової обізнаності та впевненості у власних силах. В рамках проекту діють 4 факультети: інформаційний, оздоровчий, правовий та факультет рукотворчості [18].

Таким чином, на основі вище сказаного можна зробити висновок, що питання навчання людей похилого віку в теперішній час активно розглядається на міжнародній арені, а досвід застосування різних форм даної освіти притаманний вже ряду європейських країн. «Університет третього віку» в Україні на законодавчому рівні трактується як соціально-педагогічна послуга, яка реалізується на базі територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), але узагальнення інформації стосовно розвитоку «Університетів третього віку» як в державному, так і в недержавному секторі, дає можливість виділити ряд організаційно-функціональних варіацій її надання, таких як курси, академіїї, університети тощо. Це дає нам можливість розглядати «Університет третього віку» як інноваційну форму соціальної роботи з людьми похилого віку, спрямовану на сприяння адаптації людини похилого віку до умов сьогодення та на створення умов для всебічного розвитку та самореалізації особистості в третьому віці.