53. Об’єкт, предмет та історія соціології масових комунікацій.

Під масової комунікацією ми розуміємо процес розповсюдження соціальної інформації (тобто інформації внегенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію. об'єктом соціології масової комунікації є насамперед особистості, соціальні групи і спільноти, регіони і суспільство загалом, задіяні у масовій комунікації, а також відповідні соціальні організації та соціальні інститути.

У процесі становлення та розвитку соціології масової комунікації триває й уточнення предмета її дослідження. Найпоширеніша точка зору на предмет соціології масової комунікації представлена в "Енциклопедичному соціологічному словнику" [Осипов, 1995], згідно з якою предметом цієї соціологічної теорії є закономірності масових інформаційних процесів та діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Історія соціології масової комунікації

вперше поняття "соціологія преси" вжив німецький соціолог М.Вебер у 1910 р. у своєму виступі на першій сесії Германської соціологічної асоціації, в якому була сформульована велика загальнотеоретична програма вивчення функціонування преси з застосуванням статистичних методів. Вважається, що соціологія масової комунікації виділилася з соціології громадської думки, точніше, з опитувань, які проводилися у США ще у минулому столітті у зв'язку з виборчими компаніями. З самого початку вони тісно були пов'язані з газетами. Так звані "солом'яні опитування" проводилися саме пресою: у 1883 р. редактор газети "Бостон глоб" застосував систему підрахунку голосів у день виборів для провіщення результатів голосування. У 20-х рр. нашого століття "солом'яні опитування" перестають бути випадковими епізодами газетярської практики — ними займаються всі провідні газети, а масштаби опитувань зростають. Таким чином, зв'язок преси з такою важливою формою емпіричного дослідження, як опитування, склався історично ще до наукового оформлення соціології масової комунікації .

Однак слід підкреслити, що в цьому випадку преса, радіо і телебачення є споживачами соціологічної інформації, котра як безпосередньо включається у тексти масової комунікації, так і служить для ознайомлення журналістів і видавців зі станом масової свідомості.

Економічні передумови формування цієї галузі емпіричної соціології пов'язані з бурхливим розвитком реклами. Преса, котра стає до цього часу вже масовою, з готовністю надає їй свої сторінки, отримуючи взамін засоби для існування. Саме рекламні агенції та спілки рекламодавців уперше виявили інтерес до вивчення аудиторії мас-медіа соціологічними методами.

54. Предмет, об’єкт і функції соціології громадської думки. Функції та канали висловлювання громадської думки.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Предмет соціології громадської думки — закономірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. її об'єкт — громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської думки виконує функції, пов'язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну, прогностичну, управлінську.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

— вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

— формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

— її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;

— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

— часто є конфліктною.

Як соціальний інститут громадська думка виконує в суспільстві ряд функцій. Зокрема Б.О.Грушин розрізняє такі функції громадської думки:

1) залежно від характеру взаємодії думки тих чи інших соціальних інститутів: контрольну, консультативну і директивну;

2) залежно від змісту висловлювання думки: оцінну, аналітичну, конструктивну, регулятивну;

3) залежно від форм її висловлювання: позитивну і негативну.