34. Теорії соціальної стратифікації.

Соціальна нерівність в суспільстві найчастіше розуміється як стратифікація - розподіл суспільних груп в ієрархічно упорядкованому ранзі ( за зростанням або спаданням небудь ознаки ) .

Термін « соціальна стратифікація » ввів у науковий обіг наш колишній співвітчизник , а потім відомий американський соціолог П. Сорокін , який запозичив це поняття з геології. Стратифікація обов'язково підкреслює впорядкування соціальних шарів і має російський понятійний аналог - розшарування за якимось критерієм (багатство , влада , престиж і т.д.).

Теорії соціальної нерівності поділяються на два принципові напрями : функціоналістського і конфликтологическое ( марксистське ) .

Функціоналізм , в традиціях Е. Дюркгейма , виводить соціальну нерівність з поділу праці : механічного ( природного , половозрастного ) і органічного ( виникає внаслідок навчання і професійної спеціалізації).

Оскільки стратифікація розглядається як продукт поділу праці , функціоналісти вважають , що соціальна нерівність визначається в першу чергу значимістю і престижем функцій , виконуваних для суспільства.

Якщо під цим кутом зору проаналізувати стабільні суспільства сучасного типу , цей висновок виявиться підтвердженим у високому ступені . Дійсно , професія стала визначальним критерієм соціального розшарування і професійний статус окремої людини або соціальної групи тісно пов'язаний з такими підставами стратифікації , як доходи (власність ), влада (положення в системі управління) та престиж (визнання соціальної значущості цієї роботи).

У марксизмі основна увага приділяється проблемам класової нерівності і експлуатації. Нерівність визначається різним ставленням до власності. Соціальна структура: 2 основних класи - пролетарі і буржуазія + залишковий клас - селянство . Один клас експлуатує інший - в результаті між двома класами виникає соціальний антогонизм , який можна подолати через соціалістичну революцію , яка знищить приватну власність.

Теорія М. Вебера . Він підтримував ідею К. Маркса з приводу поділу суспільства на 2 класу. В основі цього розподілу лежить економічний чинник , його доповнює ще ряд факторів: престиж професії , кваліфікація , рівень доходу , наявність диплома , статус людини , партійність .

Емпірична теорія соціальної стратифікації . У рамках її виділяються три підходи:

1. самооціночний або метод класової ідентифікації : соціолог представляє респонденту визначити своє місце на певною шкалою .

2. метод оцінки ситуації: соціолог пропонує респонденту виступити в якості експерта і оцінити класову приналежність іншої людини.

3. « Об'єктивний » метод: соціолог оперує деякими об'єктивними критеріями соціальної диференціації . Найчастіше престиж професії , рівень влади , рівень доходу .

Істотним недоліком даної теорії є відсутність розробленої теоретичної бази , присутність елементів суб'єктивізму .

35. Сутність і механізми соціальної дії.

Соціа́льна ді́я — одне з головних понять соціології. Це форма або спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, в основу яких покладено зіткнення інтересів і потребосновних соціальних сил певного суспільства. У широкому розумінні до соціальної дії належить будь-яка акція, вчинена соціальним суб'єктом для забезпечення своїх інтересів і потребу певній соціокультурній ситуації.

Соціальна дія є складним структурним процесом, у якому виокремлюються різноманітні його аспекти й фази:

1.суб'єкт, діюча (і) особа (и) (актор (и));

2.інша (і) діюча (і) особа (и), на яку (их) спрямована дія; 3.потреба в активізації поведінки; 4мотив дії; 5.інтерес; 6.мета дії;

7.метод дії; 8.умови дії; 9.засоби дії;

10.результати дії.

Механізм здійснення соціальної дії

Соціальні дії ніколи не здійснюються миттєво. Вихідним моментом соціальної дії є виникнення потреби  у індивіда . Потреба співвідноситься індивідами з умовами зовнішнього середовища, актуалізуючи строго певні мотиви. Соціальний об'єкт у поєднанні з актуалізованим мотивом викликає інтерес. Поступовий розвиток інтересу призводить до появи у індивідамети по-відношенню до конкретних соціальних об'єктів. Момент появи мети означає усвідомлення індивідом ситуації та можливість подальшого розвитку активності, яка далі призводить до формування мотиваційної установки, яка говорить про потенційну готовність до здійснення соціальної дії. Механізм соціальної дії, таким чином, складається з потреби, актуалізованого мотиву, інтересу, мети й мотиваційної установки.

Важливе значення для соціальної дії має ціннісно-нормативна структура суспільства, яка виступає як регулятивний комплекс, що скеровує й координує її орієнтацію і перебіг за певних умов.

Класифікація соціальних дій

Соціальні дії розрізняють:

-за ступенем внеску у відтворення й розвиток суспільних відносин (репродуктивні, креативні, деструктивні);

-залежно від проблем, що розв'язуються (політичні, економічні, екологічні та ін.);

-за типом суб'єктів, що діють (масові, колективні, індивідуальні);

-за способом здійснення (реформаторські, революційні);

-за ступенем раціональності (афективні, традиційні, раціональні);

-за типом орієнтації (інструментальні, комунікативні);

-за ступенем мотивації (глибоко вмотивовані, свідомо сплановані, спонтанні) тощо.