Стейкхолдери та їх взаємовідносини з підприємством.
Стейкхолдери (зацікавлені сторони, від англійського stakeholders) - особи або групи осіб, що зацікавлені або мають якісь вимоги, до діяльності компанії, і тому можуть сприяти або протидіяти рішенням, що приймає керівництво компанії. Це можуть бути фінансові інтереси, претензії, вимоги до того, що і як робить компанія, або права щодо керування компанією.
Рисунок 1 - Стейкхолдери та підприємство
Стейкхолдери підрозділяються на внутрішніх і зовнішніх. До внутрішніх стейкхолдерів відносять акціонерів і працівників компанії, включаючи посадових осіб, менеджерів усіх рівнів і членів правління. До зовнішніх стейкхолдерів відносять всі інші зацікавлені особи, включаючи клієнтів, постачальників, уряд, профспілки, громадськість (територіальну громаду та більш широкі кола).
Всі стейкхолдери знаходяться в прямих або опосередкованих товарно-грошових відносинах з підприємством. Кожна з груп стейкхолдерів є постачальником важливих ресурсів, або вносить інший внесок у діяльність компанії, і в обмін на це очікує задоволення своїх домагань.
Окрім класифікації на зовнішніх та внутрішніх також існує ділення стейкхолдерів на первинних та вторинних, відносно до можливості впливу на компанію. До первинних відносять тих, хто може здійснювати прямий економічний вплив на фірму. До цієї групи відносять власників, конкурентів, споживачів, робітників та постачальників. Відношення цих стейкхолдерів з корпорацією як правило, мають юридичну основу. Вторинні стейкхолдери – це особи, або групи, що мають частку внаслідок діяльності компанії. До цієї групи належать: уряд, громадськість, територіальні громади, фінансові інститути, засоби масової інформації та інші. Взаємовідносини корпорації з цими групами неможливо описати використовуючи тільки законодавчо-нормативну базу, тому у якості регуляторів відносин можуть виступати принципи соціальної справедливості, моралі та етики.
Філософія керування зацікавленими сторонами виходить із спільного інтересу стейкхолдерів та керівництва підприємств у взаємному обміні ресурсами, що має кожна з сторін. У відповідності до економічних законів, обмін триватиме, доки сторони відчуватимуть певні переваги та корисність підтримання стосунків. В процесі обміну сторони можуть отримувати явні або непрямі вигоди економічного чи політичного характеру.
Акціонери постачають компанію капіталом і очікують певної віддачі на зроблені інвестиції. Їх доцільно умовно поділити на дрібних та стратегічних. Дрібні акціонери не можуть суттєво вплинути на прийняття рішень, тому їх інтерес полягає в своєчасному одержанні дивідендів та зростанню курсової вартості акцій. Стратегічні інвестори мають реальну владу в раді директорів. Вони можуть переслідувати довгострокові цілі, пов‘язані з розвитком підприємства та підвищенням його конкурентоспроможності. У разі інтеграції підприємства до технологічного ланцюга створення вартості, що поєднує кілька підприємств, метою їх діяльності є підтримання технології та обсягів виробництва на рівні, що дозволяє оптимізувати діяльність всієї сукупності підприємств. Питання дивідендів та підвищення ринкової вартості не є пріоритетними в цьому випадку.
Менеджери або директорат (особи, які безпосередньо здійснюють керівництво компанією та які уповноважені приймати рішення) зацікавлені у підвищенні свого довічного доходу, підтримці свого соціального та професійного іміджу, широкому використанні соціальних благ за рахунок керівного становища. За звичай, ці устремління досяжні лише у разі забезпечення прибутковості роботи підприємства.
Працівники організації в обмін за свою працю і наявні в них навички очікують грошову винагороду, задоволення від роботи, гарантії збереження робочих місць і гарні умов праці.
Клієнти компанії приносять їй доходи, а в обмін вони хочуть одержувати надійні товари якість яких відповідає їх цінам.
У прагненні за доходами і бажанням мати надійних покупців постачальники надають компанії необхідні ресурси.
Внеском уряду є правила і законодавчі норми щодо ведення бізнесу, а замість цього уряд хоче, щоб компанії неухильно виконували встановлені правила (особливо щодо повної і своєчасної сплати податків45).
Профспілки сприяють у постачанні організацій кваліфікованими продуктивними працівниками, вимагаючи різноманітних переваг для своїх членів, пропорційно їхньому внеску в діяльність компанії.
Територіальна громада виступає постачальником локальної інфраструктури та очікує відповідальних дій компанії.
Громадськість вносить вклад в масштабах міста, області, держави у вигляді інфраструктури, та прагне одержати гарантії, що в результаті діяльності компанії буде поліпшуватися якість життя в країні.
Успішна діяльність компанії можлива лише у випадку здатності її керівників розуміти інтереси і очікування всіх зацікавлених сторін та вміння знаходити компроміси. Групи стейкхолдерів мають різні важелі впливу на організацію, застосування яких може ускладнити ведення бізнесу. Тому менеджери повинні враховувати очікування та вимоги стейкхолдерів в процесі прийняття рішень. Найчастіше, інтереси різних груп стейкхолдерів неможливо задовольнити одночасно в силу обмеженості ресурсів, або тому, що ці інтереси можуть конфліктувати між собою. У такій ситуації, важливо уміти виявити в проблемі, що аналізується ключових стейкхолдерів і сформулювати стратегію дій, спрямовану на пріоритетне задоволення їхніх потреб і очікувань46. Водночас, можливо застосування заходів по зв‘язкам з громадськістю відносно до інших важливих груп зацікавлених сторін, щоб запобігти дій, які можуть протидіяти досягненню бажаних результатів.
Додаток 2