84. Зовнішня політика України в сучасний умовах.

Декілька можливих варіантів ЗП стратегії: 1) орієнтація на інтеграцію в євразійський простір; 2) орієнтація на інтеграцію в євр. та євроатл. структури (ЄС і НАТО); 3) обрання самобутнього шляху розвитку, обмеження впливів Росії і країн Заходу на визначення політики України: 4) балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському і західному просторах

Найвірогіднішім варантом ЗП стратегії України 4). Він має здійснюватись з орієнтацією на поступову – в міру нагромадження відповідних передумов – інтеграцію до євр. і євроатл. структур для того, щоб не залишитися на задвірках Європи й не виступати в ролі заручниці політики Росії.

Вихідними засадами ЗП є нац. інтереси України: гарантування суверенітету, держ. незалежності, самостійності; підтримання терит. цілісності й непорушності кордонів; досягнення надійної безпеки в усіх її вимірах: воєнно-пол., ек., гум. тощо; подолання ек. кризи та інтенсивний розвиток народного госп-ва, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення; створення правової дем. держави, забезпечення нац. злагоди, пол. і соц. стабільності, гарантій прав людини, нац. меншин і націй, проведення політики миру і співробітництва, активна участь у боротьбі за реалізацію вселюдських інтересів.

Концептуальні засади ЗП України було закладено в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 ). 2 липня 1993 р. «Основні напрями ЗП України». Головні сферами ЗП діяльності України документ визначає: двосторонні міждержавні відносини, розширення участі в євр. регіональному співробітництві, співробітництво в межах СНД, участь в ООН та інших міжню орг-ціях.

ООН - участь в роботі її спеціалізованих установ, миротворчих заходах, співпрацює з такими спеціалізованими валютно-фінансовими установами ООН, як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. НАТО -програма «Партнерство заради миру»

Зовнішня політика незалежної України, залишаючись незмінною у її принципових аспектах, водночас є динамічною, змінюється залежно від змін міжн. обстановки.

Основні методи політичного прогнозування.

Метод – це сук-ть прийомів та операцій практ. й теор. освоєння дійсності.

Пол.прогнозування — наук.дос-ння(передбачення) перспектив конкр. пол..S, пол..ситуації та пол..процесу загалом.

Методи:

1 група: інтуїтивно-логічні методи

• Метод аналогії. Метод співставлення прогнозованого явища чи процесу з чимось вже відомим. Найважче в аналогії схопити моменти змін.

• Метод колект. експертизи (експерт. оцінок). Полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутр. і зовн. політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку пол.. явищ, котрі неможливо перевірити ін. засобами, наприклад, експериментом.

• Метод «Делфі». Відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів: а) анонім ністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною хар-кою групової відповіді.

• Метод сценаріїв: сценарій – описова картина майбутнього і шляхів його досягнення

• Метод мозкового штурму. Генерація нових ідей

• Метод імітаційних ігор: «людина - людина», «людина-машина», «машина-машина»

Принцип екстраполяції: мислене продовження відомої тенденції розвитку того чи ін. явища або процесу в минулому і теперішньому часі.

2 група: формально-математичні

• Пол.моделювання. Модель – умовний образ певного реального об’єкта або процесу, за доп. якого отримують нове знання про реальний об’єкт. Типи моделей: статистичні (відображають будову, структуру певного явища); прості динамічні (на основі статики відтворюють функції, зв’язки між елементами); складні динамічні (будова-функціонування-розвиток)

3 група: змішані