59. Сучасні партійні системи.

Партійна система — це сук-ть діючих у країні пол..партій та відносин між ними, які складаються в б-бі за держ.владу та у процесі її здійснення.

Розрізняються вони залежно від кіл-ті діючих у країні пол..партій, осн.принципів їхньої взаємодії, за ідеолог.та ін.ознаками.

Дж.Сарторі розрізняє 7 типів парт. систем:

1) однопартійна сис-ма - це така сис-ма, в якій неможливе навіть номінальне існування ін. партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з держ.структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була Комун.партія Рад.С.

2) правляча партія-гегемон визначає розвиток усього сусп.життя, регла¬ментує дія-ть інших партій.

3) сис-ма з домінуючою партією – це така сис-ма в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них.

4) двопартійна сис-ма (біпартизм) - партійна сис-ма, у якій визначальну роль відіграють 2 осн. пол.. партії, котрі, перемагаючи на виборах, змінюють одна одну при владі. Є однією з найбільш ефективних партійних систем.

5) сис-ма поміркованого плюралізму хар-ся представництвом в парламенті лише декількох партій, відсутністю позасистемної парламентської опозиції. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між ними місць у парламенті.

6) сис-ма поляризованого плюралізму: присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної - зліва і справа - деструктивної опозиції.

7) атомізована парт.сис-ма хар-ся наявністю багатьох, у т.ч. й позасистемних пол..партій, які не користуються більш-менш значним впливом.

Є. Вятр розділив парт.сис-ми на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент.

Найпоширеніша типологія - поділ на одно-, дво- і багатопартійні. Ці три основні типи, своєю чергою, поділяються на інші типи: однопартійну; з домінуючою партією; двопартійну; двох з половиною партій; двоблокову; поміркованого плюралізму; поляризованого плюралізму; атомізовану.

. Групи інтересів і політика.

ГІ – об’єднання, які створені для реалізації інтересів окремих соц.груп і які прагнуть добитися від органів держ.влади відповідних рішень.

Групи інтересів - добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними пол..інститутами, насамперед із державою.

Г. і. виступають різноманітні громадські організації тоді, коли вони взаємодіють з політичними інститутами. Г. і. є також різноманітні екон.та інші формальні й неформальні об'єднання і групи у разі їх взаємодії з пол..інститутами. Від пол..партій Г. і. відрізняються тим, що вони не борються безпосередньо за держ.владу, а обмежуються лише впливом (тиском) на неї. Тому Г. і. наз. ще групами тиску. Групи тиску – групи інтересів в процесі їхнього впливу на держ владу.

Представництво Г. і. на держ.рівні здійснюється у безпосередніх і в опосередкованих формах. Найпоширенішою формою безпосереднього впливу Г. і. на органи держ. влади є лобізм. Найважливішою формою опосередкованої взаємодії Г. і. з державою є їх вплив на неї через пол..партії. У демокр. державах організовані Г. і. відіграють активну пол.роль, справляючи значний вплив на тих, хто приймає пол.рішення.

Функції ГІ: визначення інтересів, узагальнення і формулювання основних інтересів, вибір інтересів.

Методи впливу груп інтересів на владу: публічне лобіювання; кампанії в ЗМІ; збір підписів; гарантія підтримки виборців або втрата підтримки; матер.допомога; участь у роботі структур органів держ.влади на етапі розробки рішень.

Типологія:

1. Алмонд і Пауел(ступінь організованості):аномічні(стих.утворення),неасоціативні, інституціональні (формалізовані), асоційовані.

2. У.фон Алемен (сфера сусп.життя): в екон.сфері, соц.сфері, в сфері відпочинку і дозвілля, в сфері релігії, науки, у сусп.-пол.сфері.