9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.

Н. Макіавеллі «Державець», «Роздуми на першу декаду Тита Лівія», «Історія Флоренції».

Творець нової науки про політику. Розуміння політики як об'єктивного явища. Пол. події, зміни в державі відбув.не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний хар-тер. Влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами.

Державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага, обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Мета держави - забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки, для цього приймаються закони і призначаються покарання.

Після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада швидко розбещує як правителів, так і підданих

Розрізняє: правильні - монархію, аристократію і народ. правління (вони нестійкі і недовготривалі) і спотворенням них є тиранія, олігархія та охлократія. Найкраща - змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх прав. форм

Віддає перевагу республіці, вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи, є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм

«Державець». Змалювання образу ідеального правителя, рекомендації як йому здійснювати і зміцнювати свою владу. Мета виправдовує засоби. Має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Засуджує тиранію, але виправдовував її стосовно тогочасної Італії. Люди є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують власні матер.інтереси (можуть змиритися зі втратою свободи, влади, смертю батька, але ніколи з втратою майна). Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх. Але правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Самозбереження і зміцнення пол.. влади будь-якими засобами є домін. інтересом державності 10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.

Г. Гроцій «Три книги про право війни і миру»

Є право природне і право волевстановлене. Джерело прир. права - природа людини, людс.розум. Волевстановлене має відповідати вимогам прир. права, поділяє на «божественне» і «людське»

Держава - досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і спільної користі. Додержавна стадія - «природний стан» - не було прив. Власності. Мета держави - охорона власності кожного. Ознакою держави є верховна влада, дії якої не підпорядковані ніякій іншій владі і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Атрибутами верховної влади є прийняття законів, правосуддя, призначення, збирання податків, вирішення питань війни і миру, укладення міжнародних угод.

Форма держ. правління не має суттєвого значення, оск. джерелом будь-якої форми є суспільний договір. Віддавав перевагу одноособовій та аристократичній формам.

Сніноза «Богословсько-політичний трактат» і «Політичний трактат».

У прир. стані люди мали право робити все на власн. розсуд. Перехід до громадянс. стану через необхідність у самозбереженні. Ознака громадянс. стану - наявність верх. влади, втіленням якої є держава.

Відмінність між прир. і громадянс. станом - в останньому на додаток до прир. права людей з'явл. ще й прир. право держави.

Розрізняє 3 осн. форми держави: монархію, аристократію і демократію. Засуджує абсол. Монархію - одна людина не може володіти вищим правом і всією могутністю держави. Найкраща форма держави - демократію - найповніше забезпечуються спільне благо, панування розуму і свободи.

Розробив проект монархії, згідно з яким верховна влада має належати представницькій установі, що приймає закони і контролює їх виконання посадовими особами. Влада монарха, за ним проектом. є досить обмеженою і зводиться до розв'язання можливих конфліктів у представницькому зібранні й виконання рішень

Т. Гоббс «Левіафан»

Захист абсолютної монархії і засудження революцій.

Всі люди були створені рівними щодо фіз.. і розум. здібностей і мали однакові на все права. Оск. людина є істотою егоїстичною панував принцип «людина людині – вовк» і велася «війна всіх проти всіх». Людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження, який домінує над іншими пристрастями. За взаємною домовленістю люди довіряють одній особі верх. владу над собою. Носій верх. влади – суверен, всі інші - підданні.

Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, Суверен – ніяким договором не зв'язаний і тому не несе перед народом відповідальності.

Поділ влади веде до руйнування держави, оск. розділені влади взаємно знищують одна одну

3 форми здійснення верх. влади монархію, демократію та аристократію. Відрізняються вони за ступенем придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встановлені. Монархія – найкраща, бо краще реалізує абсолют. хар-р влади держави.

Дж. Лок «Два трактати про правління»

У прир. стані, не було «війни всіх проти всіх». Вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. З метою забезпеч. прир. прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди утворили державу

Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх прир. прав і свобод, лишаючи за собою право на життя й прив.власність, свободу і рівність – це невідчужувані права.

Мета пол..співтовариства – створ. умов для того, щоб кожен міг забезпечувати свої громадянс. інтереси. Засоби досягнення - законність, поділ влади, оптим. форму правління право народу на опір свавіллю влади.

Закон – акт, що вказує громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і слугує заг. благу, є обов'язковим для всіх.

Розрізняє законодавчу, виконавчу і союзну владу. Закон. влада має належати лише загальнонац. представниц. органові - парламенту, який періодично збирається для прийняття законів, але не втручається в їх виконання. Виконавча - королю, котрий крім втіленням законів у життя, призначає міністрів, суддів та інших посадових осіб. Король і кабінет міністрів здійснюють також союзну, або федеративну владу, відають питаннями війни миру та зносин з ін. державами. Визначає ієрархію видів влади та принципи їх взаємодії. Перше місце він відводить законодавчій влад, інші види підпорядковуються їй, але й самі справляють на вплив.

Захист конституційної монархії. Обґрунтування законності опору народу владі. 11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.

Монтеск’є «Про дух законів»

Виникнення держави і права – рез-т дії об'єкт. чинників і закономірностей, які складають «дух законів» - це клімат, територія, рельєф, грунт. До сус-ва й держави люди жили «із прир. законами – рівність, прагнення до миру, добування їжі, бажання жити спільно. Людина - слабка істота, що прагне до рівності і миру з ін. => об'єднання в сус-во, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир.

Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів - це між нар. право (відносини між народами) пол..право (між правителями і підданими) і цивільне право (між громадянами).

Три форми правління: Республіка - верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія); Монархія - це правління однієї особи, здійснюване на основі законів; Деспотія - все визначається волею та свавіллям однієї особи. Вводить поняття «принцип правління» - те що примушує державу діяти. У республіці – доброчесність, у монархії - честь, в деспотії – страх.

Співвідношення закону і свободи. Свобода - право робити все, що дозволено законами. Держава, де найповніше здійснюється пол..свобода, є монархія. Пол.ідеал - конституційна монархія.

Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову – взаємне стримування

Ж.-Ж. Руссо «Про суспільний договір»

Природний стан - золотий вік, в якому не було прив. власності, всі люди були вільними і рівними, фізична нерівність. Поява прив.власності => сусп. нерівність. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю прир. свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом сусп. договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі. Однак утворення держави привело до поглиблення сусп. нерівності.

Пол..устрій має бути таким, щоб людина не втрачала своїх прир. прав і зберігала свободу.

За сусп.договором вся влада переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору. Народний суверен, це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він завжди належить народу й не може бути обмежений ніякими законами.

Заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Ідея прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада три форми правління: демократія, аристократія і монархія. Відмінності між ними не мають суттєвого значення, оск. в усіх формах правління суверенітет і законод.влада належать народу. Форми правління залежать від величини території. Народ має право на опір тиранам і може змінити форму правління, навіть розірвати сам сусп. договір і знову повернути собі прир. свободу.