Глава 4

Основи теорії права

121

Правові норми можна пізнавати залежно від певних кри­теріїв. Так, залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-пра­вовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими та контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, всім на­селенням.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміні­стративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові нор­ми; за характером диспозиції — уповноважувальні, зобов'я­зальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції -імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулю­ванні — матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі — загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх грома­дян), спеціальні (що діють на певне коло осіб) і виняткові (усу вають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Норми права як первинні ланцюжки системи права можуть об'єднуватися в інститути й галузі права. Наприклад, громадян ство України є головним інститутом Конституційного права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

а) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

б) сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

в) сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об'єднання правових норм стійкими закономірнос­тями та зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Отже, інститут права можна визначити як відокремлену гру­пу взаемозв 'язаних правових норм (приписів), що регулюють пев-

ний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний еле­мент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інститутів пра­ва: за галузями права — державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.; за роллю, яку вони виконують, — предметні й функціональні; залежно від відносин, що ними регулюються, — матеріальні та процесуальні; залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань — загальні та спеціальні.

Важливим є також питання об'єднання інститутів права, роз­гляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузя­ми права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Інститути права, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання та­кож називають інститутами права.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права.

Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кож­ний простий інститут як комплекс правових приписів визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об'єднання — це об'єднання двох чи більше інститутів права, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститу­тів є підгалузь права — об'єднання інститутів права в межах кон-гретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації. Наприклад, лісове право, водне пра­во у земельному праві.

Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Ще одним структурним елементом системи права є галузь трава, ознаками якої є:

а) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інсти­ тутів;

б) регульована такою сукупністю певна сфера суспільних ■пносин;

122