Глава 9

Основи трудового права України

367

основної оплачуваної відпустки для працівників віком до 18-ти років встановлена 31 календарний день, незалежно від трива­лості безперервної роботи на конкретному підприємстві, в ус­танові, організації.

Підвищена охорона праці молоді має реальний вияв і в об­межених можливостях звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи власника (роботодавця). Тут дві характерні особли­вості. Перша — вимагає від власника отримати згоду від район­ної (міської) комісії в справах неповнолітніх, а якщо непов­нолітній працівник є членом профспілки, то додатково і її згоду на звільнення. Друга особливість полягає в тому, що звільнен­ня з ініціативи власника з підстав, чітко визначених законом, можливе лише у виняткових випадках і з обов'язковим праце­влаштуванням. Це стосується таких підстав, як: а) зміни в орга­нізації виробництва праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофілювання підприємства, скорочення чи­сельності або штату працівників; б) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджа­ють продовженню даної роботи; в) поновлення на роботу пра­цівника, який раніше виконував цю роботу (п.п. 1,2 і 6 ст. 40 КЗпП України). За відсутності погодження комісії у справах не­повнолітніх на звільнення із зазначених вище підстав звільнен­ня кваліфікується як безпідставне і спричиняє поновлення не­повнолітнього на роботі.

Отже, правові особливості охорони праці молоді спрямовані, перш за все, на реальне здійснення нею свого права на працю, підви­щення своєї кваліфікації, поєднання роботи з навчанням, на охо­рону ще не повністю сформованого організму неповнолітніх пра­цівників, захист їх від виробничих шкідливостей тощо.

Додержанню учасниками трудового процесу норм і правил з охорони праці сприяє й державне регулювання охорони праці. До складу органів державного управління охороною праці згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону праці» належать:

• Кабінет Міністрів України;

• Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

• міністерства та інші центральні органи державної виконав­ чої влади;

• місцеві державні адміністрації;

• місцеві ради народних депутатів.

Важливо не лише визначити державні органи управління охороною праці, а й чітко встановити їх компетенції та повно­важення щодо охорони праці.

Певні повноваження об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів тощо) визначаються їх статутами або до­говорами між підприємствами, які утворили об'єднання, а кон­кретна робота щодо виконання делегованих об'єднанню функцій здійснюється службами охорони праці, що створюються в його апараті.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. державний нагляд і громадський контроль за охороною праці здійснюють два види органів — державні та гро­мадські.

Державний нагляд за додержанням норм і правил з охорони праці здійснюють:

• Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

• Державний комітет України з ядерної та радіаційної без­ пеки;

• органи державного пожежного нагляду управління пожеж­ ної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

• органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюють Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори. Зазначені органи реалізу­ють свої права щодо державному нагляду за охороною праці че­рез посадових осіб, які мають широкі повноваження, зокрема у будь-який час перевіряти дотримання законодавства про охо­рону праці, надсилати керівникам підприємств приписи про усу­нення порушень і недоліків у галузі охорони праці, зупиняти експлуатацію підприємств чи окремих цехів, дільниць до усу­нення порушень щодо охорони праці, притягати до відповідаль­ності працівників, винних у порушенні норм і правил з охорони праці тощо.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють два види органів: трудові колективи

368