Тема 14. Господарський механізм у системі регулювання суспільного відтворення. Держава та її економічні функції.

1. Господарський механізм, його сутність та елементи.

2. Державне регулювання економіки, економічні функції та методи регулювання.

3. Необхідність, зміст, структура та функції фінансів.

4. Поняття державного бюджету. Бюджетний дефіцит і державний борг.

5. Податки та фіскальна політика держави.

6. Кредитна система та принципи кредитних відносин.

1. Господарський механізм — це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

При цьому формується система управління, яка означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих ланок та елементів.

Ядро системи управління в економіці — цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств та прошарків для досягнення поставленої мети.

З урахуванням сказаного господарський механізм у політекономічному контексті виражає сукупність виробничих відносин між державою з одного боку, та суб'єктами господарювання з другого, а також між суб'єктами ринкової економіки з приводу використання різних форм і методів управління народним господарством та саморегулювання, насамперед економічної власності.

В останній категорії, як зазначалося, виділяються кількісний і якісний аспекти, тому господарський механізм включає процес управління як різними об'єктами власності (засобами виробництва, цінними паперами, грошовою масою та ін.), так і відносинами між людьми (класами, соціальними верствами тощо) з приводу привласнення цих об'єктів.

Сутність господарського механізму повніше розкривається в його функціях.

Такими функціями є, по-перше, використання економічних законів. Перша умова такого використання — пізнання економічних законів, умов, за яких діє певний закон.

Оскільки існують закони розвитку продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічних відносин власності), то господарський механізм може бути локальнішим — як механізм використання законів кожної з цих підсистем.

Друга за значенням його функція, якщо виділяти її з погляду всього суспільного способу виробництва, — розв'язання соціально-економічних суперечностей. Вона випливає з попередньої, бо кожний економічний закон містить у собі суперечність. Найважливіше значення для реалізації цієї функції має використання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.

Третя функція господарського механізму — реалізація відносин економічної власності. У її межах вирішальна роль належить господарському механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Виконання цієї функції має спрямовуватися на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника.

Четверта важлива функція господарського механізму — всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. У даному випадку завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб'єктом відносин економічної власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися її соціальна природа. В останньому випадку господарський механізм набуває ознак соціального. Оскільки людина вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає у тому, щоб узгоджувати, насамперед, економічні інтереси людей.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він має забезпечити активну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

Структура господарського механізму. Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організація, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв'язках створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економічних суб'єктів.

Основними елементами господарського механізму є ринкове саморегулювання, державне регулювання та наднаціональне регулювання.

Ринкове саморегулювання або механізм ринкової економіки здійснюється через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення (ціни встановлюються лише на ринку під впливом стихійного переливу капіталу на галузевому і міжгалузевому рівнях), та ін.

Державне регулювання економіки та ринкове саморегулювання є двома найважливішими ланками (підсистемами) господарського механізму. Крім них, зростаючу роль у відтворенні сучасної економічної системи відіграє національне регулювання, що найповніше втілюється в межах ЄС, про що буде сказано в останньому розділі.

2. Державне регулювання економіки – це система типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють уповноважені державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

До суб'єктів державного регулювання економіки відноситься держава (включаючи регіональні і місцеві інституційні утворення), яка наділена економічною і політичною владою, а також недержавні суб'єкти (недержавні спілки, союзи, об'єднання), економічний потенціал.

Об'єкти державного регулювання економіки — це умови, процеси, відносини, елементи і сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі.

Усі економічні функції, що здійснюються державою, можуть бути зведені до таких:

1. перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;

2. створення та розвиток соціально – економічної інфраструктури;

3. регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;

4. раціоналізація економічної структури суспільства;

фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і т.ін.

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням.

Методи прямого впливу примушують суб'єкти економіки приймати рішення, які основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. Основними інструментами прямого впливу є: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати, тощо. Прямий вплив ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо.

При використати методів непрямого вnливу — держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти приймали рішення, які відповідають цілям економічної політики. Це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

За організаційно-інституціональним критерієм можна виділити адміністративні, економічні і інституційні методи.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади і не зв'язані з матеріальною мотивацією. Класичні адміністративні заходи регулювання поділяються на три групи: заборона (заборона будівництва нових промислових підприємств в центральних частинах міст, заборона на імпорт зброї), дозвіл (дозвіл на використання військового майна), примус (зобов'язують використовувати очисні споруди).

Основними інструментами адміністративного регулювання є державні стандарти, норми, нормативи, ліцензії, квоти, санкції, ціни, державні замовлення.

До економічних інструментів відносяться ті заходи державного впливу, за допомогою яких створюються відповідні умови, які направляють розвиток ринкових процесів в необхідне державі русло.

Економічні методи державного регулювання включають:

• фінансову (фіскальну, бюджетну) політику;

• грошово-кредитну (монетарну) політику;

• програмування і прогнозування.

Вищою формою державного регулювання економіки являється державне економічне програмування Його завдання — комплексне використання в глобальних цілях всіх елементів державного регулювання економіки.

Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів:

• Макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і макропрограмах, які розробляє і здійснює держава.

• Територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних і місцевих рад.

• Мікроплачування, яке реалізується в планах підприємств.

• Мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів, промвузлів.