Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

1. Основні риси товарного виробництва.

2. Товар та його властивості.

3. Величина вартості товару.

4. Суть і функції грошей. Грошовий обіг та його закони.

5. Інфляція як соціально-економічне явище.

1. Товарне господарство — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1. суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

2. приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3. обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв'язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4. стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об'єктивно породжує стихію виробництва;

наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Об'єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства розширюються межі його об'єктів, про що йтиметься у наступних розділах курсу.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

2. Товар — це продукт праці або певне благо, що здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для обміну (купівлі та продажу).

За способом споживання або використання людьми споживчої вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.).

Послуги - це своєрідна споживча властивість, їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживча вартість послуги не має речової форми. По-друге, її не можна накопичува­ти, включати до складу речового національного багатства країни.

Товар має дві властивості:

1. здатність задовольняти певну потребу людини;

2. придатність для обміну на інші товари.

Здатність задовольняти певну потребу людини називається корисністю, або його споживчою вартістю.

Термін «споживча вартість» є ідентичним поняттю «корисність. Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю.

Проте, щоб стати товаром, споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а потреби інших людей. Продукт при цьому отримує суспільну споживну вартість Однак не вся суспільна споживча вартість стає товаром. Щоб стати товаром - вона повинна знайти споживача через обмін. Так, зерно яке передане селянами феодалу у вигляді оброку і є суспільною споживною вартістю, товаром не буде.

Отже, будь-який товар являє собою споживчу вартість, яка вступає у обмін.

Мінова вꗬÁ‹Й2ደ¿22က22Ѐ2ᡴ

橢橢쿽쿽333333333Й利 ꖟ3ꖟ3訄333533333333333¤3333¤3333¤33333333l33͘333͘3͘333͘333͘333͘333͘3µ33333ͬ333អ333អ333អ383៚3l3ᡆ3t3ͬ333㠞3IJ3ᣆ333ᣆ3"3ᣨ333ᣨ333ᣨ333ᣨ333ᣨ333ᣨ333㞅33㞇333㞇333㞇333㞇333㞇333㞇3$3㥐3Ƞ3㭰3Ķ3㞫3-333333333͘333ᣨ33333333333ᣨ333ᣨ333ᣨ333ᣨ333㞫33картоплі, або на письмовий стіл тощо. В усіх цих пропорціях знаходить вираз мінова вартість пари чобіт. Але що є в основі цих пропорцій?

Вони не можуть визначатись споживною вартістю цих різних товарів. Дві різні споживні вартості неспівставні, адже пара чобіт і кукурудза задовольняють абсолютно різні потреби, які прирівняти неможливо.

Мінові відношення між різними товарами не визначаються і їх корисністю. В процесі історичного розвитку пропорції, в яких обмінювались товари, дуже змінюються. Зокрема, колись дуже давно залізо було значно дорожчим за золото; лише століття тому алюміній був у сотні разів дорожчим, ніж сьогодні, хоча його корисність, навпаки, зросла.

Отже, хоча різниця споживних вартостей є необхідною умовою обміну товарів, але вона не може бути основою для їх якісного виміру.

3. Загальним для усіх товарів, що робить їх кількісно порівняними, є втілена у них праця. Кожен товар — ніби частина людської праці, яка позбавлена будь-яких відмінностей. Товари прирівнюються між собою у відповідності з тією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво.

Отже, в основі мінової вартості знаходиться витрачена на виробництво товарів суспільна праця, яка утворює вартість товарів.

Вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість — лише форма виразу цієї внутрішньої суті, зовнішній її прояв.

Товар — це єдність споживної вартості і вартості, причому остання проявляється лише у формі мінової вартості.

Між споживною вартістю і вартістю товару існує внутрішня суперечливість, ці дві властивості товару являють собою єдність протилежностей. Як споживні вартості різні товари якісно різнорідні і кількісно неспівставні; на противагу цьому, як вартості товари однорідні і співставні як втілення суспільної праці.

Наступна властивість товару — це його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона е категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.

Отже ще одна властивість товару — це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним.

Таким чином, товар як продукт виробництва являє собою єдність трьох основних властивостей: корисності, відносної рідкісності і вартості. Ці властивості є спільними для всіх товарів, що виробляються.

Вартість — це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою. Продукт праці стає товаром лише за наявності двох невіддільних сторін — споживної вартості та вартості. Двоїстість полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Саме це визначає двоїстий характер товару.