12. Історія України у поемі Котляревського «Енеїда»

«Енеїда» І. П. Котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. Перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури.

«Енеїда» є своєрідною енциклопедією етнографії українського життя XVIII століття.

«Енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII — початку XIX ст. Енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу.

В образах троянців, латинців, карфагенян, сицилійців, олімпійських богів поет розкрив живу українську сучасність, зобразив яскраві типи різних суспільних верств, реальні ситуації й колізії, дав соковиті картини української дійсності.

.

Крізь травестійно-бурлескний шар в «Енеїді» Котляревського виразно виступає живий реалістичний струмінь, неприхована правда життя. У поемі надзвичайно широко показано українські народні звичаї. Тут вечорниці і ворожіння, похорон і поминки, одяг чоловічий, жіночий і дівочий, страви й напої, танці й розваги, музика, пісні, живопис, імена людей, назви місцевостей тощо.

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.

У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

11.»Енеїда» Котляревського серед інших травестувапнь Вергілієвої «Енеїди»

За основу сюжету «Енеїди» І. Котляревський узяв античну епопею Марона Публія Вергілія й суттєво, оригінально переробив її.

Вергілій наділяв своїх героїв-богів безмежною силою, ідеальними рисами вдачі вершителів людської долі, зображував їх у суто класицистичному стилі. Ця героїчна урочиста поема написана гекзаметром (Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, поширений у творах античної літератури), який надає твору поважності, піднесеності й урочистості. Автор прославляє троянців і римлян. Головна думка — утвердження божественного походження влади римських імператорів.

Західноєвропейські письменники створили ряд пародій на «Енеїду» Вергілія з однотипними назвами: «Перелицьована "Енеїда"» (Дж. Лаллі, Італія), «Перелицьований Вергілій» (Скаррон, Франція), «Вергілієва "Енеїда", або Життя й пригоди благочестивого героя Енея» (А. Блюмауер, Німеччина), «Перелицьована Вергілієва "Енеїда"» (М. Осипов, О. Котельницький, Росія). Попередники І. Котляревського у своїх переробках в основному пародіювали образи й події оригіналу. Ці переробки стали лише певним історичним фактом. Травестія ж І. Котляревського пережила свій час, чарує своєю красою й неповторністю сучасних читачів і захоплюватиме наших нащадків.

Письменник відходить від Вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. Поема Котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. Дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. Перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору.