52.Художній аналіз балади м.Костомарова “Пан Шульпіка”.

Тема:падіння людської моралі та совісті – у баладі “Пан Шульпіка”. Шульпіка – польський пан, який викрав дівчину задля власної забави. Він здійснив тричі насильство : знехтував свободу дівчини, викрав у матері доньку, а у хлопця – кохану.

Діалог: (двох героїв – матері та юнака )– це підсилюючий елемент, що вказує на важкість провини пана. Таке нехтування почуттями, волею та свободою людей не залишає хлопцю іншого вибору як тільки кривава помста, розбурхує ту ж стихійну силу гніву, яка сліпне при виді панського горя, прозріває лише по здійсненню справедливої розправи.

Ой вискочив козаченько з куща лозового –

Покотився пан Шульпіка з коня вороного.

Формою і стилем балада наближається до відомої української пісні про трагічну долю Бондарівни, але в змісті є чимало відмінного: Бондарівна не підкорилася панові - і загинула. Пан Канівський лишився непокараний.

В поетичному доробку романтиків (перед Шевченком) цей твір, мабуть, найрадикальніший!

53. Романтичні балади м.Костомарова.

Не без впливу гоголівського «Тараса Бульби» створено романтичну баладу «Максим Перебийте»; історичну основу має віршоване оповідання «Щира правда», забарвлене іронією. На історичних, але вкрай романтично невиразних ремінісценціях побудовано поезії «Згадка», «Могила», «Полтавська могила», «Дід-пасішник» з портретом народного рапсода-кобзаря. Низка віршів — це фольклорні стилізації з мотивами розлуки, смерті козака на чужині, перетворення милої в зозулю.

Чи не найглибша тут — лірика кохання, сентиментально пишномовна, з обов'язковою релігійною атрибутикою («Зобачення», «Нічна розмова», «Панікадильце»).

54. Новаторство м.Костомарова-драматурга: теми, жанри, прийоми.

В архіві Костомарова зберігаються уривки нереалізованих п'єс із життя відомих діячів історії України (Хмельницький, Мотря Кочубей), що засвідчують тяглість і "героєцентричність" його драматургії. Тож у час, коли на початку ХІХ століття українська література ще не мала жанрів української історичної поеми, історичного роману й повісті, історичної драми, М.Костомаров намагався започаткувати жанр історичної драми, протягом трьох тижнів у лютому 1838 р. написавши історичну драму "Сава Чалий".

Драматургія Миколи Костомарова прикметна високою стильністю героїчних місць, широтою проблематики і тем, новаторством сюжетів, інтерактуальна в моделюванні культурних ландшафтів минулого (Боспорське царство, Рим), суспільного життя й етнічних міжнаціональних стосунків у Причорномор'ї і в Речі Посполитій, алюзіями в сучасні для автора обставини.

Драматургія вповні виявила оригінальність письменницького обдарування митця. Першим серед драматургів-романтиків ХІХ ст. він продуктивно опрацював історичні теми, художньо їх переломив націєтворчо. Як і в прозі, у драматургії Микола Костомаров інтерпретував ті сюжети з історії, у яких із особливою силою виявлялося прагнення народу до звільнення від іноземного поневолення, оборона віри і звичаїв. Стійкий у п'єсах із українського минулого інтерес до Хмельниччини, гайдамаччини.

П'єси Костомарова – принципово нове явище в розвитку української драматургії першої половини XIX ст. Драматургічна майстерність письменника-романтика, результативність його індивідуального внеску – в плеканні українською літературою ідеалів демократії та свободи. Хоч майже всі драматичні твори Костомарова виникли на історичному грунті, їх конфлікти, характери чільних героїв мають виразно національне начало і спрямування. У драматичних творах Костомарова щасливо поєднався талант майстра слова з великою ерудицією вченого-історика.

Сюжети і конфлікти драматичних творів служать автору для утвердження моральної вищості українського народу, його здатності до демократичного співжиття з іншими етносами. Костомаров намагався дати всебічне і естетично виразне висвітлення цих мотивів. Порушувані в його п'єсах проблеми, як правило, спроектовані на актуальні явища суспільної дійсності XIX століття, сфокусовані драматургом на становищі України в Російській імперії. Підтекстово автор формував місткі філософські узагальнення щодо самобутності українського народу, створення умов для реалізації його потенціалу.