62. Балади і.Вагилевича “Мадей”, „Жулин і Калина”.

Дві тогочасні українські балади - «Мадей» та «Жулин і Калина»- написані, мабуть, спеціально для «Зорі» або для «Русалки Дністрової», де й надруковані (у збірнику «Син Русі» творів І.Вагилевича і Я.Головацького не було).

Герой балади «Мадей», як і ватажок опришків Медведюк з оповідання М.Шашкевича «Олена», наділений богатирською силою, жадобою боротьби за справедливість. Як і для Медведюка, для Мадея рідний дім - Бескиди, Чорногора. Дія в творі відбувається значно раніше - десь за часів Данила Галицького, коли на карпатські землі нападали угри.

На баладі «Мадей» помітні впливи «Слова о полку Ігоревім», народної пісні, а також «Краледвірського рукопису». Коли князя Ігоря лиховісне знамення відвертає від походу до Дону великого, він усе-таки вирішує «випити шоломом Дін» і «копіє приломити конець поля половечеського». Коли Мадею радять повернутися додому, бо «тьмою-вихром ідуть угри», він, як мужній патріот і захисним вітчизни, також рішуче заявляє:

Ніт вертаться сив Мадею

З соромом додому.

. . . . . . . . . . . . . .

Кіньми зорю долиноньку,

Засію стрілами -

Переломлю вражі тучі...

У «Слові» напередодні битви Ігоря з половцями «коні вжуть за Сулою», «труби трублять у Новгороді», і в баладі І.Вагилевича перед битвою Мадея з уграми «трублять роги зубровії, сумно коні рзають». У змалюванні ж самого бою І.Вагилевич більше залежний від «Краледвірського рукопису».

Багато ворогів знищив богатир Мадей, та сили були нерівні і тяжкопоранений, він потрапляє в полон і через зозулю передає сумну звістку додому:

Подібне закінчення маємо і в народній пісні «Злетіли ворони з чужої сторони», записаній І.Вагилевичем від матері.

Баладу «Жулин і Калина» І.Вагилевич назвав казкою. Вона побудована на гуцульській демонології і має в своїй основі народний сюжет про нещасливе кохання. Вірний романтичній традиції - зображувати виняткових героїв у виняткових обставинах,- автор перенаситив твір «сив туманами», «пітьмою», «хащами», «болотами», «вовчими зірницями», а відтак «розпукою», «сльозами», «серцями закервленими». Причина страждання й трагедії Жулина - розбита любов. Гине вродлива Калина-відьма, гине через неї і Жулин: «Вергся в синій вир глибокий, в ріку бистренькую».

З уваги на винятковість героїв і обставини романтики, українські й світові, нерідко населяли свої твори різними духами, нечистою силою, мавками, русалками, лісовиками. Міфологічний елемент наявний і в баладі «Жулин і Калина». Навіть у самій назві «Русалка Дністровая» відчувається данина романтичній поетиці.