33. Тема “малої людини” у прозі є. Гребінки.

Гребінка досліджував особливості втілення теми “маленької людини” в “петербурзькому тексті” .

Звертаючись до теми “маленької людини”, письменник зображує Північну Пальміру як місце фізичної загибелі (“Записки студента”, “Доктор”), божевілля (“Перстень”), моральної деградації “маленької людини” (“Иван Иванович”, “Дальний родственник”, “Сеня”) або втрати нею свого таланту (“Игрок”, “Первый концерт Рубини”). Трагічний фінал, що чекає на багатьох “маленьких людей” у творах Гребінки, зближує його твори з “петербурзькими повістями” Гоголя.

У російськомовній прозі Гребінки образ “маленької людини” змальований всебічно. З одного боку, письменник зобразив недалекого та егоїстичного дрібного чиновника, в якого відсутнє почуття власної гідності і який мріє будь-що досягти кар’єрного росту та багатства в суспільстві (“Иван Иванович”, “Игрок”, “Дальний родственник”, “Лука Прохорович”, “Сеня”). Подібних героїв автор наділяє такими негативними рисами, як брехливість, жадібність, грубість, заздрість. Вони успішно процвітають у Петербурзі, але деградують як особистості. Письменник зображує їх не тільки як породження суспільства, але і як його жертв.

У 1840-і роки в прозі Гребінки з’являється ще один тип “маленької людини” – людини високих прагнень та поривань, яка має багатий внутрішній світ (“Записки студента”, “Доктор”). Потрапивши до столиці, демократичний герой Гребінки страждає від власної довірливості. Він сприймає події, що відбуваються в його житті, як неминучу долю, і, не бажаючи боротися з нею, гине. Стикаючись з обманом та приниженням, він поступово усвідомлює, що ідеал столичного міста, створений його уявою, далеко не відповідає дійсності. У творах письменника постать довірливого, чесного і скромного героя, зображена на тлі жорстокого й прагматичного Петербурга, сприймається як маргінальна.

34.Жанрово-композиційні особливості повісті є.Гребінки “Приключения синей ассигнации”.

«Приключения синей ассигнации», в якій викривальний пафос, сатиричні тенденції порівняно з попередніми творами виявилися набагато виразніше. За ідейним задумом і композиційною побудовою повість очевидно перегукувалася з «Мертвими душами» М. Гоголя. Як поїздки Чичикова з метою купівлі мертвих душ дали можливість Гоголю очима свого героя оглянути майже всю Росію і показати у всій багатогранності суспільне життя, так і суб'єктивно авторська розповідь синьої асигнації, що протягом багатьох років переходила з рук у руки (з атласного поміщицького гаманця за пазуху його коханки, з кишені «небритого жирного человека» до господаря корчми, з портфеля губернського секретаря в іменинному торті до його начальника, з рук збіднілої міщанки до залізної скрині старого скнари і т. д.) дала можливість Гребінці на цей раз змалювати ще ширшу картину непринадної миколаївської дійсності, викрити антигуманну сутність зображуваних характерів

35.Новаторство є.Гребінки-байкаря. Жанрово-стильові особливості жанру байки у творчості митця.

Новаторство байок Гребінки полягає в їх демократизмі та народності. Адже оцінки суспільним явищам, вчинкам людей, представникам різних верств населення байкар дає з позицій оповідача з народу. У байках Є. Гребінки «простий чоловік», це чий погляд на світ, добро і зло виразно протистоїть позиції панів, чиновників, напасників народу. Оповідь наратора щира й простодушна, але сповнена іронії і народним гумором та дотепністю. Байкар показує персонажів

у комічному, а іноді в бурлескному плані, як-от у байці «Грішник». Цар у «люльку пхав вогонь, і люлька

гасла в роті», цар клявся, немов простолюдин: «Щоб луснув я, щоб я до вечора сказився». Мовлення оповідача насичене народними прислів’ями, приказками, фразеологічними зворотами: «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать»,«Дурний! Дурний! А в школі вчився», «Чорти б їх мучив матір!» та інші. Коло персонажів у творах Є. Гребінки широке: у байках-приказках діють алегоричні образи Цапа, собачки Муцика, Гусей, Лебедя, Зозулі, Снігура, Лисиці, Ворони, Ягняти, Гаю, Коня, у байках-казках — це люди, зокрема Мірошник, Хазяїн, Пан, Син, Батько,школяр Денис та інші. При цьому всі герої мають власні характерні риси. Наприклад, Лисиця у байці «Ведмежий суд» зображується, як судови крючкотворець, а Цап в однойменній байці — нерозумним прокурором. У такий спосіб байкар осуджує загальнолюдські і суспіль-

ні пороки: несправедливість, згубні пристрасті, жадібність, марнославство, заздрість, нерозважливість. Відповідно до жанру кожна байка поета має дидактичне спрямування, забарвлення національним колоритом, що виявляється у змалюванні побуту, звичаєвого права і норм життя народу, відтворенні світогляду й мовлення українців.У багатьох байках автор порушував морально-етичні питання життя українського народу («Лебідь і Гуси», «Могильні родини», «Мірошник», «Дядько на дзвониці»). Вони перейняті любов’ю до людини, прагнуть застерегти її від нерозважних вчин-

ків. Народний оповідач від імені автора засуджує чванство і шанує порядність. Так, у байці «Соловей» прославляє скромність і талановитість трударя. Чесну людину ніхто не в силах очорнити («Лебідь і Гуси»). Оповідач напучує читача:

оцінюючи когось, потрібно самому бути скромним і совісним, бо інакше інші тебе осміють («Верша та Болото», «Дядько на дзвониці»). Часто хвалькуватість і чванливість до добра не доводять («Цап»), а скупий і лінивий завдає собі шко

ди («Мірошник»). (Верша — сплетена з лози риболовна снасть конічної форми.)Демократичним поглядом на світ

характеризуються байки «Рибалка», «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Пшениця», які мають виразну життєву основу. Водночас Гребінчині твори відзначаються сатиричним спрямуванням у змалюванні тогочасного антигуманного світу.

Сатиричну картину царського правосуддя поет змоделював у байці «Ведмежий суд». У цьому творі Гребінка використав

тричастинну структуру: експозицію, опис сюжетної ситуації та несподівану розв’язку. Хитра Лисиця подала до суду скаргу на попелястого Вола, що він «на панській винниці пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль». Для читача

байки таке звинувачення безглузде, адже це звичайна їжа для Вола. Проте суддя Ведмідь та підсудки Вовки вирішують справу на свою користь: адже можна смачно поживитися, бо Віл «ситненький був». Алегоричні образи надзвичайно яскраві. Навіть не вислухавши Вола, судді присудили «за такі гріхи його четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні

часті, Лисиці ж ратиці оддать». Читачеві зрозуміло: проста людина була безпідставно звинувачена, стала жертвою антигуманного суду. Судові чиновники дбають не про боротьбу зі злочинствами, а про свою особисту вигоду. Колоритність байки увиразнюється за допомогою прийому пародіювання судового стилю тих часів: «опреділили і при-казали записать: «понеже Віл признався попелястий». Змальована подія набула типових узагальнень про царське правосуддя в Україні, стала свідченням безправ’я народу перед такою владою

36Художній аналіз байки Є.Гребінки “Ведмежий суд”.

Тема

Ідея викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах

Основна думка

Жанр: Літературна байка

Особливість байки

Проблематики байки: людина і суспыльство, корупція

Гребінка правдиво відтворював тяжку долю людини-трудівника, шахрайство судових чиновників, хижацтво повітової адміністрації. Показовою щодо цього є байка «Ведмежий суд». В цій байці розкрита яскрава картина судового свавілля - від повної беззахисності невинного підсудного і аж до типового факту доносу. Викриваючи продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки наказують простого трудівника, уособленого в образі Вола. В своїх діях судді керувалися передусім принципом особистої зацікавленності. Навряд чи вони стали б судити Вола лише тому, що Лисичка подала наклепницьку заяву, до того ж нічого не обіцяючи їм. Трагедія неззахисного Вола не в тому, що він «їв сіно, сіль...», а в тому, що «ситненький був». Судді бачили перед собою добру поживу і не бажали упустити її. Ось у чому, виявляється, криється справжня причина того, що вони засідали «трохи не цілі сутки» і в таких муках «народжували» кривавий присуд Волові. Таким чином, горе-судді у байці «Ведмежий суд» самі є найпершими і найбільшими порушниками того, що відповідає правовій основі життя.

37Романтизм і проблеми національного самоутвердження народу.

???

38Зміст і характер розвитку українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

Основна властивість романтизму як творчого напряму

Домінанта суб’єктивного над об’єктивним;

Намагання не відтворювати, а перетворювати дійсність;

Висунення на перший план винятковості (в характерах і обставинах);

Людина – частина всеосяжної природи;

Інтерес до всього екзотичного;

Поєднання буденного й незвичайного, комічного і трагічного...

Романтизм в Україні ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ:

Велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики;

Ідеалізація патріархальних відносин;

Не характерне в цілому для романтизму поєднання національного і соціального начал(зокрема, наявність соціальної детермінованості характерів);

Ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям;

“світова туга” набуває характеру національної туги за минулою славою і волею України

39Жанрова система українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, “думи”,медитації

Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити. Вони розширили й оновили старі художні форми, розробили жанри історичного роману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досягли небувалої майстерності в ліричній поезії

40Харківська школа романтиків.

Харківська школа романтиків — гурт українських молодих поетів — професорів і студентів Харківського університету 1830–1840 років.

Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів А. Шамрай.

Головні представники Харківської школи романтиків: Іван Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Л. Боровиковський, Михайло Петренко, О. Шпигоцький.

Діяльність цього гурту поетів, як і в інших народів доби романтизму, пов'язана з пробудженням національної свідомості, наслідком чого виникло зацікавлення народною творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчості на основі народних пісень, переказів, легенд, вдавалися до історичних мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко): дивлячись на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхнення. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-мефодіївцями, не вірили у можливість національного відродження українського народу. Засуджуючи культивований попередньою генерацією письмовий бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами П. Куліша, українській освіченій верстві, що «в неї є рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика».

Виявом цього нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», написані пізніше, після переходу М. Костомарова до Києва, в яких уперше проголошено ідею українського месіянізму, хоч сам автор їх був досить хиткий у своїх національно-політичних поглядах.

Загалом харківська школа романтиків привнесла в українську літературу нові принципи художньої творчості, дух історизму, що виявися в ідеї неперервного розвитку, зверненні до національного минулого, розуміння життя народності як динамічного процесу.

41Фольклорно-міфологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

В Україні основу романтичного напряму склав національно-культурний рух, який, власне, іц характеризувався зведенням до глибин народного життя й перш за все до глибин народної поезіїяк частини “природи”. Яка цінувалася вище за цивілізацію. Однак, хоч поети і користувалися фольклорними образотворчими прийомами та засобами, проте при реалізації художніх задумів вносили в твори чимало нового, суто авторського.

42Фольклорно-історична тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

Була зумовлена як усною народною поетичною творчістю, так і науковими працями з історії України. Заглиблення в минуле, а почасти й милування ним стимулювалося передовсім невловоленням сучасністю, прагненням вирватися з її задушливої атмосфери. Погляди зверталися до козацьких визвольних рухів, в яких приваблювала романтиків відвага, героїка, благородний неспокій.

43Громадянська тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

Пов’язувалася з оспівуванням боротьби народу проти чужоземних поневолювачів, оскільки крім загальноєвропейських обставин, які мали вплив на формування романтизму як напряму і творчого методу, в східнослов’янських літературах склалася своєрідна ситуація у зв’язку з національно-визвольними рухами в країнах, що перебували в колонізаторській залежності від могутніх імперій, якими були Росія та Австро-Угорщина. Пафос національно-визвольної боротьби висуває патріотичну проблематику на перший план, а боротьба за розвиток національної літератури і мови стає естетичною програмою письменників-романтиків.

44Особистісно-психологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років ХІХ ст.

Пов’язана з увагою письменників до внутрішнього світу особистості. Романтики відкрили надзвичайну складність, суперечливість людської душі її невичерпність. Художній психологізм у їхній творчості грунтується на розкритті незвичайності дій і вчинків героїв, підкресленні їхніх бурхливих, всепоглинаючих пристрастей, джерелом яких часто виступало ірраціональне, підсвідоме.