50. М.Костомаров і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО (братство) таємна політична національно-патріотична організація (грудень 1845 — березень 1847, Київ). Засновники: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш. Зв'язки з К.-М.т. підтримували ще близько 100 чоловік. К.-М.т. ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав.

Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою «Закон Божий (Книга Буття українського народу)». Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславінізму: «Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах».

51. М.Костомаров – історик, фольклорист, етнограф.

Український і російський історик, етнограф, фольклорист, письменник

Народився 16 травня 1817 р. в с. Юрасівка в родині поміщика. У 1836 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.. Викладав у гімназіях Рівного і Києва, з 1846 р. — ад’юнкт-професор Київського університету.

1846 р. разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком заснував таємну політичну антикріпосницьку організацію — Кирило-Мефодіївське товариство й був автором одного з його програмних документів — «Книги буття українського народу». Члени товариства поширювали ідеї визволення всіх слов’янських народів і формування єдиної слов’янської федеративної республіки.

1847 р. після розгрому товариства був заарештований і ув’язнений до Петропавловської фортеці у Петербурзі. У 1848— 1856 рр. відбував адміністративне заслання в Саратові. З 1862 р. М. Костомаров займався виключно науковою діяльністю. Автор понад 200 праць переважно з історії України XVI— XVIII ст.

Праці М. Костомарова, зокрема монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879—1880), «Гетьманство Юрія Хмельницького» (1880), «Мазепа» (1882), «Гетьманство Виговського»

(1883). «Павло Полуботок» (1885), присвячені визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., були новим словом в історіографії XIX ст., започаткувавши народницький напрям в українській історіографії.

Учений обґрунтовував право України на національний розвиток, на свою літературу і культуру, обстоював думку про «самостійність української мови», «її право на незалежне місце серед слов’янських мов». Козацтво, як вважав М. Костомаров, було «прагненням народних мас до побудови чогось нового».

Праці М. Костомарова з історії України давали уявлення про самобутність політичного, економічного і культурного розвитку, особливості національного характеру українського народу.

Творчість М. Костомарова-письменника (літ. псевдонім Ієремія Галка) пов’язана з розвитком українського романтизму. Найзначніші його твори — повість «Сорок літ» (1840), «Казка про дівку Семилітку» (надрукована 1860), казки «Торба», «Лови» (1843), драма «Сава Чалий» (1838), трагедія «Переяславська ніч» (1841), повісті російською мовою «Кудеяр» (1875) і «Черниговка» (1881) та ін. Більшість поезій увійшли до збірок «Українські балади» (1839) і «Вітка» (1840). Переклав українською мовою твори Дж. Байрона, У. Шекспіра. Був одним з перших українських літературних критиків.

У1870 р. М. Костомарова було обрано членом Південнослов’янської академії, 1876 р. — членом-кореспондентом Петербурзької АН і почесним членом Сербського вченого дружества.

Помер 19 квітня 1885 р. в Петербурзі.