48. Художній аналіз балади а.Метлинського “Підземна церква”.

Так, вже на початку “Підземної церкви” відчувається туга автора за славним минулим, ностальгія за славними давніми часами:

Давно, давно вже Київ панував:

Його церкви аж хмари зачіпали

І шапки хоч би хто йому здіймав, –

Так далі слави вже йому не стало!

Та на Дніпрі ж таки була і Січ…

Так споминать не дуже б то пристало!

Художність цієї балади, як і багатьох інших поезій Метлинського, походить від поетизації степу, козацького роздолля, коханої старовини. Лірик надавав постбайронічній “світовій тузі” національних рис:

Поки жили козак, списи й шаблюки,

Не добував нічого даром лях!

Вже стерпів і козак немало муки:

Вмирав на палях він і в кайданах…

Так і в чужій крові пополоскав він руки

Й попанував в лісах і у степах!

А.Метлинський в баладі “Підземна церква” освоював, трансформуючи їх певним чином, мотиви цвинтарної поезії.

Пішли під землю дзвони і пропали…

Та й досі кажуть, як умре козак, –

Гудуть ті дзвони, плачуть, мов з печалі,

А іншого так – диво! – за життя

Ще на світі ті дзвони поминали…

В основу цієї балади покладено народний переказ – усну оповідь про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов’язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого. На цьому наголошує і сам автор у рядках:

Випитував я декого з старих,

Котрі ще ляха й унію видали,

Як діялося, що колись було…

А що, миряни, слухати б бажали?

Казав мені один чернець...

Розповідаючи один з народних переказів, нібито (а може, й справді) почутий від ченця, А.Метлинський дотримувався усіх ознак переказу. Так, доба, коли відбувалися відомі вже нам події, менш давня, ніж в легендах. Переказ цей локально прикріплений до певного географічного пункту (“У Києві всьому, всьому зачало...”), а також вказується джерело і походження розповіді, як ми вже зазначили вище.

Новаторством Метлинського було зображення дещо фантастичних подій, хоча головною характерною рисою переказу, що відрізняє його від легенди, є відсутність надприродних подій і явищ.

49. Історичне минуле України в інтерпретації а.Метлинського.

Для одного з найвизначніших представників українського романтизму Амвросія Метлинського (1814-1870) козацькі часи були добою національної гідності (поезії «Бандура», «Степ», «Спис», «Козак та буря», «Козача смерть»); героїчні характери історичного минулого протистоять нікчемним персонажам сучасного авторові періоду. Тема колишньої слави козацтва, гіркого смутку за тим, що назавжди відійшло, звучить у творчості Амвросія Метлинського.НАПРИКЛАД: У баладі «Козачая смерть» поет з жалем стверджув: там, «де недавно козак гомонів, його кінь тупотів», тепер тихо, спокійно. І постав перед нами «степ-земля», що «рідну й нерідну кров допиває», поле бою, рясно вкрите трупами. А проміж трупами, вмираючи, старий козак із сином розмовляє. Трагедійність ситуації пояснюється запитаннями сина. Болять йому рани, важко помирати, не нажившись, не долюбивши, далеко від матері, від рідних.

«Батьку, батьку! Хто по нас заплаче,

Хто нас поховає?» –

«Чуєш, синку! Чорний ворон в'ється, кряче,

За дяка співає! »