21. Поняття терміну «послуга» в праві єс

"Послугами" у сенсі Договору про заснування Європейської спільноти є послуги, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу. "Послугами", зокрема, є: (a) діяльність промислового характеру; (b) діяльність торгівельного характеру; (c) діяльність ремісників; (d) діяльність осіб вільних професій. Без порушення положень Підрозділу про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, на таких самих умовах, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.

Суд ЄС вирішив, що освіта, яка оплачується державою, не є по­слугою згідно зі Договору про заснування ЄС. Платні меднчні або освітні послуги можуть підпадати під дію ДФЄС.

Директива визначає сфери, иа які не розшжсюджусться свобпда па­лання послуг: сфери транспорту: фінансів; електронних комунікацій та мереж; аудіовізуальні послуги; послуги у сфеері азартних ігор: послуги, пов язані з виконанням офіційних функцій; соціальні послуги: послуги приватних охоронних фірм; послуга нотаріусів; послуги у сфері охорони здоров'я (ст. 2).

Крім того, надання поштових послуг, послуг з постачання електро­енергії. газу. води, утилізації відходів, захисту інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством ЄС (ст. 17).

Вилученою з-під дії положень ДФЄС про свободу руху послуг зали­шається також спортивна діяльність.

Інші винятки з цієї свободи стосуються насамперед видів діяльнос­ті, пов’язаних з виконанням офіційних владних повноважень; обмежень, які виходять з міркувань публічного порядку, державної безпеки та охо­рони здоров'я (статті 51 та 52 ДФЄС).

22. Правове регулювання пересування особи на територію іншої країни-члена єс з метою надання або отримання послуг.

Директива ЄС закріплює право громадян Євросоюзу вільно пересуватися в його межах з метою отримання послуг,визначає отримувачів послуг.

Практика Суду ЄС сприяла вирішенню широкою спектра питань, пов’язаних з отриманням послуг в ЄС.Суд ЄС зазначив, що розділ Доювору про заснування Європейського співтовариства щодо послуг поширюєть­ся також иа громадян держав-членів Євросоюзу, які бажають отримати послуги і виїжджають з цією метою до іншої країни Євросоюзу. До кате­горій одержувачів послуг належать туристи; особи, якім потрібно ліку­вання за кордоном; особи, які виїжджають за кордон па навчання; під­приємці. Проте Суд ЄС визнав, що права осіб, які отримують послуги на території іншої держави-члена. не є тотожними нравам, гарантованим правом Євросоюзу працівникам-мігрантам. Насамперед це стосується нрава робітників держав-членів на працевлаштування, доступу до підго­товки у професійних училищах, доступу до соціальних і податкових пільг тощо.

Отримуючи послуги у сфері професійної підготовки, громадяни з інших держав-членів мають право проходити таку підготовку у будь- якій країні Євросоюзу на тих самих умовах, що й громадяни цієї країни. Суд ЄС визнав право рівної плати за про­фесійну підготовку громадян держав-членів Євросоюзу, взявши до уваги положення права Євро­союзу, які вимагають забезпечити доступність професійної підготовки для громадян країн Євросоюзу і забороняють дискримінацію на націо­нальному грунті.

Визнавши право студентів на однакову плату за навчання, Суд ЄС, однак, відмовився підтримати право громадян з інших країн Євросоюзу на отримання стипендій і грантів з державних фондів країни перебуван­ня і вказав, що вони не підпадають під дію Договору про заснування Єв­ропейського співтовариства .На думку Суду ЄС, це вимагає значних фінансових витрат і по­в'язано зі складністю для держав-членів забезпечити взаємність у вирі­шенні цих питань.