9. Принцип субсидіарності та пропорційності в системі принципів права Європейського Союзу.

Принцип пропорційності. Принцип пропорційності передбачає, що застосовані засоби повинні бути адекватними очікуваному результату. Так можна застосовувати лише такі відхилення від загальної норми, які необхідні для досягнення мети цього відступу; покарання повинно бути відповідним провині; забороняється накладати значні зобов'язання на будь-яких осіб заради того, що не має великого значення для інших.

За цим принципом, будь-який обов'язок або заборона, накладена органами публічної влади на громадян, не повинні виходити за межі необхідної мети вживаних заходів. Якщо закон або інший правовий акт встановлює зобов'язання, яке явно не відповідна цілі його ухвалення, то він має бути анульованим. Явна невідповідність цілі правового акту передбаченим засобам їх досягнення також є підставою для скасування Судом відповідних положень правового акту або всього документа. Цей принцип записаний в Засновницькому договорі ЄС: «будь-які дії Співтовариства не повинні йти далі того, що необхідне для досягнення мети цього договору» (ст.3b).

Принцип субсидіарності – за цим принципом ЄС і його інститути повинні проявляти активність там, де держави-члени не в змозі успішно самостійно вирішувати проблеми своїх народів, а також там, де дії на рівні співтовариства здатні принести кращий результат, ніж коли проблема розв'язується на рівні окремих держав [Error: Reference source not found, c.26]. Цей принцип, закріплений у ст.5 Договору про заснування ЄС, встановлює певні обмеження на розширення сфер гармонізації. В цій статті записано, що «у сферах, які не є винятковою компетенцією Співтовариства, воно має право діяти на основі принципу субсидіарності лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою розв’язане окремими державами-членами, і тому, зважаючи на його масштаби і результати, буде краще виконано Співтовариством. Будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що необхідно для досягнення цілей даного Договору». Подальше уточнення змісту принципу субсидіарності міститься у Протоколі №30, який є додатком до Амстердамського договору про заснування ЄС. Принцип субсидіарності визначає засади розподілу компетенцій між європейськими інтеграційними організаціями та державами-членами. Закріплення цього принципу в установчому договорі дозволило встановити певні обмеження на подальше неконтрольоване розширення компетенції європейських інтеграційних організацій за рахунок її звуження у держав-членів.

Застосування принципу субсидіарності та пропорційності права єс по відношенню до держав членів

Попереднє пит..

Тема 7

1. Поняття та особливості джерел права Європейського Союзу.

Особливістю Європейського Союзу, що відрізняє його від інших міжнародних організацій, є наявність власного права, яке безпосередньо регулює відносини не тільки держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб.

«Джерела права - акти уповноважених органів влади, що встановлюють норми права і зовнішні форми правотворчої діяльності держави. Основні види джерел права: правовий звичай; прецедент (характерний для англосаксонської правової системи); нормативний акт; нормативний договір (угода між різними суб'єктами права) ».

Проаналізувавши вищенаведені визначення, можна дати визначення джерел права ЄС.

Джерела права Європейського Союзу - документи, що встановлюють норми права і зовнішні форми правотворчої діяльності Європейського союзу.

Джерела права Європейського Союзу - це зовнішні форми виразу його правових норм.

Система джерел права ЄС відрізняється великою своєрідністю. Вона обумовлена ​​особливостями формування європейського права та його структурою.

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони складають ядро правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним». Переважна частина загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених Союзом, закріплена саме тут.

У той же час джерела вторинного права за своєю юридичною силою повинні відповідати праву первинному, а у випадку протиріч підлягають скасуванню.

Самостійне положення займає третя група джерел - джерела прецедентного права. Вона поєднує в собі риси як первинного, так і вторинного права Союзу, займає проміжне положення між ними.

Професор Л.М. Ентін виділяє чотири головні групи джерел європейського права. По-перше, нормативно-правові акти, по-друге, загальні принципи права, по-третє, рішення Суду ЄС і, по-четверте, міжнародні договори.