12. Принцип вільного руху осіб в Європейському Союзі.

Як зазначає Кашкін, свобода пересування осіб в широкому сенсі складається з декількох блоків правових норм. Це:

а) норми, що регулюють свободу пересування непрацюючих громадян ЄС з метою проживання;

б) норми, що регулюють свободу пересування трудящих, а також членів їх сімей;

в) норми, що регулюють свободу пересування трудящих та інших осіб, які не є громадянами ЄС;

г) Шенгенські угоди, інкорпоровані в право ЄС;

д) норми, що регулюють свободу установи, тобто варіант свободи пересування, але для юридичних осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

Свобода пересування осіб у вузькому сенсі охоплює тільки свободу пересування працівників-мігрантів та членів їх сімей.

Необхідно відзначити, що починаючи з 1992 р. свобода пересування осіб повинна розглядатися в контексті громадянства Європейського Союзу. Відповідно до ст. 18 Договору про ЄС спеціально передбачає, що всі громадяни Європейського Союзу володіють правом свободи пересування та проживання, оскільки вони передбачені Договором.

Свобода пересування працівників і членів їх сімей є найважливішою основою будь-якого економічного союзу. Тому не дивно, що ця свобода була присутня ще в Римському договорі 1957. Договір присвятив свободу пересування працівників-мігрантів ст. 39-42. Принципово важливе значення має ст. 39 Договору, п. 2 якої містить визначення свободи пересування працівників. Він говорить: "Така свобода повинна включати скасування будь-якої дискримінації на підставі громадянства працівників держав-членів, по відношенню до найму, винагороді та іншим умовам роботи та найму". Свобода пересування працівників відповідно до п. 3 тієї ж ст. 39 Договору передбачає, що громадяни однієї держави-члена можуть брати реально зроблені пропозиції про працевлаштування в іншій державі-члені. Для цього вони можуть вільно пересуватися по території приймаючої держави-члена. Нарешті, після закінчення такої трудової діяльності вони можуть залишатися і знову шукати роботу на тих же правах, що й громадяни приймаючої держави-члена, або просто залишатися на території приймаючої держави-члена.

13. Правові засади вільного руху працівників в рамках єс.

В своїх рішеннях Суд ЄС визнав, що під визначення «працівника» підпадають особи, які:

1).втратили роботу і знайшли взамін іншу

2).працюють неповний робочий день

3).отримують заробітну плату нижче встановленого рівня соціальної допомоги

4).не мають контракту і навіть не отримують виплат грошима

5).лише шукають роботу (їх статус має певні особливості).

Як зазначає Кашкін, свобода пересування працівників і членів їх сімей є найважливішою основою будь-якого економічного союзу. Тому не дивно, що ця свобода була присутня ще в Римському договорі 1957. Договір присвятив свободу пересування працівників-мігрантів ст. 39-42. Принципово важливе значення має ст. 39 Договору, п. 2 якої містить визначення свободи пересування працівників. Він говорить: "Така свобода повинна включати скасування будь-якої дискримінації на підставі громадянства працівників держав-членів, по відношенню до найму, винагороді та іншим умовам роботи та найму". Свобода пересування працівників відповідно до п. 3 тієї ж ст. 39 Договору передбачає, що громадяни однієї держави-члена можуть брати реально зроблені пропозиції про працевлаштування в іншій державі-члені. Для цього вони можуть вільно пересуватися по території приймаючої держави-члена. Нарешті, після закінчення такої трудової діяльності вони можуть залишатися і знову шукати роботу на тих же правах, що й громадяни приймаючої держави-члена, або просто залишатися на території приймаючої держави-члена.