10. Заходи вибіркового та загального застосування.

Як зазначає Муравйов, Директива 70/50/ЄЕС містить тлумачення та встановлює рамки за­стосування «Заходів, які мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням» (далі - ЗЕКО). Стаття 2.3 містить перелік приблизно 20 заходів, які можуть мати дію, еквівалентну кількісним обмеженням (наприклад: фік­совані ціни на імпорт, вимоги гарантій щодо імпортованих товарів, засто­сування виключно до імпорту норм розмірів, форми або презентації про­дукції). Директива розрізняє дві групи ЗЕКО:

1)різного (вибіркового) застосування, тобто такі, що «перешкоджа­ють імпорту товарів, включаючи заходи, що стають па заваді імпорту або роблять його дорожчим за вітчизняну продукцію» (ст. 2.1). Вони не сто­суються вітчизняної продукції. Прикладами ЗЕКО різного застосування є вимоги щодо отримання ліцензій на імпорт та експорт, надання пільг вітчизняній продукції, проведення кампаній типу «купуйте національ­не», вимога обов’язкової вказівки на походження товарів, фіксація ціни, маркування відповідно до походження і призначення товарів тощо;

2)загального застосування стосуються дискримінаційних норм, які не проводять різниці між вітчизняною та імпортованою продукцією, проте можуть обмежувати торгівлю. Тобто заходи, «однакові для вітчизняної та імпортної продукції». Вони суперечать ст. 34 тільки толі, коли «обме­жувальні дії щодо вільного руху товарів не пропорційні цілям» або коли «можна досягти тієї ж мети іншими заходами, менш радикальними, ніж перешкода для торгівлі» (ст. Отже, може виявитися, що норми загаль­ного застосування є прийнятними, якщо вони відповідають принципу пропорційності.

11. Винятки із заборон встановлені статтями 34 і 35 дфєс.

У статті 34 ДФЄС зазначено: «Кількісні обмеження на імпорт, а та­кож будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами». А ст. 35 ДФЄС стверджує: «Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами».

Стаття 36 містить перелік підстав, які дозволяють подолати заборо­ни, встановлені у статтях 34 та 35 ДФЄС. У ній зазначено, що «положен­ня статей 34 та 35 не перешкоджають застосуванню заборон чи обмежень на імпорт, експорт і транзит товарів відповідно до принципів суспільної моралі; публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних багатств, які ма­ють художню, історичну чи археологічну цінність: захисту промислової і комерційної власності. Такі заборони чи обмеження не є однак, засо­бом дискримінації чи прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами.

Цей перетік підстав є вичерпним, а самі підстави для введення за­борон на засадах ст. 36 не мають комерційного характеру. З іншого боку. ч.2 ст. 36 містить застереження про необхідність об'єктивного обґрунтування при спробі захистити вітчизняного вироб­ника.

Наприклад, щодо вимог захисту суспільної моралі показовою є справа 34/79, яка стосувалася імпорту до Великої Британії по­рнографічних матеріалів з Нідерландів. Суд ЄС підтримав позицію Ве­ликої Британії, митне законодавство якої забороняло ввезення до країни товарів, що мають непристойний характер, якщо вони потенційно пов’я­зані з «розбещенням». При цьому Суд ЄС урахував те, що у Великій Британії торгівля такою продукцією незалежно від того, де вона виробляється є забороненою. Тому про дискримінацію іноземних виробників не йшлося.

Для захисту промислової і комерційної власності провідною є док­трина вичерпаних прав, яку розробив Суд ЄС. Суть її полягає у тому, що у разі виходу об’єкта права на інтелектуальну власність на внутрі­шній ринок наступає вичерпання права власника на його реалізацію. Тому правомірними будуть обмеження у торгівлі на підставі права на захист інтелектуальної власності лише тоді, коли товар ще не з’явився на ринку держави-члена. Суд ЄЄ застосував цю доктрину щодо автор­ських свідоцтв, патентів, товарних знаків.