7. Заборона непрямого захисту через оподаткування.

Як зазначає Муравйов, внутрішнє оподаткуван­ня, яке передбачає непрямий захист вітчизняних продуктів, суперечить ст. 110 ДФЄС.

Друга частина ст. 110 ДФЄС має більш широке тлумачення, ніж її перша частина, оскільки робить недоцільним вирішення питання про подібність вітчизняної та імпортованої продукції. Згідно з цією части­ною необхідно, аби було доведеною, що вітчизняні та імпортовані виро­би (не будучи подібними) фактично конкурують, і що в результаті дії спірного податкового режиму забезпечується непрямий захист вітчизня­ної продукції. Справа 170/78 сто­сувалась конкуренції між вином та пивом на англійському ринку. Для Англії вино є типовим імпортованим продуктом, а пиво — типовим віт­чизняним продуктом. Не вимагає доказів, що це безсумнівно різнорідні вироби. У Великій Британії податок на вино був вищий, ніж на пиво. Суд ЄС повинен був встановити, чи можуть різні ставки податків зашко­дити продажу вина у Великій Британії. У своєму поданні до Суду ЄС Велика Британія робила наголос па тому, що ці вироби не є взаємозамін­ним, а тому не конкурують на ринку між собою. У цьому зв’язку вона вказувала на споживацькі звички, які надають перевагу пиву, та на те, що пиво переважмо п’ють у барах, а вино — вдома. Проте Суд ЄС звер­нув увагу на можливість існування конкуренції між цими виробами у сегменті дешевих марок вин. Тому більше оподаткування вина, що маркувалось як продукт розкоші, означало непрямий захист вітчизняної продукції, що є порушенням ст. 90 (нині — ст. 110 ДФЄС). Можли­ве небажання споживача перейти до вживання вина пояснювалось ви­щою ціною, спричиненою більшими податками. Отже, Велика Британія була зобов’язана збільшити податки на пиво, одночасно зменшивши їх на вино.

Таким чином, ст. 110 ДФЄС вимагає застосування однакових подат­ків до продукції на внутрішньому ринку Євросоюзу, незалежно від її по­ходження. Не може бути виправдана пряма дискримінація за національ­ною ознакою. Проте держава-член може застосувати об’єктивну мотива­цію для виправдання непрямої дискримінації імпортованої продукції з посиланням на те, що її податкова система не пов’язана з національною приналежністю продукції. Водночас ст. 110 ДФЄС забороняє введення податків на імпорт за ставками, які захищають національну продукцію, що не с подібною до імпортної.

8. Заборона дискримінаційних технічних та фізичних торгівельних обмежень.

Як зазначає Муравйов, бар’єри нефіскального характеру включають адміністративні нор­ми, формальності на кордоні, протекціоністську практику тощо. Дискримінаційні технічні та фізичні торгові обмеження можна оскар­жити згідно зі статтями 34,35 та 36 ДФЄС.

У статті 34 ДФЄС зазначено: «Кількісні обмеження на імпорт, а та­кож будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами». Тобто сфера застосування ст. 34 ДФЄС стосується фізичних торгових об­межень: формальностей на кордоні: спонсорування урядами компанії! на користь товарів власного виробництва; вимоги щодо підтвердження автентичності продукції; національних норм, які однаково застосову­ються для вітчизняних та імпортованих товарів і вміщають дозволені у продуктах харчування інгредієнти.

А ст. 35 ДФЄС стверджує: «Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами». Статті 34 та 35 ДФЄС мають пряму дію.

Стаття 36 ДФЄС містить перелік винятків з цих заборон, які стосу­ються принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту на­ціональних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цін­ність; захисту промислової і комерційної власності.

Таким чином, з самого початку функціонування внутрішнього рин­ку було винайдено баланс між прагненням до вільної торгівлі і визнан­ням того, що держави-члени зберігають чітко визначену компетенцію для захисту важливих національних інтересів. Але практика вимагала постійного уточнення цього балансу.