3. Принцип вільного руху товарів в Європейському Союзі.

Як зазначає Муравйов, свобода руху товарів стала тим фактором виробництва, який надав найбільший поштовх для формування внутрішнього ринку ЄС. В установчих договорах про Євросоюз та функціонування ЄС від­сутнє визначення поняття «товар». Воно було дано Судом ЄС у рішенні у справі 7/68. Товарами вважаються будь-які речі (спроби), що можуть бути оцінені у грошовому еквіваленті і таким чином стати об’єктом торгових операцій. Ця категорія не обмежується звичайними товарами і може включати, наприклад, монети, які були, але вже не є законним платіжним засобом. Стаття 28 ДФЄС оперує такими категоріями, як товари держав-членів Союзу та товари з третіх країн. Проте, після того, як товари з третіх країн потрапляють па внутрішній ринок, вони отримують однаковий статус з товарами Союзу. Згідно зі ст. 29 ДФСС «продукція з третіх кра­їн вважається такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, за умови виконання всіх імпортних формальностей, належно сплаченого мита і еквівалентних йому зборів, та якщо стосовно неї не здійснювалося повне чи часткове повернення цього мита і зборів».

Ст.25-30 ЄСпД як шлях досягнення вільного руху товарів передбачають створення Митного союзу і скасування усіх кількісних обмежень. Усе це діє, за винятком особливих положень (наприклад, щодо сільськогосподарських продуктів, виготовлення і торгівлі військовими матеріалом). Обидва засоби доповнюються переформуванням державних монополій, відпов. До ст..31 ЄСпД. Митний союз є основою Спільноти. Він поширюється на увесь обмін товарами і складається з двох елементів: 1)заборони мит на ввіз і вивіз, а також зборів, які мають еквівалентну дію між державами-членами; 2)вимоги запровадження спільного митного тарифу.

Отже, як зазначає Кашкін, свобода пересування товарів складається з: 1) скасування мит та зборів, що мають рівнозначний ефект; 2) заборони на дискримінаційне внутрішньодержавне оподаткування; 3) заборони на кількісні обмеження та заходи з рівнозначним ефектом.

4. Заборона митних зборів та еквівалентних їм платежів.

Як зазначає Муравйов, заборона митних зборів та еквівалентних їм платежів, а також дис­кримінаційного внутрішнього оподаткування є важливими передумова­ми ліквідації фіскальних бар'єрів па шляху вільного пересування товарів у межах митного союзу. У статті ЗО ДФЄС зазначено: «Мито на імпорт і експорт та еквіва­лентні йому збори скасовуються між державами-члепамн. Ця заборона поширюється також на митні збори фіскального характеру». Ця стат­тя має пряму дію. Це визнав Суд ЄС у рішенні у справі 26/62, в якій йшлося про незаконність встановлення мита у 8% на імпорту Нідерланди з ФРН уреаформальдегіду.

В установчих договорах немає визначення поняття «зборів, еквіва­лентних миту». Воно було дано Судом ЄЄ у рішенні у справі 24/68, яка стосувалась сплати імпортерів та експор­терів за підготовку інформації зі структури торгівлі. Італія заперечувала, що це є митом, оскільки такі сплати не були спрямовані на захист влас­ної промисловості. Суд ЄЄ не погодився з такою аргументацією, зазна­чивши, що «будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і яким би не були його призначення та спосіб запровадження на вітчизняні або імпортовані товари, що перелітають кордон, і який не є митом у бук­вальному значенні, становить збір еквівалентної дії, ... навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінацій­ним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизня­ним товаром».

Виходячи з цього визначення «зборів, еквіва­лентних миту», Суд ЄЄ у справах 2 та 3/69 встановив порушення ст. 12 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині — ст. ЗО ДФЄС), коли розглядалась спроба Бельгії запровадити збір 0,33% від вартості імпортованих алмазів, мотивуючи це необхідністю збільшення 19% соціального фонду, з якого надавалась фінансова допомога робітникам. У зверненні до Суду ЄС бельгійська сторона стверджувала, що цей збір не призначений ні для отримання грошей у державну скарбницю (ти­пова функція мита), ні для захисту вітчизняної промисловості (типова функція тарифних бар'єрів), оскільки Бельгія не виробляє власних алма­зів, а це лише спосіб удосконалення соціального забезпечення. Підприємець, з якого незаконно були стягнуті мито або «зборів, еквіва­лентних миту» усу­переч приписам ст. ЗО, має право вимагати реституції та компенсації збитків шляхом звернення з позовом до національного суду держави- члена Євросоюзу, де було скоєно правопорушення.

Існує низка винятків із заборон на стягнення мита та еквівалентних їм зборів.