13. Консультативні органи Європейського Союзу.

До допоміжних інституцій Європейського Союзу, наділених дорадчо-консультативними функціями відносяться два наступних органи:

Соціально-еконо­міч­ний комітет (СЕК) створено 1958 року згідно з Договором про заснування Європейської Спільноти, щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп.

Комітет складається з 344 членів із 27 держав-членів ЄС, поділених на 3 групи: групи роботодавців, групи найманих працівників та групи інших інтересів. Остання група об'єднує представників секторів економічного та суспільного життя, що не входять до двох перших, а саме: організації ремісників, землеробів, малих підприємств, представників вільних професій, споживачів, захисників довкілля, організацій соціальної економіки (кооперативи, установи взаємного страхування), сімейні асоціації, організації з боротьби з обмеженнями працездатності та виключенням із суспільного життя, організації загального інтересу (неурядові організації), тощо. Члени ЄЕСК мають звання "радників". Вони призначаються на чотири роки Радою Міністрів Європейського Союзу з кандидатур, представлених країнами-членами, що їх у свою чергу пропонують організації громадянського суспільства, представлені на національному рівні. Комітет обирає з числа своїх членів Голову терміном на 2 роки. Комітет збирається 1 раз на місяць в Брюсселі.

Структура Комітету не є статичною, вона еволюціонує з оновленням, що відбувається кожні чотири роки, аби краще відображати еволюцію організованого громадянського суспільства в кожній країні-члені Союзу.

Завдання Соціально-еконо­міч­ного комітету полягає в тому, щоб давати поради Комісії й Раді, які зобов’язані консультуватися з ним щодо соціальних та економічних питань. Соціально-еконо­міч­ний комітет може також висловлювати свою позицію з власної ініціативи. Таким чином, Соціально-еконо­міч­ний комітет відіграє роль містка між Європейським Союзом та громадянами.

Комітет регіонів (КР) створений згідно з Договором про Європейський Союз, розпочав свою діяльність 1994 року. Він складається з 344 членів - регіональних і місцевих виборних представників від 27 країн, яких призначає Рада за пропозиціями країн-членів на чотирирічний термін. В процесі ухвалювання рішень з питань, що зачіпають місцеві й регіональні інтереси, як-от освіта, справи молоді, культура, охорона здоров'я, соціальне й економічне гуртування, консультації з Комітетом регіонів обов'язкові. Амстердамський договір(набув чинності в травні 1999 року) розширив коло цих питань, включивши до них охорону довкілля, розпоряджання коштами з Європейського соціального фонду, професійно-технічна освіта, транскордонна співпраця і транспорт. Крім того, Комітет регіонів може готувати висновки і з власної ініціативи.

В його складі діє 6 комісій з питань компетенції в наступних областях політики, заснованої на договорах ЄС:

Зайнятості, професійної підготовки, економічного і соціального згуртування, соціальна політика, охорона здоров'я:

1. Освіти і культури;

2. Навколишнього середовища, зміна клімату, енергетика;

3. Транспорту і транс-європейські мережі;

4. Цивільний захист та послуги спільних інтересів.

Комітет має 6 пелнарних засідань на рік.

 До допоміжних органів, які здійснюють фінансово-економічні функції відносяться наступні:

1. Європейський інвестиційний банк (далі – ЄІБ). Допоміжна інституція, що здійснює на наднаціональному рівні управління в Європейському Союзі та за його межами фінансово-інвестиційну функцію. Створений у 1958 p., відповідно до Договору про Європейську економічне співтовариство, є юридичною особою і розміщується в Люксембурзі. Завдання банку - сприяти через ресурси ринку капіталів та використання власних ресурсів збалансованому й постійному розвиткові Спільного ринку в інтересах Співтовариства.

2. Європейський центральний банк. Функціонує в межах структури Європейської системи центральних банків, створення яких розпочалось після рішення Європейської ради щодо створення економічного та валютного союзу. Головним завданням є забезпечення цінової стабільності в зоні «євро».