9.Рада Європейського Союзу в системі інститутів єс.

Нинішню назву Ради - Рада Європейського союзу - було прийнято Маастрихтським договором і додатково підтверджено в 1993 р. спеціальним рішенням самої Ради, в якому говорилося, що відтепер і надалі так буде іменуватися цей інститут у всіх проявах своєї діяльності, включаючи видавані їм акти і прийняті ним рішення з усіх питань, у тому числі спільної зовнішньої політики Євросоюзу і політики безпеки.

Рада Європейського Союзу є важливим політичним інститутом, який покликаний сприяти врахуванню національних інтересів держав-учасниць та Європейського Союзу в цілому при прийнятті відповідних рішень.

9.1. .Порядок формування та функціонування Ради Європейського Союзу.

Склад та порядок формування. Рада Європейського Союзу - "міжурядовий" інститут, що складається з посадових осіб виконавчої влади держав-членів, зазвичай у ранзі міністра. "До Ради входять по одному представнику від кожної держави-члена на міністерському рівні, уповноваженому створювати зобов'язання для уряду цієї держави-члена" (ст. 203 Договору про ЄС). Міністри держави, яка здійснює головування, готують та ведуть відповідні сесії Ради ЄС, підписують ухвалені ними акти.

Посада Голови Ради ЄС по черзі займається кожною державою-членом на шестимісячний термін у порядку, визначеному Радою. Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.Голова ради ЄС представляє її у відносинах з іншими інституціями ЄС.

На відміну від Європейського парламенту, члени Ради висловлюють і захищають інтереси своїх держав і пов'язані вказівок органів, їх направили (тобто національних урядів).

Всього в даний час у Раді функціонують дев'ять формацій. Серед них пріоритетну роль відіграє Рада з загальних питань і зовнішніх зносин (у складі міністрів закордонних справ), який відповідає за прийняття рішень у сфері зовнішньої політики, а також вирішує інші питання "загального" характеру (у тому числі про розподіл обов'язків між іншими формаціями Ради ).

Рада - єдиний з інститутів Європейського Союзу, який не має фіксованого складу членів та строку повноважень. З метою забезпечення досягнення завдань, передбачених Договором про заснування ЄС, Рада ЄС:

• забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів;

• приймає рішення;

• надає Європейській Комісії право на імпле­ментацію правил, встановлених Радою.

9.2. Структура Ради єс.

Рада ЄС складається з представників кожної держави-члена на міністерському рівні, які мають повноваження брати зобов'язан­ня від імені свого уряду. Міністри держави, яка здійснює головування, готують та ведуть відповідні сесії Ради ЄС, підписують ухвалені ними акти.

Посада Голови Ради ЄС по черзі займається кожною державою-членом на шестимісячний термін у порядку, визначеному Радою. Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.

Голова ради ЄС представляє її у відносинах з іншими інституціями ЄС.

З урахуванням непостійного характеру роботи Ради у функціонуванні даного інституту величезну роль грають допоміжні органи (комітети). Найважливіший серед них - Комітет постійних представників, що позначається також абревіатурою Coreper (від франц. Comite des representants permanents). До його складу входять глави офіційних представництв держав-членів при Європейському Союзі (у ранзі послів) або їх заступники.

Coreper в попередньому порядку розглядає проекти, що вносяться на затвердження Ради, і намагається досягти консенсусу між представниками держав-членів. Якщо це вдалося, то Рада, як правило, автоматично (без обговорення) затверджує текст, узгоджений в Coreper. Так відбувається приблизно в 75-80% випадків, тобто Coreper своєю діяльністю істотно "розвантажує" Рада * (70). Слід зазначити, що Корепер не є інституцією Європейського Союзу, а лише структурним підрозділом Ради ЄС, що займається підготовчою роботою і який не має власних повноважень та не наділений правом ухвалювати рішення.

Корепер спрямовує та координує діяльність численних робочих груп національних експертів - первинної ланки узгодження законодавчих про­позицій Комісії. На всіх трьох рівнях своєї діяльності (Ради ЄС, Кореперу, робочих груп) Рада ЄС спирається на технічну допомогу постійно діючого Генерального секретаріату. Генеральний Секретаріат діє під керів­ництвом Генерального Секретаря, Високого Представника з пи­тань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, якому допомагає заступник Генерального Секретаря, що відповідаль­ний за діяльність Генерального Секретаріату. Генеральний Сек­ретар та його заступник призначається Радою на підставі одного­лосного рішення.

Поряд з Coreper в структурі Ради є ряд спеціальних комітетів (по сільському господарству, з питань політики і безпеки тощо), а також створюються робочі групи з окремих питань, число яких варіюється від 250 до 300 * (71).

Апарат Ради представлений його Генеральним секретаріатом (приблизно 3000 співробітників). Керівник останнього з 1999 р. суміщає дві посади: Генеральний секретар Ради - Високий представник Європейського Союзу зі спільної зовнішньої політики і політики безпеки (скорочено: "Генеральний секретар - Високий представник"). В якості Високого представника ця посадова особа допомагає Голові Ради у здійсненні зовнішньополітичних функцій Європейського Союзу.

З метою посилення послідовності та узгодженості зовнішньої політики Європейського Союзу Лісабонський договір 2007 передбачає ліквідацію спільної посади Генерального секретаря - Високого представника. Посаду Генерального секретаря Ради надалі збережеться лише в якості внутрішньої адміністративної посади (начальника апарату).

Що стосується поста Високого представника, те замість нього вводиться нова посадова особа під назвою "Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки" (у проекті Європейської конституції 2004 р., на основі якої був підготовлений Лісабонський договір, цієї посади планували дати більш лаконічну назву - "Міністр закордонних справ Союзу").