
- •1. Розвиток європейської ідеї: проект Дюбуа, де Сюллі, Бентам, Куденхове-калергі та ін.
- •2. Історичні передумови становлення права єс
- •3. Основні етапи розвитку права єс
- •4. План Шумана- Моне та втілення в ньому ідеї єдиної Європи
- •5. Поняття та сутність «комунітарного методу» та його складові частини
- •6. Паризький договір 1951 року та створення Європейського обєднання вугілля та сталі
- •8. Договір про злиття 1965 року
- •9. Дострокове створення митного союзу в рамках європейських економічних співтовариств 1968р.
- •10. Єдиний європейський акт 1986 року та реформа правових основ товариства
- •11.Маастристський договір 1992р. Та створення єс
- •12. Структура та правова природа єс згідно з Маастристським договором
- •13. Амстердамський договір 1997 року: причини підписання, порядок підготовки, та вступ в силу.
- •14. Зміни в правовому статусі Європарламенту та інших інститутів союзу
- •15. Конференція щодо інституційної реформи та прийняття Ніццьського договору 2001 року.
- •16. Функціонування та розвиток права єс на сучасному етапі.
- •17. Лакаенська декларація та прийняття Європейським Конвентом проекту договору про запровадження Конституції для Європи 2004 року.
- •18. Зміст та структура проекту Договору про запровадження Конституції для Європи та проблеми його ратифікації державами-членами єс.
- •19. Лісабонський договір 2007 р. Та порядок його ратифікації.
- •20. Юридична природа та правосуб’єктність єс згідно з Лісабонським договором.
- •21. Ліквідація системи «трьох опор» та створення правопорядку єс.
- •1. Поняття та ознаки норми права Європейського Союзу.
- •2. Структура норм права Європейського Союзу.
- •3. Класифікація норм права Європейського Союзу.
- •Класифікація нормвідповідно до ступеня юридичної сили
- •Класифікація норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу
- •Класифікація норм за методами та способами здійснення іх приписів
- •4. Дія норм права Європейського Союзу в часі, просторі та за колом осіб.
- •5. Поняття, ознаки та зміст принципів права єс.
- •6. Класифікація загальних принципів права Європейського Союзу.
- •7. Принципи, зафіксовані в установчих договорах: принцип рівності громадян єс;
- •Принцип верховенства права єс
- •Принцип прямої дії права єс
- •9. Принцип субсидіарності та пропорційності в системі принципів права Європейського Союзу.
- •1. Поняття та особливості джерел права Європейського Союзу.
- •2. Система джерел права Європейського Союзу.
- •3 .Джерела первинного права єс:
- •4. Джерела вторинного права єс.
- •5.Юридична природа джерел вторинного права єс.
- •6. Регламент в системі джерел вторинного права єс.
- •7. Поняття, риси та порядок дії регламенту в праві єс.
- •8. Директива як джерело вторинного права єс.
- •9.Концепція прямої дії директив єс у вертикальній та горизонтальній площинах.
- •10.Концепція опосередкованої (непрямої дії) директив єс.
- •11.Особливості рішення як джерела вторинного права єс.
- •12.Прецедентне право Європейського Союзу.
- •13.Роль Суду Європейського Союзу у розвитку права єс.
- •14.Міжнародний договір як джерело права єс.
- •15.Міжнародні договори єс з третіми країнами та їх місце в системі джерел права єс.
- •16.Загальні принципи права як джерела права єс.
- •1. Поняття,структура та особливості інституційного механізму єс
- •2. Класифікація інститутів Європейського Союзу.
- •4. Принцип субсидіарності та пропорційності. .
- •5. Принцип інституційної рівноваги.
- •6. Принцип лояльного співробітництва інститутів єс.
- •7. Правовий статус Європейського( це його повноваження в усіх сферах) Парламенту в системі органів єс.
- •7.1 Порядок формування та внутрішня структура Європейського Парламенту.
- •7.2 Порядок (процедура) прийняття рішень Європейським Парламентам
- •7.3 Бюджетні та контрольні повноваження Європейського Парламенту.
- •7.4 Консультативний характер повноважень Європейського Парламенту.
- •7.5 Порядок прийняття спільних рішень Європейським Парламентам та іншими інститутами єс.
- •8. Місце Європейської Комісії в системі органів Європейського Союзу.
- •8.2. Порядок формування та склад Європейської Комісії.
- •8.3. Структура Європейської Комісії: президент Комісії, комісари, генеральні директори та спеціальні служби.
- •8.4. Основні функції та повноваження Європейської Комісії. Повноваження у сфері збору інформації.
- •8.5. Компетенція щодо розслідування правопорушень та накладання штрафів.
- •8.6. Компетенція у сфері міжнародних відносин.
- •8.7. Участь Комісії єс у законодавчих процедурах та у бюджетному процесі єс.
- •9.Рада Європейського Союзу в системі інститутів єс.
- •9.1. .Порядок формування та функціонування Ради Європейського Союзу.
- •9.2. Структура Ради єс.
- •9.3. Комітет постійних представників.
- •9.4. Спеціальні комітети та робочі групи.
- •9.5.Генеральний секретаріат.
- •9.6. Процедура прийняття рішень Радою Європейського Союзу.
- •9.7. Компетенція у сфері законодавчої влади: бюджетні та контрольні повноваження.
- •10. Компетенція у сфері виконавчої влади.???
- •2)Склад та порядок формування Європейської Ради.
- •3)Президент Європейської Ради.
- •4)Організація роботи та прийняття рішень Європейською Радою.
- •5)Основні функції та повноваження Європейської Ради.
- •6)Правова основа функціонування Європейської Ради.
- •11. Рахункова палата в системі інститутів єс.
- •11.2 Порядок формування та функціонування Рахункової палати.
- •13. Консультативні органи Європейського Союзу.
- •14. Економічний та соціальний комітет.
- •Тема 9 Судова система Європейського Союзу
- •1. Еволюція становлення судової системи єс.
- •2. Поняття та внутрішня побудова судової системи
- •3. Основні принципи організації та функціонування судової системи єс та їх види.
- •3.1 Принцип самостійності судової влади та принцип вільного доступу до правосуддя як основоположні засади судової системи єс.
- •4. Правові засади функціонування та юрисдикція Європейського Суду.
- •5. Процедури реалізації юрисдикції Суду єс.
- •6. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов’язань (ст. 258–260 дфєс).
- •7.Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів єс (ст. 263 дфєс).
- •8.Преюдиційні провадження по розгляду справ за запитами національних судів (ст. 267 дфєс).
- •9. Правотворча діяльність Європейського Суду
- •10. Природа рішень Суду Європейського Союзу.
- •11. Вплив рішень Суду єс на право та інститути єс.
- •12. Прецедентний характер рішень Суду єс.
- •13. Правотворча, правозастосовна та правотлумачна практика Суду єс.
- •14. Роль Суду єс та національних судів у становленні правопорядку єс.
- •15. Конституційні засади функціонування права єс та значення Суду єс в забезпеченні їх стабільності та розвитку.
- •16. Взаємозв’язок та взаємодія судових органів єс із судовими органами держав-членів.
- •Тема 10
- •Поняття внутрішнього ринку у праві Європейського Союзу.
- •Основоположні принципи права внутрішнього ринку права єс та їх зміст.
- •Принцип вільного руху товарів в Європейському Союзі.
- •Заборона митних зборів та еквівалентних їм платежів.
- •Заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування.
- •Заборона прямої і непрямої дискримінації.
- •Заборона непрямого захисту через оподаткування.
- •Заборона дискримінаційних технічних та фізичних торгівельних обмежень.
- •Заборона кількісних обмежень.
- •Заходи вибіркового та загального застосування.
- •Винятки із заборон встановлені статтями 34 і 35 дфєс.
- •Принцип вільного руху осіб в Європейському Союзі.
- •Правові засади вільного руху працівників в рамках єс.
- •Правовий статус робітників-мігрантів в єс.
- •Свобода пересування непрацюючих осіб в єс.
- •16. Виключення із принципу вільного пересування осіб в єс.
- •17. Правове забезпечення рівних можливостей при пошуку роботи особами в єс.
- •18. Застосування застережень про публічний порядок в спектрі принципу вільного руху осіб в єс.
- •19. Принцип вільного руху послуг в рамках єс.
- •20. Правові засади вільного руху послуг в рамках єс.
- •21. Поняття терміну «послуга» в праві єс
- •22. Правове регулювання пересування особи на територію іншої країни-члена єс з метою надання або отримання послуг.
- •23. Обмеження та винятки з принципу вільного руху послуг в єс.
- •24. Принцип вільного руху капіталів в рамках єс.
- •25. Правові засади вільного руху капіталів в рамках єс.
- •26. Поняття та розмежування термінів «вільний рух капіталів» та «вільний рух платежів» в праві єс
- •27. Обмеження з принципу вільного руху капіталів в єс.
- •28. Свобода внутрішнього ринку єс та треті країни
9.Рада Європейського Союзу в системі інститутів єс.
Нинішню назву Ради - Рада Європейського союзу - було прийнято Маастрихтським договором і додатково підтверджено в 1993 р. спеціальним рішенням самої Ради, в якому говорилося, що відтепер і надалі так буде іменуватися цей інститут у всіх проявах своєї діяльності, включаючи видавані їм акти і прийняті ним рішення з усіх питань, у тому числі спільної зовнішньої політики Євросоюзу і політики безпеки.
Рада Європейського Союзу є важливим політичним інститутом, який покликаний сприяти врахуванню національних інтересів держав-учасниць та Європейського Союзу в цілому при прийнятті відповідних рішень.
9.1. .Порядок формування та функціонування Ради Європейського Союзу.
Склад та порядок формування. Рада Європейського Союзу - "міжурядовий" інститут, що складається з посадових осіб виконавчої влади держав-членів, зазвичай у ранзі міністра. "До Ради входять по одному представнику від кожної держави-члена на міністерському рівні, уповноваженому створювати зобов'язання для уряду цієї держави-члена" (ст. 203 Договору про ЄС). Міністри держави, яка здійснює головування, готують та ведуть відповідні сесії Ради ЄС, підписують ухвалені ними акти.
Посада Голови Ради ЄС по черзі займається кожною державою-членом на шестимісячний термін у порядку, визначеному Радою. Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.Голова ради ЄС представляє її у відносинах з іншими інституціями ЄС.
На відміну від Європейського парламенту, члени Ради висловлюють і захищають інтереси своїх держав і пов'язані вказівок органів, їх направили (тобто національних урядів).
Всього в даний час у Раді функціонують дев'ять формацій. Серед них пріоритетну роль відіграє Рада з загальних питань і зовнішніх зносин (у складі міністрів закордонних справ), який відповідає за прийняття рішень у сфері зовнішньої політики, а також вирішує інші питання "загального" характеру (у тому числі про розподіл обов'язків між іншими формаціями Ради ).
Рада - єдиний з інститутів Європейського Союзу, який не має фіксованого складу членів та строку повноважень. З метою забезпечення досягнення завдань, передбачених Договором про заснування ЄС, Рада ЄС:
забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів;
приймає рішення;
надає Європейській Комісії право на імплементацію правил, встановлених Радою.
9.2. Структура Ради єс.
Рада ЄС складається з представників кожної держави-члена на міністерському рівні, які мають повноваження брати зобов'язання від імені свого уряду. Міністри держави, яка здійснює головування, готують та ведуть відповідні сесії Ради ЄС, підписують ухвалені ними акти.
Посада Голови Ради ЄС по черзі займається кожною державою-членом на шестимісячний термін у порядку, визначеному Радою. Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.
Голова ради ЄС представляє її у відносинах з іншими інституціями ЄС.
З урахуванням непостійного характеру роботи Ради у функціонуванні даного інституту величезну роль грають допоміжні органи (комітети). Найважливіший серед них - Комітет постійних представників, що позначається також абревіатурою Coreper (від франц. Comite des representants permanents). До його складу входять глави офіційних представництв держав-членів при Європейському Союзі (у ранзі послів) або їх заступники.
Coreper в попередньому порядку розглядає проекти, що вносяться на затвердження Ради, і намагається досягти консенсусу між представниками держав-членів. Якщо це вдалося, то Рада, як правило, автоматично (без обговорення) затверджує текст, узгоджений в Coreper. Так відбувається приблизно в 75-80% випадків, тобто Coreper своєю діяльністю істотно "розвантажує" Рада * (70). Слід зазначити, що Корепер не є інституцією Європейського Союзу, а лише структурним підрозділом Ради ЄС, що займається підготовчою роботою і який не має власних повноважень та не наділений правом ухвалювати рішення.
Корепер спрямовує та координує діяльність численних робочих груп національних експертів - первинної ланки узгодження законодавчих пропозицій Комісії. На всіх трьох рівнях своєї діяльності (Ради ЄС, Кореперу, робочих груп) Рада ЄС спирається на технічну допомогу постійно діючого Генерального секретаріату. Генеральний Секретаріат діє під керівництвом Генерального Секретаря, Високого Представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, якому допомагає заступник Генерального Секретаря, що відповідальний за діяльність Генерального Секретаріату. Генеральний Секретар та його заступник призначається Радою на підставі одноголосного рішення.
Поряд з Coreper в структурі Ради є ряд спеціальних комітетів (по сільському господарству, з питань політики і безпеки тощо), а також створюються робочі групи з окремих питань, число яких варіюється від 250 до 300 * (71).
Апарат Ради представлений його Генеральним секретаріатом (приблизно 3000 співробітників). Керівник останнього з 1999 р. суміщає дві посади: Генеральний секретар Ради - Високий представник Європейського Союзу зі спільної зовнішньої політики і політики безпеки (скорочено: "Генеральний секретар - Високий представник"). В якості Високого представника ця посадова особа допомагає Голові Ради у здійсненні зовнішньополітичних функцій Європейського Союзу.
З метою посилення послідовності та узгодженості зовнішньої політики Європейського Союзу Лісабонський договір 2007 передбачає ліквідацію спільної посади Генерального секретаря - Високого представника. Посаду Генерального секретаря Ради надалі збережеться лише в якості внутрішньої адміністративної посади (начальника апарату).
Що стосується поста Високого представника, те замість нього вводиться нова посадова особа під назвою "Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки" (у проекті Європейської конституції 2004 р., на основі якої був підготовлений Лісабонський договір, цієї посади планували дати більш лаконічну назву - "Міністр закордонних справ Союзу").