Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpory_ES.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
806.4 Кб
Скачать

14.Міжнародний договір як джерело права єс.

ЄС має право укладати міжнародні договори.

Зокрема, ст. 216 ДФЄС передбачається, що Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами або міжнародними організаціями, якщо це передбачено Договорами або якщо укладання угоди є необхідним для досягнення в рамках політик Союзу однієї з цілей, зазначених у Договорах, або якщо це передбачено юридично обов’язковим актом Союзу, або якщо це може вплинути на спільні правила або змінити їхню сферу застосування. Угоди, укладені Союзом, носять обов’язковий характер для установ Союзу та держав-членів.

Суд ЄС має юрисдикцію здійснювати контроль законності міжнародних договорів ЄС шляхом ухвалення висновку щодо того, чи є передбачувана угода сумісною з положеннями установчих договорів. Якщо висновок є негативним, угода може набути чинності тільки після внесення відповідних змін до установчих договорів. Суд ЄС також може на запит від національного суду ухвалити преюдиціальну постанову стосовно дійсності та тлумачення угоди Співтовариства. Законність міжнародної угоди ЄС може бути оскаржена на підставі ст. 263 ДФЄС.

Міжнародні договори, укладені ЄС, підлягають опублікуванню в «Офіційному віснику» (п/п. «g» ч. 1 ст. 17 Правил процедури Ради).

На сьогодні в договірній практиці ЄС переважає такий тип угод, як «змішана» угода яку можна визначити як двосторонній договір, укладений між ЄС та його однією чи кількома державами-членами, з одного боку, та третьою державною чи державами (міжнародною організацією чи міжнародними організаціями), з іншого боку.

Він застосовується, коли предмет договору частково охоплюється компетенцією ЄС і частково – компетенцією держав-членів. На думку Суду ЄС, було б непрактично вести переговори щодо колективного договору, а потім штучно розділяти його на численні угоди за кількістю учасників переговорів

Змішані угоди спочатку ратифікуються всіма державами-членами ЄС, а потім затверджуються інституціями Співтовариств. До «змішаних» угод належить і Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС 1994 р. Офіційна назва цього договору – Угода про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами, з іншого боку. На сьогодні сторонами УПС є ЄС, 27 держав-членів ЄС та Україна. Звідси можна зробити висновок, що кожна «змішана» угода є джерелом норм у правопорядках чотирьох типів: (1) міжнародного публічного права; (2) права ЄС; (3) права кожної з держав – членів ЄС; 4) права третьої держави (України). Статус норм УПС у кожному з цих правопорядків визначається його нормами.

За загальним правилом, міжнародні договори держав-членів не є джерелами права ЄС. Як суб’єкти міжнародного права, держави – члени ЄС мають право брати на себе міжнародно-правові зобов’язання. Проте згідно з принципом лояльності, держави-члени повинні реалізовувати свою міжнародну правосуб’єктність без шкоди для своїх зобов’язань за правом ЄС та без шкоди для його ефективності. Тобто, навіть якщо держава-член має право укласти договір з певного питання, оскільки воно не належить до компетенції ЄС, такий договір не повинен ставити під загрозу досягнення цілей установчого договору ЄС.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]