9.Концепція прямої дії директив єс у вертикальній та горизонтальній площинах.

Щодо іншого джерела «вторинного права» — директив, то механізм їх дії в національних правопорядках держав-членах суттєво відрізняється від регламентів.

Доктрина прямої дії права ЄС сформована Судом ЄС у відомому рішенні по справі Rs. "Van Gend en Loos", де зазначено, що норми установчих договорів ЄС створюють права і обов’язки для сторін установчого договору без необхідності їх національно-правової імплементації. Відтак, сформовано два наріжні елементи цієї доктрини: примат застосування права Європейського Співтовариства над національним правом держав-членів при колізії (Anwendungsvorran) та т.зв. пряма дія права Європейського Співтовариства ("проникнення", Durchgriffsqualitдt) у національному праві. А.Я. Капустін теж зазначає наявність двох доктрин, котрі окреслюють дію права Європейського Співтовариства у національному праві держав-членів – доктрину прямої дії та доктрину примату права Європейського Співтовариства, зазначаючи, що остання обґрунтовує механізм застосування права Європейського Співтовариства у разі колізії між нормами права Європейського Співтовариства і нормами національного права держав-членів ЄС. Абсолютно вірно зазначає С. Ю. Кашкін, що «залежно від предмета директиви та особливостей правової системи конкретної держави імплементація директив у національне право здійснюється шляхом зміни або скасування чинних законів та підзаконних актів». У даному випадку на перші ролі виходить внутрішній організаційно-правовий механізм імплементації норм директив у національні правопорядки держав-членів. Його сутність зводиться до того, що директива буде діяти лише тоді, коли буде прийнятий відповідний нормативно-правовий акт національного законодавства певної країни, який повною мірою або частково відтворить її положення.

Необхідно зазначити, що існують випадки, коли директива матиме пряму дію і не буде необхідності її імплементувати в національний правопорядок країн-членів. А саме — при розгляді справи Pubblico Ministero v. Ratti. Суд ЄС зазначив, що фізична особа може безпосередньо посилатися на директиву, коли виконано три умови: 1) країна-учасниця не вжила заходів для її виконання; 2) пройшов термін виконання; 3) зобов´язання є безумовним та достатньо чітким. Директива може мати пряму дію лише стосовно держави—члена ЄС і в жодному разі — стосовно фізичної особи. Даний постулат випливає з рішення Суду ЄС у справі Marshall v. Southampton and South-West Hampshire Area Health Authority (Teaching). Таким чином, директива як акт Європейського Союзу наділена частковою прямою дією та регулює так звані вертикальні правовідносини. І хоча в кількох справах мали місце звернення до Суду ЄС з проханням скасувати розбіжність між горизонтальною та вертикальною прямою дією директив, Суд ЄС відмовився йти цим шляхом.

10.Концепція опосередкованої (непрямої дії) директив єс.

Щодо іншого джерела «вторинного права» — директив, то механізм їх дії в національних правопорядках держав-членах суттєво відрізняється від регламентів. Як відомо, згідно зі ст. 249 Договору про ЄС директива хоча і є обов´язковою для країн-учасниць, однак вона не має прямої дії. В результаті чого форми та методи її імплементації покладаються на держав-членів. Методами в даному випадку буде сукупність певних зусиль із боку держави-члена, за допомогою яких вона буде імплементувати дану директиву у своє національне законодавство. Формами будуть виступати відповідні нормативно-правові акти, урядові розпорядження, в яких норми даної директиви дістануть своє нормативне закріплення. Впровадження директиви розкривається в концепції двоетапного правотворчого процесу. Спочатку відповідний орган ЄС видає обов´язкову для держав-членів «регуляторну програму» (директиву). Наступнім етапом є забезпечення державами-членами належної імплементації змісту директиви у власні національні правові системи через видання відповідних внутрішньодержавних правових актів.

Абсолютно вірно зазначає С. Ю. Кашкін, що «залежно від предмета директиви та особливостей правової системи конкретної держави імплементація директив у національне право здійснюється шляхом зміни або скасування чинних законів та підзаконних актів». У даному випадку на перші ролі виходить внутрішній організаційно-правовий механізм імплементації норм директив у національні правопорядки держав-членів. Його сутність зводиться до того, що директива буде діяти лише тоді, коли буде прийнятий відповідний нормативно-правовий акт національного законодавства певної країни, який повною мірою або частково відтворить її положення.