2. Система джерел права Європейського Союзу.

Система джерел права ЄС відрізняється великою своєрідністю. Вона обумовлена ​​особливостями формування європейського права та його структурою.

Всі джерела права Союзу утворюють взаємозв'язану систему, побудовану на ієрархічних засадах. Документи, які мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, становлять джерела первинного права. Подібно конституції держави, вони складають ядро правової системи Європейського Союзу, закріплюють статус Союзу як політичної організації та його окремих органів. На підставі первинного права органи Союзу видають нормативні акти та інші документи, що становлять разом джерела вторинного права, яке називають також правом «похідним». Переважна частина загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених Союзом, закріплена саме тут.

У той же час джерела вторинного права за своєю юридичною силою повинні відповідати праву первинному, а у випадку протиріч підлягають скасуванню.

Самостійне положення займає третя група джерел - джерела прецедентного права. Вона поєднує в собі риси як первинного, так і вторинного права Союзу, займає проміжне положення між ними.

Професор Л.М. Ентін виділяє чотири головні групи джерел європейського права. По-перше, нормативно-правові акти, по-друге, загальні принципи права, по-третє, рішення Суду ЄС і, по-четверте, міжнародні договори.

Отже, Європейське право - це великий і розгалужений комплекс, який включає норми, що відносяться до різних галузей права. Тут переплітаються норми публічного та приватного права, традиційних і нових галузей права.

Право Європейського Союзу має оригінальну системою джерел. Форми (джерела) права Європейського

3 .Джерела первинного права єс:

а.) установчі договори ЄС (загальна характеристика та порядок їх перегляду)

Первинні джерела охоплюють акти, укладені безпосередньо державами-членами та Європейським Союзом як установчою владою вказаного інтеграційного утворення (ДЄС, ДФЄС, договори, що вносять зміни до них, Хартія про основоположні права ЄС, договори про приєднання нових держав тощо). Вони мають вищу юридичну силу і їх юридична чинність не може оспорюватися у Суді ЄС

Джерела «первинного права» наділені прямою дією та «виконання їх приписів забезпечується юрисдикційним захистом з боку незалежного суду». При цьому необхідно зазначити, що пряму дію мають не всі норми установчих договорів, а лише ті, що мають «чіткий та безумовний» характер. Коли норма відповідає даним вимогам, то вона без будь-яких імплементаційних механізмів буде діяти у національних правопорядках країн—учасниць ЄС. Однак, якщо норма є нечіткою, містить якусь загальну мету та потребує подальших заходів для її конкретизації та уточнення, то в такому разі застосувати до неї пряму дію надзвичайно важко і майже неможливо.

Поняття «первинного права» охоплює передусім три установчі договори, на основі яких були створені співтовариства: Паризький договір про європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 р. і два Римські договори 1957 р. -- про Європейське Співтовариство і Євроатом разом з усіма протоколами, деклараціями та іншими документами, які є додатками до них; документи, якими до них вносились зміни та доповнення, зокрема Договір про злиття 1965 р., Акт Ради про проведення прямих виборів у Європейський парламент 1976 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р., договори про приєднання до ЄС нових членів.

Поняття «первинне право» охоплює також міжнародні договори співтовариств і джерела, які належать до так званого неписаного права. Останніми є загальновизнані принципи і норми, що належать до звичаєвого міжнародного права, а також загальні принципи права, закріплені в конституціях держав-членів

Установчі договори за формою і порядком прийняття є міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких висловили 27 держав-членів.

Установчі договори можна розглядати як основу функціонування ЄС, оскільки вони виконують функції:

1) вони визначають завдання, цілі й принципи діяльності ЄС;

2) містять положення про функціонування інституцій ЄС та визначають їхні повноваження;

3) розкривають особливості правової природи ЄС та мають пріоритет щодо права держав-членів;

4) встановлюють співвідношення і розподіл повноважень між інституціями ЄС і державами-членами.

Звідси можна зробити висновок про їх найвище місце в ієрархії норм права ЄС та абсолютний пріоритет в правопорядку ЄС. Суд ЄС не має юрисдикції розглядати питання про юридичну чинність первинних джерел. Неможливість судового оскарження законності первинного права була неодноразово підтверджена Судом ЄС. Проте Суд ЄС може надавати тлумачення нормам первинного права.

б.) договірні акти, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до установчих договорів: договори про приєднання та ревізійні договори ЄС.

За юридичною силою установчим договорам відповідають договори про внесення змін до установчих договорів ЄС. Прикладом може бути Договір, що вносить зміни до Договору про Європейський Союз та Договору, що засновує Європейське Співтовариство (відомий як Лісабонський договір) від 13.12.2007 р. Зміни до установчих договорів вносяться з урахуванням вимог ст. 48 ДЄС.

До цієї групи відносяться також договори про вступ нових держав (усього 6). Зокрема, першим є Договір стосовно приєднання Королівства Данії, Ірландії та Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії до Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії від 22.01.1972 р., останнім – Договір стосовно приєднання Республіки Болгарії та Румунії до Європейського Союзу від 25.04.2005 р. Обсяг договорів про вступ доволі значний, причому його переважну частину становлять додатки і доповнення.

Предмет договору про вступ складають: (1) умови прийняття нових держав та (2) поправки до установчих договорів. Перший компонент становлять взаємні зобов’язання сторін, що гарантуватимуть дотримання новою державою-членом усього обсягу acquis communautaire. Абсолютна більшість таких положень зводиться до встановлення тимчасових винятків як для нових, так і для старих держав-членів (так звані «перехідні положення»). Крім того, на нових членів покладається обов’язок укласти та денонсувати певні міжнародні угоди з третіми країнами, і навіть можливе зобов’язання припинити участь у міжнародних організаціях. Другий компонент – це зміни до статей установчих договорів Союзу з чотирьох питань: (1) кількісний склад членів інституцій та інших органів; (2) кількість голосів членів Ради для цілей прийняття рішень кваліфікованою більшістю; (3) територіальна сфера застосування установчих договорів; (4) розширення переліку офіційних мов Союзу. Таким чином, зміни мають виключно технічний характер, жодного разу засади Співтовариств і Союз не підладжувалися під «новачків».