6. Класифікація норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу

Залежно від організаиійио-цільової направленості їх приписів та особливостей їх регулюючого впливу серед визначальних норм треба ви­ділити: а) норми-приншіпи; б) норми-програмн; в) норми-плани; г) опе­ративні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим до­сліджуваного типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Залежно від об'єкта регулювання серед норм-принципів треба ви­ділити універсальні принципи, та спеціальні принци­пи, покликані регулювати відносини в спеціальних галузях.

Норми-програмн визначають напрям розвитку та цілі процесів ін­теграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу

Норми-плани спрямовані на реалізацію програмних норм у ході здій­снення європейської інтеграції. Вони є засобом поетапного виконання приписів правових актів, які вміщують програмні норми

Оперативні норми забезпечують безпосереднє виконання запрогра­мованих та запланованих інтеграційних заходів. Це найбільш чисельний різновид норм, що регулюють процеси інтсі рації в рамах Євросоюзу.

6. Класифікація норм за методами та способами здійснення іх приписів

треба підрозділяти на норми прямої дії; норми, які потребують націо­нально-правової імплементації; норми, які вимагають міжнародно-пра­вової імплементації, та норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

4. Дія норм права Європейського Союзу в часі, просторі та за колом осіб.

Дія норм права ЄС в просторі нерозривно пов'язана з такою категорією, як територія Європейського Союзу.

Відповідно до Договору про Європейський Союз, останній володіє своєю власною територією, що утворять території держав-членів Союзу. Це означає, що національна територія держав-членів, що знаходиться під їхньою суверенною владою, одночасно є складовою частиною території Європейського Союзу. Європейський Союз не має суверенної влади по відношенню до цієї території, він не вправі вести переговори щодо територіальних змін, він не може переглядати територіальні межі Європейського Союзу. Однак Союз може регулювати просторову сферу застосування права ЄС за допомогою встановлення вилучень і обмежень.

Зовнішні кордони Євросоюзу утворюють кордони держав-членів із третіми державами чи кордони, що відокремлюють відповідну територію від відкритого моря. Визначення поняття зовнішніх кордонів Європейського Союзу має істотне юридичне значення, зокрема в тому, що стосується створення єдиного внутрішнього ринку. Саме зовнішні кордони Європейського Союзу є одночасно кордонами Митного союзу, створеного ЄС, з моменту його виникнення.

Складний склад національної державної території поширюється і на територію Європейського Союзу. До складу території Європейського Союзу входять всі ті територіальні зони, що знаходяться під юрисдикцією, під суверенітетом держави-члена Союзу.

Часі. Створення Європейських співтовариств на основі міжнародних договорів відразу ж поставило на порядок денний питання про тимчасові рамки дії цих міжнародно-правових актів. Перший установчий договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля і стали, був укладений на чітко визначений термін. Договір розрахований на 50 років, і, отже, термін його дії минає в 2001 році. Однак при укладенні двох наступних установчих договорів, тимчасові обмеження дії цих актів не були зафіксовані. Інакше кажучи, термін дії цих актів не лімітований у часі. Більш того, Суд ЄС у своїх рішеннях, що підтверджують верховенство права ЄС, особливо підкреслив, що це обумовлено передачею суверенних прав державами-членами Європейському Союзу, причому такого роду передача прав не обмежена в часі.

Усі наступні перегляди установчих договорів не супроводжувалися зміною тимчасових рамок дії цих актів.

Та обставина, що дія норм права ЄС, за загальним правилом, не лімітована в часі, звичайно, не означає, що право ЄС як система являє собою щось застигле і нерухоме. Навпроти, досвід функціонування ЄС свідчить про безупинну еволюцію права ЄС, що забезпечує як сам розвиток інтеграційних процесів, так і юридичне закріплення тих досягнень і змін, що відбуваються в рамках Співтовариств, у рамках Європейського Союзу й у їхніх взаєминах із третіми державами. Відповідно в праві ЄС діє і застосовується загальний для всіх правових систем принцип, відповідно до якого більш пізній нормативно-правовий акт замінює чи видозмінює аналогічний за своїм статусом правовий акт, прийнятий раніше.

Дія за колом осіб залежно від обсягу їх правового статусу:

а) загальної дії - поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним громадянством (біпатриди), біженці; почесні громадяни, усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

б) спеціальної дії - деякі нормативно-правові акти поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів певної держави, що діють у конкретній сфері суспільних відносин інші охоплюють лише конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів та ін.).

в) виняткової дії - поширюються на осіб, що тимчасово перебувають на території держави (іноземних громадян та осіб без громадянства). Так, іноземним громадянам не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними у представницькі органи країни, бути суддями,

Винятковість дії актів спостерігається стосовно осіб, які користуються дипломатичним імунітетом - повним або частковим звільненням від поширення на них дії загальних правових норм держави, де вони офіційно перебувають