19. Лісабонський договір 2007 р. Та порядок його ратифікації.

Лісабонський договір було підписано після шести років дискусій між державами-членами ЄС щодо реформ, потрібних для протистояння викликам 21 століття.Основною метою була заміна Конституції Євросоюзу, яка хоч була підписана, але так і не набрала чинності, а також внесення змін до діючих угод Євросоюзу в контексті реформування системи управління ЄС.

Хронологія ухвалення засадничих для ЄС договорів – від самого

створення Європейських спільнот до набуття чинності Лісабонським договором – така.

1952: Паризький договір про заснування Європейської спільноти з

вугілля та сталі 1957: Римські договори про заснування Європейської економічної

спільноти та Євроатома1986: Єдиний європейський акт1992: Маастрихтський договір 1997: Амстердамський договір 2001: Ніццький договір 2004, 29 жовтня: Підписання Договору про запровадження Конституції для Європи 2005, травень - червень: Франція та Нідерланди на референдумі голосують проти цього Договору 2007, 13 грудня: Підписання Лісабонського договору 27 державами-членами ЄС 2007 - травень 2009: Лісабонський договір ратифікують парламенти 26 з 27 держав-членів ЄС 2008, 12 червня: В Ірландії пройшов референдум зі схвалення Лісабонського договору, на якому громадяни цієї країни висловилися проти ратифікації. 2009, 19 червня: Європейська Рада ухвалює компромісне рішення, покликане вивести процес набуття Лісабонським

договором чинності із глухого кута. Домовлено, що до складу Європейської Комісії продовжуватиме входити по одному представнику від кожної держави-члена ЄС. Голови держав та урядів підписали юридично зобов’язальні гарантії щодо конкретних сфер, які було визначено ірландським урядом, а саме сфер: оподаткування, права на життя, освіти і родини, традиційної політикиа військового нейтралітету Ірландії. Домовлено про включення цих гарантій до Лісабонського договору після набуття ним чинності через спеціальний протокол. Також було ухвалено Офіційну декларацію щодо важливості прав працівників та державних служб. 2009, 2 жовтня: В Ірландії проходить повторний

референдум, на якому виборці схвалюють Лісабонський договір. 2009, 1 грудня: Лісабонський договір набуває чинності

20. Юридична природа та правосуб’єктність єс згідно з Лісабонським договором.

Лісабонський договір (Договір реформування) – це нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційне підписання Лісабонського договору відбулося 13 грудня 2007 року. Він набув чинності 1 грудня 2009 року.

Основною метою створення Лісабонського договору була заміна конституції Євросоюзу, що так і не вступила в чинність.

Концептуальним положення Лісабонського договору є те, що ЄС набуває власної правосуд*єктності Це означає, що Єс може від свого імені укладати між нар. Догов. У всіх сферах своєї компетенції у тих випадках, якщо це передб. Статутними догов. ЄС, цього вимагає досягнення цілей визначених у договорах, цього вимагає юридично обов*язкові документи ЄС, цей договір може вплинути на загальні правила а бо змінити їх.

Договір передбачає запровадження: посади Президента Європейської Ради, який обиратиметься строком на два з половиною роки (з правом на одне повторне обрання), головуватиме на її засіданнях, забезпечуватиме ефективність та послідовність роботи; посади Верховного представника Європейського Союзу з зовнішніх справ та безпекової політики з адміністративними повноваженнями - з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені, який стане також одним із віце-президентів Єврокомісії; трьох додаткових посад генеральних адвокатів в Європейському Суді, з яких одну буде займати представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої; загальної енергетичної політики та реалізацію загальної стратегії боротьби з глобальним потеплінням, надання солідарної допомоги одному або декільком членам на випадок терористичних атак або стихійних лих.

Зміну: кількості членів Колегії Європейських Комісарів - (складу Європейської Комісії). На даний період - по одному Комісару від кожної з 27-и держав-членів ЄС, за новим договором від 2014 року - кількість Комісарів відповідатиме двом третинам кількості країн Союзу. кількості депутатів Європарламенту, яка визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів, зменшує її з 785 до 750, починаючи з 2009 року (після виборів до Європарламенту);системи 6-місячного президентства в Радах міністрів ЄС; системи підрахунку голосів в Раді міністрів ЄС; системи голосування, яка поширюється на 50 додаткових сфер, включаючи поліцейське і юридичне співробітництво, боротьбу проти тероризму, освіту, економічну політику. статусу Європейської групи - стає офіційним органом ЄС, який буде наділений функцією координації економічної політики країн-членів єврозони;перетворює Раду ЄС та Європейський Центральний Банк в офіційні інституції.

Посилення:ролі Європарламенту та національних парламентів - зокрема, у вирішенні загальноєвропейських питань, а національним парламентам вперше надано право ролі Президента Єврокомісії;владних повноважень Європейських керівних інституцій у вирішенні питань безпеки, боротьби зі зміною клімату та міграційних проблем;захисту фундаментальних прав громадян ЄС - перехресне посилання на Хартію фундаментальних прав (де визначено обов'язковість дотримання прав людини), яке, однак, не буде діяти для Великобританії, яка побоюється посилення впливу ЄС в питаннях соціального захисту.