39. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.

Гонорар за надання адвокатом юридичної допомоги встановлюється за згодою між ним і клієнтом у межах, встановлених федеральним статутом, адвокатських тарифів. Розмір конкретної винагороди обраховується, як правило, ви­ходячи з оспорюваної цінності майна, або суми укладених угод. Це стосується як судових, так і позасудових справ (нап­риклад, консультацій, оформлення договорів тощо).

Встановлено такі види винагород за адвокатські дії: ве­дення судових процесів (за участь в розгляді справи; за відшу­кання нових доказів, якщо заявлено протест; за мирову угоду, досягнуту під час процесу); за участь в позасудових справах: за оформлення ділових (наприклад, торговельних) операцій; за переговори, проведені з опонентом (діловим партнером); за досягнуту мирову угоду. За складання договорів, що мають громадське значення (наприклад, про створення сумісного підприємства), завжди виплачується подвійна винагорода. За­лежно від-складності справи адвокат може вимагати гонорар у повному розмірі або частку від нього.

Відхилення від федерального статуту адвокатських тари­фів допускається лише у двох випадках: коли адвокат укладає із своїм клієнтом письмову угоду, обумовлену більш вищим розміром гонорару, ніж довелося б йому платити за тарифом;

при тривалому консультаційному процесі допускається пого­динна винагорода. В цьому разі адвокату оплачується фактич­но витрачений час. "Вартість" справи в даному випадку не відіграє будь-якої ролі. Адвокат може також вимагати відшко­дування, пов'язаного з поштовими і телефонними витратами, відрядженнями тощо.

Частину свого заробітку адвокати передають у спеціаль­ний фонд, призначений для соціального забезпечення адвока­тів та їх сімей.

Отже, описаний порядок організації адвокатури Німеччи­ни дає уявлення про її правовий статус та її вплив на забезпе­чення прав громадян.

Для корпорації адвокатів Німеччини характерним є також жорсткий порядок допуску до її системи і досить вимогливий перелік обов'язків, що загалом є запорукою високого профе­сіоналізму її представників.

Окремо слід підкреслити, що професія адвоката в Німеч­чині не відокремлюється від професій судді, прокурора, нота­ріуса — вона є різновидом єдиної системи правосуддя.

Говорячи про адвокатуру Німеччини як незалежної органі­зації, слід мати на увазі, що державні органи зберігають ряд елементів нагляду за її діяльністю. Зокрема, органи юстиції, як федеральні, так і земель, наділені в даному разі певною компе­тенцією. Так, за діяльністю Федеральної палати адвокатів держа­вний контроль здійснює .міністр юстиції, а за діяльністю місце­вих палат — управління юстиції. Наприклад, міністерство юсти­ції має право встановлювати межі тарифів оплаті юридичної допомоги.

Управління юстиції земель наділені повноваженнями ви­рішувати долю заяв громадян, що виявили бажання "присвяти­ти себе адвокатській діяльності, вимагати щорічні звіти від правлінь палати адвокатів про зміст її діяльності та ін. І хоча зазначені функції нагляду обмежуються лише контролем за додержанням законів і статутів, це вряд чи відповідає природі адвокатури як вільної професії.