33. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.

В Англії порядок прийняття до адвокатури є різним для соліситорів і баристерів. Так, кандидати у соліситори, якщо вони не закінчили університет або юридичний коледж, прохо­дять в юридичному товаристві (професійне об'єднання соліси­торів) п'ятирічне стажування, по закінченні якого складають Відповідні екзамени. Строк стажування для осіб, що мають вищу юридичну освіту — три роки. Крім того, кандидат у соліситори повинен оплатити свою підготовку.

У "судові Інни" (об'єднання баристерів) приймаються, як правило, особи, що закінчили Оксфордський або Кембридж­ський університети. До отримання практики баристер має здобути учнівський стаж строком не менше 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умовами прийняття учня у її члени є: вік не молодше 21 року; сплата вступного внеску; заняття протягом восьми семестрів та складання екза­мену за фахом. Протягом року (у зимову, весняну, літню і осінню сесії) влаштовуються обіди в трапезній судового Інна, де за окремим столом сидять судді без мантій та париків, а за другим — студенти і учні. Ця своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам придивитися, увійти в роль обраної ними професії, і взагалі просто "поваритися" у казані" "судового Інна". По закінченню стажування кандидат у бари­стери складає екзамен та обирає судовий Їнн, в якому йому доведеться працювати.

Розподіл функцій між адвокатами, правовий статус соліситорів та баристерів.

Відмінною рисою англійської адво­катури є історично сформований по­діл практикуючих правозахисників на дві групи — соліситорів та баристерів. Роз'єднання професії правозаступників розпо­чалося з 1340 p., коли виникла професійна адвокатура. Адво­катами, які мали право виступати в судах загального права, були доктори права та баристери, у часи, коли уся підготовча робота здійснювалася судовими чиновниками, які називалися аторнеями. В XV ст. вперше з'являються соліситори, котрі практикували у суді канцлера. Спочатку вони були рангом нижче за аторнеїв і не були так пов'язані зі своїми клієнтами, як перші. До XVIII ст. обов'язки аторнеїв та соліситорів часто виконувались одними й тими ж особами, у зв'язку з чим різниця між ними була повністю усунута законом 1873 р. про судоустрій, згідно з яким аторнеї стали призначатися соліситорами.

Баристери, які в XIV ст. об'єдналися у корпорації (так звані судові Інни), після XVI ст. не приймали у своє товарис­тво аторнеїв та соліситорів. У результаті останні об'єднались і в 1793 p. утворили власну професійну організацію в Лондоні - "Товариство джентельменів, котрі практикують в судах загального права та справедливості", яка передувала теперіш­ньому Юридичному товариству.

Отже, розподіл професії правозаступників має історичне коріння, поставлений у залежність від характеру функцій, виконуваних баристерами та соліситорами. Баристери є пере­важно адвокатами, що виступають в судах усіх інстанцій. Соліситори мають обмежене право на публічні виступи в них.

Є й інші важливі відмінності між двома групами цієї професії. Соліситори можуть входити у товариства як партне­ри, баристери ж не можуть. Оскільки соліситори працюють зі своїми клієнтами на договірних засадах, вони можуть вимага­ти винагороди через суд; баристери, винагорода яких розгля­дається здебільшого як гонорар, а не оплата за договором, не можуть цього робити. З цих же ж причин на соліситорів може бути покладена відповідальність перед клієнтами за професій­ну недбалість. Історично склалося так, що баристери звільнені від такої відповідальності. Перед початком судового процесу вони одягають парик і мантію, соліситори перебувають у мантії лише у деяких судах, зокрема, в суді графства, але завжди без парика. Соліситорам клієнти самі доручають ведення справи; баристерам же ж доручається ведення справи тіль­ки через соліситора.

Бути одночасно соліситором та баристером не можна, і хоча в принципі перехід з однієї категорії у іншу не забороне­ний, членство в соліситорах і баристерах фактично є довіч­ним.

Соліситори та баристери не можуть працювати разом в одній фірмі чи навіть в одному приміщенні, допомагати та виконувати один за другого доручення юридичного характеру.

В Англії професія адвоката ділиться на дві відособлені групи: баристери (адвокати) і солісітори. Кожна з них виконує власні обов'язки, хоча в них є й деякі загальні функції.

Необхідно зазначити, що наявність двох категорій адвокатів не відповідає сучасній світовій практиці й пояснюється в основному історичними причинами, консерватизмом англійської судової системи, складністю ведення судових справ у країнах англосаксонської системи права (необхідністю застосування значної кількості судових прецедентів і відсутністю строгої системи правових актів), а також небажанням баристерів губити привілейоване положення й пов'язані із цим матеріальні вигоди.

Спочатку баристери були випадковими підручними сторін спору, які зі своєї ініціативи давали їм поради і поступово були визнані судами як особи, які можуть бути «у раді» (of counsel) з сторонами спору. Однак згодом право «призивати до судового бар'єра», (calling to the bar), тобто  наділяти кандидатів званням баристера, здійснюється чотирма потужними корпораціями (школами-гільдіями), які відомі під загальним ім'ям «Судових Іннов». Сюди відносять Lincoln's Inn (Линкольнс-Інн), Middle Temple (Середній Темпль), Inner Temple (Внутрішній Темпль) і Gray's Inn (Грэйс-Інн). Ці корпорації, очолювані виборними старійшинами, користуються повним самоврядуванням, і зараз фактично не існує парламентського акту, що піддавав би їхньому якому-небудь контролю. Така ситуація є певним мінусом у функціонуванні системи баристерів, адже не вступивши у зазначені корпорації баристерів, особа, яка бажає отримати такий правовий статус, не зможе цього зробити.

Одним з мінусів в діяльності баристерів є те, що баристер у сутності не має інших судових справ, крім тих, які йому дає солісітор, якщо його не залучає до своїх справ Корона або яка-небудь корпорація, тобто в баристера відносно обмежена його адвокатська самостійність. Однак успішно практикуючий баристер може підвищити свій статус. Для цього він повинен звернутися до лорда-канцлера із проханням клопотатися перед королевою про введення його в ранг королівського адвоката. Королівські адвокати - це еліта баристерів, з яких обираються судді Вищого суду та судді графств. Баристерська практика в королівського адвоката повинна бути не менш 10 років. Тому плюсом системи баристерів є те, що кар’єрний зріст професійної діяльності можливий і на суддівський посаді.

Солісітори з'явилися в XVI ст. у зв'язку із судами справедливості й стали займатися клопотаннями (to solisit – клопотати) по справах сторін, яким доводилося подовгу очікувати в прийомних начальників Канцлерського суду. Історично професія солісітора виникла внаслідок злиття аторнеїв при судах загального права, солісіторів при Канцлерському суді, прокторів старих церковних судів і письмоводителів.

Сьогодні солісітор– самостійний адвокат, особисто або в співробітництві з іншими солісіторами консультує своїх клієнтів з юридичних питань. Він веде їхні справи із земельною нерухомістю, складає договори та заповіти, бере на себе керування спадкоємним майном і дає рекомендації з питань оподатковування, страхування, конкуренції й підприємництва. Крім того, солісітори правочні вживати необхідних заходи для початку судового процесу. Отже, головним плюсом в системі солісіторів є те, що ці адвокати є незалежними від адвокатських корпорацій. Однак мінусом в солісіторів є те, що їх допуск до судової ланки є обмеженим.

Королівська юридична комісія, протягом декількох років вивчала всі «за» і «проти» злиття обох адвокатських професій, прийшла до остаточного висновку про збереження існуючої системи. Комісія також перевірила й численні норми «кодексів поводження» баристерів і солісіторів, що обмежують конкуренцію між ними, і підсумувала, що вони перебувають у повній відповідності із суспільними інтересами.